§ 1. Поняття і класифікація джерел

У теорії права усталеним є поділ його джерел на джерела, роз­глядувані в широкому і вузькому розумінні1. Джерела в широкому розумінні — це суспільні відносини, які є підставою для прийнят­тя юридичних норм.

Джерелами земельного права є нормативно-правові акти органів державної влади та місцевого самоврядування, які містять загаль­нообов'язкові правові вимоги, норми, правила, що регулюють еко­номічні й екологічні суспільні відносини у галузі використання та охорони земель і розраховані на багаторазове застосування. Це засіб встановлення нових, зміни або скасування раніше прийнятих земельно-правових норм. Вони є формою вияву і закріплення зе­мельної політики держави як важливого фактора, що впливає на формування і розвиток юридичних інститутів у сфері правового ре­гулювання земельних відносин.

Джерела земельного права мають відповідати ознакам, об'єктивно притаманним джерелам будь-яких галузей права, а са­ме: вони повинні бути носіями владної сили держави, тобто забез­печуватися примусовим виконанням; підлягати багаторазовому за-

1 Див.: Сурилов А. В. Теория государства й права. — К. — Одєсса, 1989. — С. 256-259. ! Див.: Теория государства й права: Учебник для юридических вузов й факультетов / Под ред. В. М. Корельского й В. Д. Перевалова — М, 1997. — С. 287.

29

стосуванню, тобто визначатись нормативним характером; адресу­ватись невизначеному колу суб'єктів; і, нарешті, мати загально­обов'язковий характер. Тому не можуть бути визнані джерелами права індивідуальні акти, видані з метою застосування певних норм права. Адже вони не встановлюють нових норм, а лише за­стосовують існуючі норми у відповідних ситуаціях1.

Водночас земельно-правові джерела мають певні, лише їм вла­стиві ознаки. Вони визначені в ст. 5 ЗК і полягають у поєднанні особливостей використання землі як територіального базису, при­родного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпеченні рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, те­риторіальних громад і держави; невтручанні держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; забезпеченні раціонального використання й охорони земель; гарантій прав на землю; пріори­теті вимог екологічної безпеки.

Класифікація джерел земельного права дає можливість макси­мально ефективно аналізувати їх і застосовувати на практиці. Вона може бути проведена за низкою підстав.

За юридичною силою джерела земельного права поділяються на закони і підзаконні нормативні акти. Закони мають вищу юридич­ну силу і тому посідають чільне місце в ієрархічній структурі зако­нодавства. Всі інші нормативні акти, що видаються на основі, з метою розвитку законів і на виконання їх вимог, звуться підзакон-ними.

За предметом регулювання джерела підрозділяються на за­гальні та спеціальні. Загальні характеризуються широким, тобто таким, що охоплює як земельні, так й інші суспільні відносини, предметом регулювання. До таких актів належать, зокрема, Кон­ституція і Закон України від 25 червня 1991 р. "Про охорону на­вколишнього природного середовища"2. Спеціальні джерела — це акти, повністю присвячені питанням використання і охорони зе­мель (ЗК, закони України "Про плату за землю", "Про оренду землі" та ін.).

За характером правового регулювання джерела поділяються на матеріальні та процесуальні. Перші містять матеріальні норми пра­ва, що встановлюють права, обов'язки і відповідальність учасників

1 Див.: Жариков Ю. Г. Источники земельного права // Земельнеє право России: Учебник для вьісших учебньїх заведений. — М., 1997. — С. 57.

1 Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 41. — Ст. 546.

ЗО

відповідних відносин. Другі регулюють процесуальні відносини у сфері використання та охорони земель. Будь-якій матеріальній нормі права, яка може бути реалізована лише шляхом її застосуван­ня, притаманна необхідна цій нормі процесуальна форма, за допо­могою якої виконується її припис1.

Таким чином, застосування правової норми без здійснення пев­ного комплексу взаємозалежних і взаємообумовлених дій, що вип­ливають зі змісту цієї норми й утворюють її процесуальну форму, неможливе. Ці дії можуть бути пов'язані, наприклад, з порядком надання земель у власність та у користування, вилучення (викупу) земель, ведення їх моніторингу, здійснення заходів щодо охорони земель тощо. Актами процесуального характеру є ЦПК і КПК Ук­раїни, Порядок визначення і відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 р. № 2842, Положення про здійснення державної землевпорядної експертизи, затверджене на­казом Держкомзему України від 11 березня 1997 р. №393 та ін. Спе­цифіка земельного законодавства полягає в тому, що матеріальні та процесуальні норми, які регулюють відносини, пов'язані з викори­станням і охороною земель, у багатьох випадках визначають зміст одних й тих самих нормативних актів.

За формою законодавчого акта розрізняють кодифіковані дже­рела й ті, що не є такими. Кодифіковані — це нормативні акти, які відзначаються високою якістю і рівнем систематизації та є ос­новними у тій чи іншій галузі права. Такими земельними ко­дифікованими актами є ЗК, закони "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про плату за землю", "Про оренду землі" та ін.

Систему джерел земельного права утворюють Конституція; міжнародні конвенції, багатосторонні міждержавні угоди й двосто­ронні договори; закони; декрети Кабінету Міністрів; укази і розпоря­дження Президента; постанови і розпорядження Кабінету Міністрів; нормативно-правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади; нормативні акти місцевих органів виконавчої вла­ди й місцевого самоврядування; локальні нормативно-правові акти.

З урахуванням конституційного принципу поділу влади на зако­нодавчу, виконавчу і судову вітчизняна правова доктрина розгля­дає застосування судової практики лише в плані застосування пра­ва, тлумачення і роз'яснення його окремих положень. Отже, поста­нови Пленуму Верховного Суду, роз'яснення президії та листи Ви­щого господарського суду не є джерелами права. Проте це не при­нижує ролі судової практики у виробленні загальних підходів і принципів ефективної реалізації джерел земельного права, а також

1 Див.: Иконицкая Й. А. Понятие й значение процессуальньїх форм в советском зе- мельном праве // Процессуальньїе вопросьі советского земельного права. — М., 1975. —

2 ЗП України. - 1993. - № 10. - Ст. 193.

' Офіційний вісник України. — 1997. — № 20. — С. 184.

31

однакового застосування його норм на практиці. Особлива роль узагальнень судової практики полягає, зокрема, в тому, що їх вив­чення й аналіз дають законодавцеві можливість вчасно вносити зміни й доповнення до чинних земельно-правових норм і заповню­вати існуючі прогалини.

У теорії права загальновизнаним є виділення звичаїв як неписа­них джерел права, що характеризуються невпорядкованістю, мно­жинністю і різноманітністю. Вони можуть визнаватися як джерела регулювання земельних суспільних відносин і санкціонуватися дер­жавою. Зокрема, у главі 17 ЗК регламентовано правила добро-сусідства, які являють собою традиційно сформовані відносини між суміжними землекористувачами, пов'язані з використанням належних їм земельних ділянок і межових споруд з урахуванням обопільних інтересів сторін.

Одним з найважливіших джерел права є договір. Згідно зі ст. 41 ЦК це угода двох чи декількох осіб, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків. За сучасних умов роль договору як джерела права постійно зростає, що обу­мовлено бажанням сторін врегульовувати взаємні права й обов'яз­ки без будь-якого адміністративного диктату. На відміну від інших джерел права договір укладається на принципах рівності, незалежності та вільного волевиявлення сторін, а також їх майно­вої відповідальності за порушення зобов'язань. Одна з основних особливостей договору полягає в тому, що він може бути як пе­редбачений, так і не передбачений законодавством. Основні ви­моги до форми, змісту і предмета договору закріплені в ЦК. Земельний кодекс, Закон "Про оренду землі" та деякі інші земель­но-правові акти детальніше регламентують зміст цивільно-право­вих угод, пов'язаних з земельними ділянками, що обумовлено специфікою землі як особливого виду майна, з приводу якого ви­никають договірні відносини.