5. Об'єкти земельних правовідносин

Щодо питання об'єкта правовідносин існують різні погляди. Більшість сходяться на тому, що у кожного правовідношення по­винен бути власний об'єкт. Одні автори стверджують, що об'єктом правовідносин є поведінка її учасників, а в майнових відносинах — поведінка її учасників, спрямована на речі.

ти духовної і творчої праці, особисті майнові блага . «Нічого не мож­на зрозуміти у правовідносинах власності,— пише С.С. Алек­сеев, — якщо не бачити того, що об'єктом цих правовідносин є речі — засоби виробництва і предмети споживання». Р. О. Хал-фіна запропонувала конструкцію, за якою об'єкт не входить у структуру правовідносин3. Вона розрізняє такі елементи струк­тури правовідносин: учасники правовідносин, права та обов'яз­ки, їх взаємозв'язок; реальна поведінка учасників правовідно-шення відповідно до прав та обов'язків4. М. В. Венецька вважає, що об'єктами цивільних прав стає все те, з приводу чого виника­ють та здійснюються цивільні права та обов'язки, тобто все те, що є предметом або результатом діяльності учасників цивільно­го обігу. До об'єктів цивільних прав вона відносить речі, тобто ма­теріальні предмети світу, створені природою або людиною, інші матеріальні блага у вигляді лише нових прав, результатів робіт, послуг та інші матеріальні і нематеріальні блага, зокрема осо­бисті немайнові права5. У багатьох випадках застосовується термін «предмет правовідношення», який ототожнюється з «об'єктом правовідношення». При цьому посилаються на те, що у договірних відносинах вживається термін «предмет договору», який і є предметом відносин. Б. В. Єрофєєв у правовідносинах ви­діляє дві групи об'єктів — об'єкти правового регулювання та об'єкти правової мети.

Б. В. Єрофєєв вважає, що об'єктом правовідносин щодо вико­ристання землі завжди є індивідуально визначена земельна ділянка (тобто земля не може стати об'єктом конкретного виду земельних правовідносин, якщо вона не позначена індивідуаль­но її визначеною частиною (ділянка) та ознаками — розміром і місцем розташування)1.

На думку В. І. Андрейцева, земельні правовідносини виника­ють, коли одні фізичні чи юридичні особи вступають у земельні відносини з іншими фізичними чи юридичними особами або ж органами державної влади чи місцевого самоврядування щодо індивідуальної, конкретно визначеної на місцевості земельної ділянки конкретно встановленого розміру2.

Отже, фізичні та юридичні особи приватного права та юри­дичні особи публічного права, а також органи виконавчої влади, до компетенції яких не належить здійснення правомочностей власника державної власності на землю, вважає В. І. Андрейцев, постійно перебувають у земельно-правових відносинах з компе­тентними державними органами, хоча б з огляду на те, що вони повинні утримуватися від посягання на землю державної влас­ності. Землі загального користування (шляхи, вулиці, майдани, сквери, бульвари тощо) можуть використовуватися фізичними та юридичними особами в установленому для кожного виду зе­мель порядку. У цих випадках між ними і державою постійно здійснюються земельно-правові відносини, незалежно від того, визначена чи невизначена конкретна земельна ділянка, угіддя.

Ю. Г. Жариков відносить до об'єктів земельного права інди­відуально-визначену земельну ділянку, щодо якої вникають зе­мельні відносини. У сфері державного управління об'єктом зе­мельних відносин може бути весь земельний фонд в цілому, його складові в межах кордонів суб'єктів держави, адміністративно-територіальних громад, окремі ділянки4.

О. О. Погрібний та О. М. Пащенко вважають, що об'єктами зе­мельних правовідносин є землі в межах території України, індивідуально-визначені земельні ділянки, земельні частки (паї) та права на них1.

Професор Н. І. Титова звертає увагу на те, що термін «землі» правильно вживається у земельному законодавстві як елемент природного середовища, що перебуває в органічному взаємо­зв'язку з іншими його елементами (водами, лісами, атмосферним повітрям тощо), на відміну від терміна «земля»2.

Відповідно до земельного законодавства землі в Україні поділяються на визначені законодавством категорії, земельні угіддя і земельні ділянки. Виходячи з цього поділу, об'єктом зе­мельних правовідносин можуть бути землі, що належать до державної і комунальної власності, землі відповідної категорії, земельні угіддя і земельна ділянка. З огляду на це об'єктом зе­мельних правовідносин можуть бути землі, що є державною чи комунальною власністю, землі відповідної категорії, земельні угіддя і земельна ділянка. Вище було зазначено, за яких умов державна земля є об'єктом земельних правовідносин. Об'єктом земельних правовідносин може бути земля, що за цільовим при­значенням належить до певної категорії земель, але лише та, що не поділена на земельні угіддя і земельні ділянки. Земля певної категорії, яка поділена на земельні угіддя і земельні ділянки, що мають власний правовий режим земель відповідної категорії, не є об'єктом земельних правовідносин цієї категорії земель. У та­кому разі об'єктом земельних правовідносин буде виокремлене земельне угіддя чи окрема земельна ділянка. Так, якщо землі конкретно виділені вздовж узбережжя водойм під смуги відве­дення для будівництва річкових портів, інших споруд госпо­дарського призначення, то такі земельні ділянки як об'єкт зе­мельних правовідносин належать до земель водного транспорту з відповідним правовим режимом.

Включення земельних ділянок до межі міста не припиняє права власності і права користування цими ділянками, якщо не буде проведено їх вилучення (викуп) відповідно до земельного законодавства.

Отже, природні властивості й особливості земель, земельних угідь чи земельної ділянки як об'єктів земельно-правових відно­син мають певний вплив на зміст, а також на обсяг прав та обов'язків суб'єктів правовідносин. За цими ознаками землі поділяються на такі узагальнюючі групи об'єктів земельних пра­вовідносин:

а) всі землі держави (державного фонду);

б) землі те­риторіальних громад;

в) землі юридичних осіб;

г) землі відповід­них категорій за цільовим призначенням;

ґ) конкретно визначені земельні угіддя і земельні ділянки.

На зміст земельно-правових відносин і обсяг земельних прав та обов'язків суб'єктів правовідносин впливає також правовий режим земельних угідь і земельних ділянок залежно від розта­шування на них окремих об'єктів. За цими ознаками земельні угіддя і земельні ділянки незалежно від категорії земель, до якої вони належать, поділяються на:

1) земельні угіддя і ділянки, на яких немає ніяких інших при­родних і майнових об'єктів. До таких, наприклад, належать ве­ликі лани сільськогосподарських угідь у степовій зоні та у вели­ких сільськогосподарських підприємствах;

2) земельні угіддя і ділянки, на яких розташовані природні об'єкти. Наприклад, озеро на землях сільськогосподарського призначення чи на землях населеного пункту, торф'яники — на землях сільськогосподарського призначення чи на землях лісо­господарського призначення, природні ландшафти та ін.;

3) земельні угіддя і ділянки, на яких розташовані інші, крім земельної ділянки, нерухомі майнові об'єкти. Наприклад, спору­ди польового стану механізаторів, корівники, свинарники на землях сільськогосподарського призначення; пансіонати — на землях оздоровчого призначення та ін. Особливістю правового режиму земельної ділянки як об'єкта, на якому розташовані будівлі і споруди, є наявність у суб'єктів правовідносин особли­вих прав та обов'язків як щодо земельної ділянки, яка є одночас­но об'єктом нерухомості, так і щодо інших об'єктів нерухомості.