§ 4. Права й обов'язки сільськогосподарських землекористувачів
Землі сільськогосподарського призначення надаються як громадянам, так і юридичним особам. Громадянам вони надаються для задоволення в основному потреб їх родин у продуктах харчування, а також для відпочинку, проведення дозвілля, ведення особистого селянського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби.
Для досягнення зазначених цілей громадяни можуть об'єднуватися у садівницькі чи городницькі некомерційні об'єднання у формі товариства або споживчого кооперативу.Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельні ділянки надаються і сільськогосподарським підприємствам (юридичним особам): фермерським господарствам, приватним (при-ватноорендним) підприємствам, сільськогосподарським виробничим кооперативам, господарським товариствам, державним сільськогосподарським підприємствам. Зазначені суб'єкти ведуть товарне виробництво з метою реалізації продукції та одержання прибутку.
Для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства землі сільськогосподарського призначення надаються сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам. Сільськогосподарське виробництво ведуть не тільки сільськогосподарські підприємства, а й деякі несільськогосподарські підприємства та організації, яким також надаються відповідні землі. Насамперед це ті промислові підприємства, які мають підсобні сільські господарства, що вирощують продукцію в основному для працівників цих підприємств. Такі підсобні господарства можуть бути складовою частиною підприємства, організації без прав юридичної особи або самостійним суб'єктом (юридичною особою). В останньому випадку земельні ділянки надаються цим господарствам з урахуванням їх організаційно-правових форм.
Для ведення підсобного сільського господарства землі сільськогосподарського призначення надаються й релігійним організаціям та об'єднанням. Отже, зазначені землі можуть надаватися юридичним особам, для яких ведення сільського господарства не є основним видом діяльності.
224
Основні площі земель сільськогосподарського призначення займають підприємства та організації, які безпосередньо ведуть сільськогосподарське виробництво, — сільськогосподарські товаровиробники. Згідно зі ст. 1 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію" сільськогосподарський товаровиробник — це фізична або юридична особа незалежно від форми власності та господарювання, у якої валовий дохід, одержаний від операцій з реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, за наявності сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або поголів'я сільськогосподарських тварин у власності, користуванні, в тому числі й на умовах оренди, за попередній звітний (податковий) рік перевищує 50% загальної суми валового доходу.
У сільському господарстві найбільшого поширення набули сільськогосподарські кооперативи, господарські товариства, приватні (приватноорендні) підприємства, державні сільськогосподарські підприємства. Порядок створення, діяльності, реорганізації та ліквідації суб'єктів сільськогосподарського виробництва окремих організаційно-правових форм визначається законодавством України. Підприємець має право вибору організаційно-правової форми свого підприємства.
Виходячи з особливостей тих функцій, які виконують суб'єкти сільськогосподарського виробництва, останні можуть бути поділені на такі групи:
1) засновані на різних формах власності сільськогосподарські формування, головним предметом діяльності яких є виробництво товарної маси продуктів харчування і сировини;
2) підприємці, чия діяльність заснована на різних формах влас ності й організаційно-правових формах господарювання, право- суб'єктність та статутна діяльність яких спрямовані на забезпечен ня сучасної виробничо-господарської діяльності аграрних підприємств-товаровиробників;
3) установи, чия правосуб'єктність та статутна діяльність перед бачають надання різноманітних фінансово-кредитних, страхових, комерційних, посередницьких та інших послуг, спрямованих на за безпечення підприємницької діяльності аграрних товаровироб ників1.
Більшість суб'єктів, які використовують землі сільськогосподарського призначення, були створені внаслідок паювання земель і реструктуризації колективних сільськогосподарських підприємств. Це відбувалося шляхом надання кожному члену колективного сільськогосподарського підприємства сертифіката, що засвідчував його право на земельну частку (пай) з визначенням розміру останньої в умовних (кадастрових) гектарах, а також у вартісному вираженні. При цьому земельні ділянки на місцевості не виділялися, а
1 Див.: Аграрне право України / За ред. В. 3. Янчука. — К., 1996. — С. 54-55.
225
Існували у документальному вираженні до того моменту, поки у встановленому законом порядку не було здійснене таке виділення відповідно до земельних сертифікатів з видачею державних актів на право приватної власності на землю.
Зміст правового режиму земель сільськогосподарського призначення, які знаходяться у власності громадян, визначають залежно від характеру сільськогосподарського виробництва. Так, згідно зі ст. 22 ЗК громадянам землі сільськогосподарського призначення передаються у власність, зокрема, для ведення особистого селянського господарства, садівництва, товарного сільськогосподарського виробництва.
Правовий режим земель особистих селянських господарств регулюється ст. 33 ЗК. Відповідно до неї громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства. А згідно зі статтями 12— 16 Закону України від 20 квітня 2000 р. "Про планування і забудову територій"' таке надання ділянок здійснюється з урахуванням вимог генерального плану конкретного населеного пункту, детального плану території та плану забудови останньої. Ці акти є основними правовими й архітектурно-технічними документами, в яких питання упорядкування території присадибних ділянок вирішуються у взаємодії з проблемами соціальної перебудови села, що передбачає спеціалізацію й територіальну організацію сільськогосподарського виробництва, формування відповідної інженерно-технічної інфраструктури, охорону довкілля.
З урахуванням цього земельне законодавство закріплює положення про надання громадянам земельних ділянок біля жилого будинку і за межами населеного пункту. Причому ділянка біля будинку може бути меншого розміру.Правовий режим земель, призначених для ведення садівництва, спрямований насамперед на задоволення потреб громадян у такому їх використанні. Ці землі можуть використовуватися для закладки багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення необхідних будівель, господарських споруд тощо.
Громадянин — член садівницького товариства може приватизувати земельну ділянку без згоди на це інших його членів. Однак розмір ділянки для ведення садівництва, яка може приватизуватися безоплатно, не повинен перевищувати 0,12 гектара (ст. 121 ЗК). Громадяни — власники садових ділянок можуть вільно розпоряджатися ними, якщо вони не вилучені з обігу і не обмежені в ньому.
Громадяни мають право одержувати (придбавати) сільськогосподарські землі у власність не тільки для задоволення власних потреб, а й для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
1 Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 31. — Ст. 250. 226
Займатися виробництвом товарної сільськогосподарської продукції можна шляхом ведення особистого селянського або фермерського господарства. Селянське господарство не має статусу юридичної особи. А товарне виробництво сільськогосподарської продукції розглядається як підприємницька діяльність і обкладається прибутковим податком. Тому громадянин — власник земельної ділянки, який має намір займатися товарним сільськогосподарським виробництвом, повинен зареєструватися як підприємець.
На відміну від особистого селянського фермерське господарство має ознаки юридичної особи. Так, відповідно до ст. 31 ЗК до складу його земель входять ділянки, які належать на праві власності цьому господарству як юридичній особі, а також на праві приватної власності громадянам — його членам. Фермерське господарство може орендувати земельні ділянки.
У літературі зазначається, що у власності громадянина-фермера можуть бути лише сільськогосподарські угіддя, на яких немає виробничих будівель чи споруд, оскільки такі будівлі та споруди разом із ділянкою, на якій вони знаходяться, складають єдиний об'єкт нерухомості й повинні знаходитись на балансі фермерського господарства як юридичної особи1.Ще однією особливістю правового режиму земельних ділянок, призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, є те, що звернення стягнення на них допускається лише у тих випадках, коли у власників таких ділянок відсутнє інше майно, на яке може бути звернене стягнення (ч. 2 ст. 139 ЗК).
Набуваючи право власності на земельну ділянку, громадянин водночас набуває комплекс земельних прав та обов'язків, що утворює зміст цього права.
Правомочності власників земельних ділянок зафіксовані у ст. 90 ЗК. Згідно з нею вони мають право: продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; самостійно господарювати на землі; власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію; використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на ділянці загальнопоши-рені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі й споруди. Зі змісту зазначених правомоч-ностей випливає, що більшість з них мають безпосереднє відношення до власників земельних ділянок сільськогосподарського призначення.
Як відомо, право власності на майно, у тому числі й на землю, передбачає наявність у його суб'єкта трьох груп правомочностей, а
1 Див.: Кулинич П. Ф. Тенденції розвитку права власності на землю в сільському господарстві // Проблеми права власності та господарювання у сільському господарстві / За ред. В. І. Семчика. — К., 2001. — С. 97.
8 227
саме: правомочностей володіння, користування і розпорядження майном (землею).
Аналіз правомочностей власників земельних ділянок, закріплених у ст. 90 ЗК, дає підстави стверджувати, що практично усі вони належать до правомочностей володіння та користування і за змістом збігаються з колом правомочностей, наданих землекористувачам (ст. 95 ЗК). І лише правомочність, передбачена п. "а" ч. 1. ст. 90 земельного закону, належить до правомочності, пов'язаної з розпорядженням земельними ділянками, тобто відповідно до неї власники останніх мають право продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину. Однак на сьогоднішній день не кожною з наданих законом правомочностей власник земельної ділянки сільськогосподарського призначення може скористатися у зв'язку з наявністю певних обмежень, встановлених Перехідними положеннями ЗК.Правомочності власників земельних ділянок не підлягають розширеному тлумаченню. Проте це не стосується обов'язків, зафіксованих у ст. 91 ЗК. Згідно з нею власники земельних ділянок зобов'язані: забезпечувати використання ділянок за їх цільовим призначенням; додержувати вимог законодавства про охорону довкілля; своєчасно сплачувати земельний податок; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок і землекористувачів; підвищувати родючість Грунтів та зберігати інші корисні властивості землі; своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; додержувати правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем. Законом можуть бути встановлені інші обов'язки власників земельних ділянок.
Специфіка використання сільськогосподарських угідь полягає у втручанні їх користувачів у механізм екозв'язків земель з іншими природними об'єктами, у перетворенні екосистем шляхом зміни режиму їх функціонування. Це обумовлено тим, що зазначені землі поділяються на біоценози (природні угіддя) — не піддані окультуренню пасовища, сіножаті, луки тощо, й агроценози (землі, окультурені людською працею) — рілля, багаторічні насадження, окультурені (меліоровані) пасовища, сіножаті та інші сільськогосподарські угіддя. Оранка природних угідь перетворює їх на сільськогосподарські угіддя, які виконують свою природну функцію лише під впливом людської праці.
З урахуванням специфіки земель сільськогосподарського призначення закон зобов'язує громадян-власників, землекористувачів та інших осіб під час їх використання забезпечувати:
1) оптимальний водний режим ґрунтів. Власники земельних ділянок і землекористувачі мають захищати земельні ділянки від підтоплення і переосушення. Вони вправі у встановленому поряд-
228
ку здійснювати зрошувальні й осушувальні заходи, не допускаючи безгосподарного виливання води, засолення та заболочування земель і створюючи найбільш сприятливий режим ґрунтової вологи. Наприклад, використання затоплюваних земель здійснюється відповідно до землевпорядної документації з урахуванням можливих причин затоплення (повінь, паводок), нахилу дна річки (її окремих ділянок) й частоти можливого затоплення1;
2) належний сольовий режим грунтів шляхом захисту земель від вторинного засолення. Кожна особа, яка використовує сільського сподарські угіддя, повинна вести боротьбу з підвищеною кис лотністю Грунтів, здійснюючи їх вапнування та інші землеробські заходи;
3) такий режим грунтів, за якого їх родючість не тільки не змен шувалася б незважаючи на винос живильних речовин із врожаєм, а збільшувалася. Підвищення родючості ґрунтів є одним з основ них обов'язків кожного власника та землекористувача, який стиму люється державою;
4) належний культуртехнічний стан ґрунтів, ведення боротьби із заростанням земель чагарником, дрібноліссям, бур'янистою рос линністю;
5) належну екологічну обстановку на земельній ділянці, не до пускаючи її погіршення.
Таким чином, правовий режим земель сільськогосподарського призначення нерозривно пов'язаний з повноваженнями власників земельних ділянок і землекористувачів, обумовлює їх і залежить від характеру здійснюваного сільськогосподарського виробництва. Повноваження цих осіб передбачають не тільки забезпечення їх інтересів і потреб, а й більшою мірою додержання правового режиму земель, що знаходяться в їх віданні.
1 Докладніше про це див.. Постанова Кабінету Міністрів України від 31 січня 2001 р № 87 "Про порядок використання земель у зонах їх можливого затоплення внаслідок повеней І паводкш" // Офіційний вісник України. — 2001. — № 5. — С. 63.
229