5. Особливості права власності на землю та права землекористування у межах населених пунктів

Як праву власності, так і праву землекористування у населе­них пунктах притаманні певні специфічні риси, наявність яких зумовлена перш за все місцем розташування земельних ділянок та їхнім цільовим призначенням.

Специфічною рисою права власності на землю у межах насе­лених пунктів є також пріоритет належності земель тери­торіальній громаді.

ЗК України (ч. 2 ст. 83) фактично виходить з презумпції на­лежності земель територіальним громадам, встановлюючи, що у комунальній власності перебувають усі землі у межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Первісним джерелом для формування земель комунальної власності виступають землі державної власності, які в резуль­таті розмежування змінюють свій статус.

Тимчасовим порядком розмежування земель права держав­ної і комунальної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2002 р., передбачено, що окремі землі права державної власності можуть бути передані у кому­нальну власність виключно за рішенням Кабінету Міністрів України. Значна частина цих земель зазвичай розташована у межах населених пунктів (зокрема під береговими смугами вод­них шляхів, віднесених до водних об'єктів загальнодержавного значення; державними підприємствами, установами, організа­ціями — вищими закладами освіти, закладами післядипломної освіти; науково-медичними закладами охорони здоров'я, госпіталями, санаторно-курортними, оздоровчими установами; проектними і конструкторськими установами тощо.

Пріоритет належності земель у межах населених пунктів до комунальної власності виражається ще й у тому, що згідно зі ст. 21 Закону України «Про основи містобудування» територіа­льні громади в особі сільських, селищних та міських рад кори­стуються переважним правом викупу земель, будівель і споруд для містобудівних потреб, визначених містобудівною докумен­тацією для громадських потреб.

Суб'єктами права власності на земельні ділянки у межах на­селених пунктів на відміну, наприклад, від земель сільськогос­подарського призначення можуть виступати іноземні громадяни та особи без громадянства. Така можливість закріплена законом щодо земельних ділянок у межах населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

Право власності на земельні ділянки у межах населених пун­ктів можуть набувати й іноземні юридичні особи у разі придбан­ня об'єктів нерухомого майна та для спорудження об'єктів, пов'язаних зі здійсненням підприємницької діяльності в Україні.

Беручи до уваги значну капіталоємність земель у межах на­селених пунктів, а також їх привабливість з точки зору розвитку підприємництва та поліпшення інвестиційного клімату, ЗК України приділяє особливу увагу розвиткові механізмів їх рин­кового обігу. Він враховує містобудівні вимоги функціонування ринку земельних ділянок у населених пунктах.

Особливості права власності та права землекористування у межах населених пунктів значною мірою пов'язані зі специ­фікою правового режиму, наприклад, земельних ділянок багато­квартирних жилих будинків. Саме такі земельні ділянки як об'єкт земельних прав розташовані у межах населених пунктів (зокрема, міст та селищ) і призначені для розміщення та обслуго­вування багатоквартирних жилих будинків, а також належних до них будівель, споруд та прибудинкових територій державної або комунальної власності і надаються у постійне користування підприємствам, установам та організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

У цьому випадку імперативні приписи щодо надання у постій­не користування земельної ділянки, на якій розташований бага­токвартирний жилий будинок та прилегла до нього прибудинкова територія, стосуються суб'єктів державної чи комунальної власності.

У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку згідно з ч. 2 ст. 42 ЗК України відповідна земельна ділян­ка може передаватися безоплатно у власність або надаватися у користування об'єднанню власників1.

До особливостей права власності на землю у межах населених пунктів можна додати і відсутність такої категорії, як земельна частка (пай), оскільки у процесі здійснення земельної реформи паюванню підлягали лише сільськогосподарські угіддя, розта­шовані за межами населених пунктів.