Загальна характеристика фактичних складів і їх роль у регулюванні сімейних відносин

У сфері сімейних відносин для досягнення відповідних правових наслідків частіше за все недостатньо наявності одного юридичного факту. Потрібний не один, а декілька взаємозалежних юридичних фактів.

Питання використання фактичних складів у сімейному праві не ставало предметом спеціальних наукових досліджень. Як правило, йдеться лише про констатацію того, що специфікою правового регулювання сімейних відносин є пов’язаність відповідних юридичних наслідків не з одним фактом, а з їх сукупністю — фактичним складом. У той самий час існує нагальна практична затребуваність у здійсненні науково обґрунтованої характеристики фактичних складів у сімейному праві як з точки зору можливості застосування до них загальних ознак фактичних складів, так і для виявлення можливих специфічних рис.

Традиційним для юридичної науки є розуміння фактичного складу як сукупності юридичних фактів, необхідних і достатніх для настання передбачених законом юридичних наслідків [225, c. 11; 486, c. 11]. Власне, таке розуміння фактичного складу сприйнято вітчизняною судовою практикою з розгляду сімейних справ.

1) продовження навчання дочкою, сином після досягнення повноліття;

2) недосягнення дочкою, сином встановленого законом віку — 23 років;

3) потреба дочки, сина у матеріальній допомозі у зв’язку з навчанням;

4) наявність у батьків можливості надавати матеріальну допомогу. Як зазначено в судовому рішенні, «сукупність цих юридичних фактів утворює юридичний склад, необхідній і достатній для виникнення зазначеного аліментного зобов’язання. У разі відсутності або недоведеності в судовому засіданні хоч б одного з наведених вище фактів вищезазначене аліментне зобов’язання, пов’язане з утриманням батьками своїх повнолітніх дочки, сина, які продовжують навчання, не виникає» (див. рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 2 червня 2006 року у справі № 22-834/06 [359]).

Інший приклад: встановлення фактичного складу, необхідного для визнання наявності такого стану як спільне проживання жінки і чоловіка. Як зазначається в юридичній літературі, по-перше, ознакою «фактичного шлюбу» є наявність у жінки та чоловіка, які проживають разом, наміру створити «нібито сім’ю», встановити стійкі «нібито» шлюбно-сімейні відносини. По-друге, його ознакою є те, що тут мається на увазі союз, поєднання для постійного проживання саме жінки та чоловіка. По-третє, ознакою «фактичного шлюбу» є факт спільного проживання жінки та чоловіка. По-четверте, ознакою «фактичного шлюбу» є зовнішній прояв «фактичних подружніх відносин», які не приховуються перед третіми особами. І, нарешті, по-п’яте, ознакою «фактичного шлюбу» є взаємна турбота жінки та чоловіка, які проживають разом, не реєструючи шлюб, і взаємна матеріальна підтримка один одного [293, 132-137].

Слід підкреслити також, що для сімейного права характерним є те, що законодавець ніби залишає вільний простір у регулюванні сімейних відносин для їх учасників — вони часто можуть користуватися автономією у визначенні того чи іншого елементу фактичного складу. Сфера автономного регулювання і його суб’єкти встановлюються законом, однак зміст регулювання багато в чому є компетенцією конкретних суб’єктів. Сутність такого регулювання проявляється в тому, що воно здійснюється самими учасниками відносин, які один перед одним виступають не як органи, що виконують владні функції, а як рівноправні сторони. Так, зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 7 Сімейного кодексу України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Також передбачено, що подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім’ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства (ст. 9 Сімейного кодексу України). Є більш конкретизовані приписи: способи виконання батьками обов’язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі (ст. 181 Сімейного кодексу України). Або, скажімо, розмір аліментів може визначатися за домовленістю між батьками (ч. 1 ст. 192 Сімейного кодексу України). Отже, окремі елементи фактичного сладу можуть визначатися домовленістю між учасниками сімейних відносин.

Домовленість сторін є правовою конструкцією з договорним началом, що передбачає збіг волевиявлення обох сторін такої домовленості, а не владне рішення однієї з них. Рівноправність сторін при автономному регулюванні проявляється, зокрема, в тому, що можливістю виступити з ініціативою такої домовленості може будь-який з учасників відповідних відносин.

Фактичний склад може бути визначений законом конкретно, із зазначенням всіх його елементів [568, c. 447]. Так, зокрема, СК України визначає фактичний склад, який дозволяє чоловіку і жінці укласти шлюб: досягнення ними шлюбного віку, добровільне волевиявлення на укладення шлюбу, неперебування кожного із них в іншому шлюбі, відсутність між ними прямої лінії споріднення. До речі, наведений приклад добре ілюструє різницю між ситуаціями, коли має місце фактичний склад і коли йдеться про різні етапи реалізації відповідних прав і обов’язків. Так, наявність наведеного фактичного складу надає жінці й чоловіку право подати заяву для реєстрації шлюбу. Це самостійний етап у регулюванні відповідних відносин, який є передумовою для переходу до наступного етапу вже за участі представника публічної влади — органу державної реєстрації актів цивільного стану. Сама реєстрація є самостійним юридичним фактом. У цьому разі ми маємо справу із ситуацією, коли на кожному з етапів певні дії породжують права і обов’язки.

Або, наприклад, повноліття дочки / сина і непраздатність (потреба в матеріальній допомозі) батьків є елементами фактичного сладу, який дозволяє батькам претендувати на утримання від повнолітніх дітей (ст. 202 Сімейного кодексу України).

Свого часу І. В. Жилінковою було піддано справедливій критиці судову практику України з питань призначення аліментів на дитину через недобросовісне встановлення юридично значущих обставин, що виступають елементами фактичного складу при вирішенні питання призначення відповідного утримання. Так, згідно з ч. 1 ст. 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров’я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров’я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-¹) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-²) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;4) інші обставини, що мають істотне значення [462].

Аналіз судових справ засвідчив, що суди нерідко порушують вимоги ч. 1 ст. 182 Сімейного кодексу. У своїх рішеннях вони, зокрема, не визначають, які саме обставини, що мають істотне значення для справи, вони брали до уваги при визначенні розміру аліментів. Типовим є посилання судів на те, що платник аліментів є батьком (матір’ю) дитини, у зв’язку з чим зобов’язаний утримувати дитину. Будь-яких вказівок на те, що суд з’ясував питання про стан здоров’я та матеріальне положення дитини і платника аліментів, визначив наявність у платника аліментів інших дітей або непрацездатних чоловіка, дружини та родичів в рішеннях, як правило, немає [157, с. 101-107].

В юридичній літературі висловлювалися різні думки щодо питання про те, коли виникають правовідносини — у момент завершення останнього етапу в ланцюзі послідовних дій або кожна з дій, хоча і не породжує правовідносини в цілому, але пов’язана з тими або іншими правами й обов’язками [59, с. 67]. Так, зокрема, С.Ф. Кечек’ян не визнає особливого буття категорії фактичного складу, оскільки, на його думку, лише останній факт цього складу породжує правовідносини, і тільки він є юридичним фактом [202, с. 163]. Але з такою позицією не можна погодитися, адже останній за часом настання факт не зміг би призвести до правових наслідків, якби він не відбувався у поєднанні з іншими фактами, зазначеними в нормі права. Очевидно, всі елементи фактичного складу мають значення для виникнення правових наслідків, а тому всі вони є юридичними фактами.

Праву також відомі фактичні склади, які характеризуються лише загальними ознаками. Такими є, наприклад, підстави для розірвання шлюбу (фактичний розпад сім’ї, відсутність нормальних умов для спільного життя і виховання дітей); для вирішення питання щодо позбавлення батьківських прав або відібрання дитини (незабезпечення одним із батьків умов для нормального розвитку і виховання дітей); для відновлення пропущеного терміну позовної давності (за наявності поважних причин). Такі загальні склади необхідні в тих випадках, коли мова йде про складні обставини, конкретне визначення яких законом призвело б до зайвої формалізації [348, с.

Вказана особливість стала підставою для того, щоб в юридичній літературі було запропоновано класифікацію фактичних складів за рівнем визначеності [594, с. 6]. Відповідно, виділяють визначені фактичні склади та відносно визначені. Під визначеними фактичними складами, як правило, розуміють склади (або окремі юридичні факти), всі елементи яких визначені в гіпотезі правової норми. Тобто визначені склади складаються з юридичних фактів, прямо передбачених відповідними процесуальними нормами, і не допускають включення до їх складу оціночних категорій. Щодо відносно визначених складів, то це склади, які не повністю визначені в нормах права. Особливістю бланкетних складів є те, що фактичні обставини, узагальнено визначені в нормі, породжують юридичні наслідки лише в сукупності з актом юрисдикційного органу. Відносно визначені — це склади, що не цілком передбачені в юридичних нормах; у нормі зазначені лише фактичні передумови індивідуальних актів, юрисдикційним же органам надається можливість у порядку індивідуального регулювання вирішувати юридичні питання, що відносяться до цих правових наслідків з урахуванням конкретних обставин справи [226, c. 112].

У деяких випадках, коли визнається наявність фактичного складу, який слугує підставою виникнення правовідносин, один з елементів складу поглинається при виникненні правовідносин і, надалі, правовідносини реалізуються відповідно до іншого елемента. Так, у ситуації усиновлення відповідні правовідносини виникають на підставі цілої сукупності юридичних фактів. Однак, виникнувши на підставі такого фактичного складу, подальші правовідносини здійснюються відповідно до рішення суду про усиновлення з моменту набрання ним законної сили.

Аналіз категорії фактичного складу припускає з’ясування юридичного значення окремих його елементів, що представляє значну складність, оскільки до числа елементів фактичного складу можуть відноситися такі події та дії, що самі по собі не мають юридичного значення (наприклад, аморальний вигляд і негідна поведінка батьків, що призвели до позбавлення батьківських прав, складаються з різних аморальних вчинків, кожен з яких сам по собі може не тягти за собою юридичних наслідків). В інших випадках мають місце такі події або дії, що є юридично значущими, але правовідносини не породжують. Наприклад, тільки факту непрацездатності одного з подружжя може бути недостатнім для призначення йому утримання з боку другого подружжя, але, безумовно, юридичне значення має, зокрема, для реалізації права на соціальну допомогу з боку держави.

Фактичний склад слід відрізняти від складного юридичного факту, тобто від обставини, що має складну будову і, таким чином, може бути виражена в різних характеристиках, але яка все ж таки залишається одним фактом [181, c. 22]. Такою складною обставиною, що має цілу сукупність взаємозалежних характеристик, є, наприклад, спільна сумісна власність подружжя (характеризується низкою ознак, залишаючись при цьому одним юридичним фактом). У цьому плані навряд чи є прийнятною пропозиція, спрямована на ототожнення фактичного складу і складного юридичного факту [489, c. 110; 119, c. 46]. Таким чином, основна відмінність між фактичним складом і складним юридичним фактом полягає в тому, що «склад — це система юридичних фактів, а складний юридичний факт — система ознак факту» [566, c. 45].

В юридичній літературі є поширеним поділ фактичних складів на дві групи: альтернативні та сукупні фактичні склади. При цьому під альтернативним фактичним складом пропонують розуміти два, три і більше юридичних факти, які є самостійними і незалежними один від одного та породжують одні й ті самі правові наслідки. Особливістю альтернативної групи фактичного складу є те, що елементи такої групи складу переважно визначаються в одній нормі права [120, c. 204-208]. Такі альтернативні фактичні склади пропонують відрізняти від сукупного фактичного складу, під яким розуміють систему взаємопов’язаних елементів, які є послідовними в накопиченні і лише в своїй сукупності можуть породжувати, змінювати та припиняти правовідносини.

Ми не погоджуємося з коректністю наведеної класифікації. За такого підходу альтернативним фактичним складом названо альтернативно гіпотезу норми права, тобто той її елемент, який визначає кілька життєвих обставин, за наявності (відсутності) хоча б однієї з яких діє диспозиція. Однак кожна така окрема обставина самостійно виконує роль юридичного факту, а отже, про фактичний склад не йдеться. Так, наприклад, ч. 2 ст. 32 Сімейного кодексу України передбачає, що у разі вагітності нареченої, народження нею дитини, а також якщо є безпосередня загроза для життя нареченої або нареченого, шлюб реєструється у день подання відповідної заяви або у будь- який інший день за бажанням наречених протягом одного місяця. Кожна із названих обставин — або вагітність нареченої, або народження нею дитини, або наявність безпосередньої загрози для життя нареченої чи нареченого — може виступати підставою для реєстрації шлюбу у день подання відповідної заяви.

Ще один приклад — підстави для визнання шлюбу недійсним, названі в ст. 41 Сімейного кодексу України. Серед таких підстав названо реєстрацію шлюбу: 1) між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною з порушенням вимог, встановлених ч. 5 ст. 26 Сімейного кодексу України; 2) між двоюрідними братом та сестрою; між тіткою, дядьком та племінником, племінницею; 3) з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя і (або) їхніх нащадків; 4) з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано права на шлюб. Як бачимо, і тут має йтися про альтернативну гіпотезу, а не про альтернативний фактичний склад.

Ще раз підкреслимо: фактичним складом є система взаємопов’язаних елементів, які лише в своїй сукупності можуть тягнути за собою відповідні юридичні наслідки — при чому не тільки виникнення, зміну або припинення правовідносин, але й надання відповідного правового статусу. При цьому є можливим виділення двох категорій фактичних складів:

1) склади, елементи яких мають самостійне правове значення, тобто можуть виступати як юридичні факти безвідносно до інших елементів фактичного складу, але тягнуть в цьому разі за собою інші правові наслідки (так, наприклад, вагітність жінки у поєднанні з іншими юридичними фактами може призводити до різних юридичних наслідків: перебування жінки у шлюбі й настання вагітності надає їй право претендувати на утримання — відповідні правовідносини виникнуть, якщо до двох названих фактів буде додано ще один, у вигляді заяви жінки про надання їй такого утримання; вагітність жінки виступає юридичним фактом не тільки в сімейному, але й у трудовому праві — факт вагітності перешкоджає звільненню жінки за ініціативою працедавця);

2) склади, які являють собою сукупність фактів, що набувають юридичного значення лише в момент завершення формування фактичного складу (так, сама по собі подана до органів державної реєстрації заява про бажання укласти шлюб не тягне за собою юридичних наслідків; небажання чоловіка або жінки мати дітей можуть стати підставою для розірвання шлюбу лише в поєднанні з відповідною юридичною дією з боку другого з подружжя).

За характером зв’язку елементів між юридичними фактами фактичні склади поділяються на прості, складні і змішані.

Прості фактичні склади виступають як склади з незалежним накопиченням елементів, коли існує вільний, не жорсткий зв’язок, і факти можуть накопичуватися у будь-якому порядку, головне, щоб у відповідний момент вони були в наявності. Порядок накопичення юридичних фактів не пов’язаний будь-якою послідовністю. Як тільки всі елементи будуть зібрані повністю у фактичному складі, він створює правові наслідки.

Для складних фактичних складів (з послідовним накопиченням елементів) характерною є послідовна і жорстка залежність фактів. Тут факти повинні накопичуватися у суворо визначеному порядку, встановленому нормою. При цьому сформована частина фактичного складу, як правило, відкриває певні юридичні можливості, що складаються у виникненні секундарної (правостворюючої) правомочності.

У змішаних складах (побудованих на використанні вільних і жорстких зв’язків) система фактів складається частково з вільних і частково з жорстких.

Інша класифікація фактичних складів відображає можливості індивідуального регулювання суспільних відносин компетентними органами. Критерієм поділу фактичних складів у теорії юридичної фактології є рівень визначеності. Відповідно виділяють визначені фактичні склади та відносно визначені.

Під визначеними фактичними складами, як правило, розуміють склади, всі елементи яких визначені в гіпотезі правової норми. Тобто визначені склади складаються з юридичних фактів, прямо передбачених відповідними нормами, і не допускають включення до їх складу оціночних категорій.

Стосовно відносно визначених складів (бланкетних), то це склади, які не повністю визначені в нормах права. Особливістю бланкетних складів є те, що фактичні обставини, узагальнено визначені в нормі, породжують юридичні наслідки лише в сукупності з актом юрисдикційного органу. Це склади, що не цілком передбачені в юридичних нормах; у нормі зазначені лише фактичні передумови індивідуальних актів, юрисдикційним же органам надається можливість у порядку індивідуального регулювання вирішувати юридичні питання, що відносяться до цих правових наслідків з урахуванням конкретних обставин справи.

Юрисдикційним органам надаються повноваження у порядку індивідуального регулювання вирішувати юридичні питання, пов’язані з фактичними передумовами з урахуванням конкретних обставин справи.

Відносно визначені склади відрізняються тим, що до них входять факти, що допускають можливість конкретизації. На такі факти вказують норми з відносно-визначеними елементами. Їх юридичне значення визначає уповноважений правозастосовний орган. У відносно-визначені склади можуть входити юридичні факти, які не допускають можливості їх конкретизації.

За обсягом накопичення юридичних фактів фактичні склади можуть бути поділені на закінчені та незакінчені. Під закінченими фактичними складами потрібно розуміти склади, в межах яких завершений процес накопичення всього комплексу юридичних фактів і які саме в такій формі повною мірою породжують юридичні наслідки, тобто стають підставою виникнення, зміни та припинення правовідносин. Моментом, що свідчить про завершеність правовстановлюючого складу, є виникнення суб’єктивного права (обов’язку).

Незакінчені фактичні склади — це склади, в яких незавершений процес накопичення юридичних фактів для утворення фактичного складу, не породжують правові наслідки, пов’язані з цілим фактичним складом, але передбачається можливість настання проміжних правових наслідків, породжених окремими елементами фактичного складу.

Правові наслідки, що виникають із частини фактичного складу, мають проміжне, внутрішнє значення, оскільки вони обслуговують лише динаміку правовідносин, дію його внутрішніх механізмів. Виконавши своє чергове, тимчасове завдання щодо забезпечення накопичення наступних елементів складу і тим самим рух і динаміку правовідносин, вони поступаються місцем кінцевим правовим наслідкам, породжують фактичний склад у цілому.

Крім того, до фактичних складів можна застосовувати окремі критерії, застосовні для класифікації юридичних фактів. Зокрема, за юридичними функціями це можуть бути правостворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі фактичні склади.

Можливий поділ фактичних складів на однорідні і комплексні. Це пов’язано з розмежуванням, по-перше, складів, що включають юридичні факти однієї галузі права (однорідні склади), і, по-друге, складів, що поєднують юридичні факти різних галузей права (комплексні склади) [310, с. 100-117.

Існування комплексних складів є свідченням виходу окремих юридичних фактів за межі власної галузі права, відображенням системності права, що вимагає продуманого використання юридичних фактів у нормотворчому процесі, для того щоб була забезпечена сумісність юридичних фактів.

Цікавим є також поділ фактичних складів на такі, що мають активно- пасивні елементи і тільки активні елементи [74, с. 11].

Отже, на підставі викладеного вище можна сформулювати найбільш характерні ознаки фактичного складу, які притаманні у тому числі сімейному праву:

1. Фактичний склад визначається існуванням елементів, що його складають. Елемент відрізняється від частини за внутрішніми і зовнішніми характеристиками. З внутрішньої сторони елементи являють собою єдине, завершене, цільне утворення. З зовнішньої сторони для елемента характерною є відносна незалежність від системи, певна функціональна самостійність [190, с. 26]. Таким чином, юридичний факт має внутрішні і зовнішні властивості елемента системи. Як факту дійсності йому притаманна єдність і внутрішня цілісність. Функціональна самостійність юридичного факту виражається в тому, що одні й ті самі юридичні факти можуть використовуватися в різних складах.

2. У фактичному складі існує як поділ на елементи, так і особливий спосіб зв’язку між ними. Фактичний склад, хоча і містить у собі певну кількість юридичних фактів, але не є їхньою сумою. Різні факти, що його утворюють, неоднозначні та взаємопов’язані один з одним. Це проявляється у тому, що кожен з елементів фактичного складу становить певний вид юридичного факту (дія або подія, стан, конкретне волевиявлення тощо), що лише у сукупності породжує виникнення відповідного суб’єктивного права [184, с. 31]. Цілісна система відрізняється від об’єднання елементів, які не пов’язані між собою, або майже не пов’язані, саме способом зв’язку елементів, оскільки в системі передбачаються стійкі зв’язки і взаємодія елементів. Між елементами фактичного складу існують подвійні зв’язки: по- перше, як і всі явища дійсності вони знаходяться у взаємозв’язку і взаємодії. По-друге, ці елементи пов’язані між собою юридичними відносинами, часто досить складними. Таким чином, елементам фактичного складу властивий специфічний системний спосіб зв’язку [190, с. 26].

3. Спосіб зв’язку елементів [189, с. 106] визначає функціонування фактичного складу як складної системи. У конкретних ситуаціях для розвитку фактичного складу необхідна досить складна взаємодія фактичних і юридичних відносин. Юридичний зв’язок призводить до розвитку фактичного складу, а накопичення наступного факту визначає розгортання будь-яких юридичних зв’язків. Наприклад, одруження з іноземцем на території України.

4. Як система фактичний склад набуває нової якості, яка не властива його елементам. Такою якістю є правовий наслідок. Лише всі елементи складу у сукупності спричиняють правовий наслідок. Окремі елементи фактичного складу такої властивості не мають. Наприклад, при оформленні опікунства.

5. Фактичний склад виступає як елемент більш масштабної системи юридичних фактів — у межах інституту, галузі, правової спільноти або системи права в цілому. Наприклад, громадянин України, одружений із громадянкою Франції, всиновлює дитину, що є громадянином Нідерландів. Відносини, що виникають, мають декілька іноземних елементів. У результаті своїм складом це правове відношення охоплює три держави.

6. Елементи фактичного складу можуть накопичуватися відповідно до одного із трьох принципів — «принципу незалежності» (необхідним є одночасне існування всіх юридичних фактів, які утворюють склад, незалежно від порядку їх накопичення), «принципу послідовності» (юридичні факти, що утворюють склад, не тільки мають одночасно існувати, але й має бути дотримано порядок їх накопичення), «принцип альтернативності» (з декількох юридичних фактів для виникнення правовідносин достатньо одного) [190, c. 50]. Зазначені види структурних відносин не вичерпують структурної складності конкретних складів. Фактичні склади, побудовані на основі одного тільки структурного виду, зустрічаються досить рідко. Як правило, структура фактичних складів будується з використанням різних видів відносин [190, c. 47].

4.2.