§ 1. Поняття і зміст правової охорони земельних ресурсів

Україна має унікальні земельні ресурси і природно-кліматичні умови, сприятливі для підтримання високого рівня виробництва рослинної продукції, яка забезпечує 90% потреб людини у продук­тах харчування.

Однак доводиться констатувати, що антропогенне навантажен­ня на довкілля призвело до погіршення якісного стану земельних ресурсів. В Україні спостерігається надзвичайно високий рівень ос­воєння життєвого простору. Так, до господарського використання залучено понад 92% її території, 82% земельних ресурсів є основ­ним засобом виробництва у сільському і лісовому господарстві. Для ведення сільського господарства використовується 72,2% суходолу. А його розорані площі становлять 57,5% території нашої країни, або 81% від усіх її земель сільськогосподарського призначення. Цей показник значно перевищує відповідні показники інших держав.

Руйнівні процеси мають тенденцію до інтенсифікації. Так, як­що у 1960 р. рівень гумусу в Грунтах становив 3,5%, то у 1996 — ли­ше 3,1%. Ерозія ґрунтів охопила 40% території України. 68 тис. гек­тарів земель повністю втратили гумусовий шар. Площа еродованих земель щорічно збільшується більше ніж на 80 тис. гектарів. Прак­тично на всій площі ріллі спостерігається переущільнення ґрунтів. Близько 20% земель забруднені шкідливими речовинами понад гранично допустимі концентрації, встановлені законодавством. Значні земельні площі підтоплені, засолені через нераціональний полив, покинуті внаслідок їх значної деградації, зайняті відходами виробництва, відвальними породами тощо. Через абразію щорічно

12 355

втрачається до 100 гектарів родючих земель. У два-три рази знизи­лась швидкість ґрунтоутворення. Посилений механічний вплив сільськогосподарської техніки призвів до руйнування структур» ор­ного шару ґрунтів.

Практично не здійснюються ґрунтозахисні заходи, вапнування, гіпсування, залісення, консервація деградованих земель. Недостат­нім є рівень застосування меліоративних і протиерозійних заходів. Усе це зумовлює необхідність вжиття невідкладних ефективних за­ходів, спрямованих на охорону земельних ресурсів, у тому числі й за допомогою правових засобів.

Поняття охорони земель визначене у ст. 162 ЗК. Згідно з нею це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання не-обґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призна­чення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання зе­мель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. Відповідно до ст. 163 ЗК завданням охо­рони земель є забезпечення збереження і відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей зе­мель.

Землі підлягають охороні від їх нераціонального господарсько­го використання, необгрунтованого вилучення із сільськогоспо­дарського обігу, деградації, водної та вітрової ерозії, селів, підтоп­лення, заболочування, зсувів, вторинного засолення, осушення, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними й ра­діоактивними речовинами, зараження карантинними шкідниками, заростання бур'янами, виснаження, дегуміфікації, нераціональної механічної обробки ґрунтів, опустелювання та впливу інших нега­тивних чинників.

Зміст поняття охорони земель визначає сукупність певних за­ходів. Такими заходами є: відновлення продуктивності земель; підвищення родючості ґрунтів; раціональна організація території; рекультивація порушених земель; застосування екологічно обґрун­тованих методів ведення сільського господарства (терасування, до­держання сівозмін, впровадження контурне-меліоративної системи землеробства тощо); меліорація і консервація земель; їх облік; еко­номічне стимулювання раціонального використання земель; враху­вання екологічних вимог під час проектування, будівництва і ре­конструкції та введення в експлуатацію нових об'єктів; раціона­лізація застосування пестицидів і агрохімікатів; реєстрація та рег­ламентація екологічно небезпечних чинників; проведення санітар­но-гігієнічної та екологічної експертиз; вжиття протиерозійних за­ходів; створення захисних лісонасаджень; облік стаціонарних об'єктів, що негативно впливають на землі; створення об'єктів природно-заповідного фонду; екологічно обґрунтоване сільсько-

356

господарське районування і зонування земель; встановлення нор­мативів екологічної безпеки ґрунтів, стандартизація землеохорон-них заходів; регулювання сільськогосподарських технологічних циклів; розроблення програм охорони земель; зменшення їх розо-раності; контроль за охороною земель; застосування заходів право­вої відповідальності за порушення земельного законодавства тощо.

За сучасних умов треба зменшити площу ріллі на 10 млн гектарів, щоб довести її до 40% території нашої країни.

У 70—80-х роках минулого століття вчені висловили думку про певну єдність функціонування аграрних і природних ландшафтів. Це вилилося в ідею ґрунтозахисного контурне-меліоративного зем­леробства. Його сутність полягає у приведенні системи землероб­ства у відповідність із ґрунтовими та екологічними чинниками шляхом локалізації інтенсивного землеробства на рівнинних пло­щах, застосування біологічних засад землеробства на схилах, при­родних агрофітоценозів на землях, що межують з гідрографічним фондом. Передбачене диференційоване використання земель за­лежно від ступеня їх змиву, контурну організацію території, впро­вадження ґрунтозахисних технологій. У 1998 р. проекти впорядку­вання земель з контурно-меліоративною системою організації те­риторії були розроблені у 2471 господарстві.

Наступним кроком у розв'язанні проблеми оптимізації агрона-вантаження на земельні ресурси була розробка системи адаптатив-но-ландшафтного землеробства. Вона грунтується на ландшафтно­му розподілі водозборів і визначенні інтегральних показників трансформації енергії за такими компонентами, як рілля, ліс, луки й пасовища. Агроландшафт являє собою інженерну споруду, що має проектуватися і будуватися переважно інженерними методами на розрахунковій кількісній основі. Це вимагає наявності відповідних математичних верифікованих моделей, що визначають сталість і продуктивність земель.

Новітніми досягненнями аграрної науки є більш досконалі еко-лого-біосферні методи ведення сільського господарства. Еколого-біосферна система поновлюваного землекористування прив'язує ведення сільського господарства до таких структурних одиниць, як басейни річок.

Важливими заходами охорони земель є стандартизація і норму­вання. Згідно з ч. 1 ст. 165 ЗК стандартизація і нормування в галузі

357

охорони земель та відтворення родючості Грунтів здійснюється з метою забезпечення екологічної та санітарно-ппєнічної безпеки громадян шляхом прийняття відповідних нормативів І стандартів, які визначають вимоги щодо якості земель, допустимого антропо­генного навантаження на грунти та окремі терени, допустимого сільськогосподарського освоєння земель тощо Відповідно до ч 2 цієї статті у зазначеній галузі встановлюються такі нормативи 1) оптимального співвідношення земельних угідь, 2) якісного стану грунтів, 3) граничне допустимого забруднення ґрунтів, 4) показни­ки деградації земель І ґрунтів А згідно з ч 3 ст 165 ЗК нормативні документи Із стандартизації в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів встановлюються Кабінетом Міністрів України

Стандартизація у нашій державі регулюється Законом України від 17 травня 2001 р "Про стандартизацію"' Відповідно до цього Закону стандарт — це документ, що встановлює для загального І багаторазового застосування правила, загальні принципи чи харак­теристики щодо діяльності або й результатів для досягнення опти­мального ступеня впорядкованості у певній сфері, розроблений у встановленому порядку на основі консенсусу По суті, стандарти — це нормативно-технічні документи, які встановлюють мінімальні вимоги до певної діяльності чи об'єктів На практиці державні стандарти затверджуються не Кабінетом Міністрів, а Держстандар­том, а стандарти у галузі будівництва та промисловості будівельних матеріалів — Держбудом України2

Нормативно-технічні вимоги можуть також міститися у відомчих нормативних актах, затверджуваних Мшекоресурсів, Мшагрополіти-ки, МОЗ, Держкомземом, Держбудом та Іншими органами3 Це та­кож свого роду стандарти, але порядок їх прийняття дещо Інший Во­ни мають, як правило, допоміжний характер І використовуються зем­левпорядними організаціями при здійсненні землеустрою, або будівельними організаціями під час зведення різних будівель І споруд