Декларація прав дитини 20 листопада 1959 р.
ПРЕАМБУЛА
Беручи до уваги, що народи Об’єднаних Націй знову ствердили у Статуті свою віру в основні права людини і в гідність та цінність людської особистості та сповнені рішучості сприяти соціальному прогресу й покращенню умов життя за умов більшої свободи,
беручи до уваги, що Організація Об’єднаних Націй у Загальній декларації прав людини проголосила, що кожна людина мусить володіти всіма вказаними у ній правами і свободами без будь-якої різниці за такими ознаками, як раса, колір шкіри, стать, мова, релігія, політичні чи інші переконання, національне чи соціальне походження, майнове становище або інша обставина,
беручи до уваги, що дитина з огляду на її фізичну, розумову незрілість потребує спеціальної охорони та турботи, включаючи належний правовий захист, як до, так і після народження,
беручи до уваги, що на необхідність у такій спеціальній охороні було вказано у Женевській декларації прав дитини 1924 року і визнано у Загальній декларації прав людини, а також в умовах спеціалізованих закладів і міжнародних організацій, які займаються питаннями благополуччя дітей,
беручи до уваги, що людство зобов’язане давати дитині найкраще з того, що має
ГЕНЕРАЛЬНА АСАМБЛЕЯ
проголошує цю Декларацію прав дитини з метою забезпечення дітям щасливого дитинства і користування для їх власного блага і блага суспільства правами і свободами, які тут передбачені, і закликає батьків, чоловіків та жінок, як окремих осіб, так і добровільні організації, місцеву владу та національні уряди до того, щоб вони визнали і намагались дотримуватись цих правил шляхом законодавчих та інших заходів, які поступово приймалися б у відповідності до таких принципів:
Принцип 1.
Дитині повинні належати всі указані у цій Декларації права. Ці права мусять визнаватися за всіма дітьми без будь-яких винятків і без різниці чи дискримінації за ознаками раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження чи інших обставин, які стосуються самої дитини чи її сім’ї.Принцип 2. Дитині законом та іншими засобами мусить бути забезпечений соціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, які дозволяли б їй розвиватись фізично, розумово, морально, духовно та в соціальному відношенні здоровим і нормальним шляхом і в умовах свободи та гідності. При виданні з цією метою законів головним завданням мусить бути найкраще забезпечення прав дитини.
Принцип 3. Дитині мусить належати від її народження право на ім’я та громадянство.
Принцип 4. Дитина повинна користуватися благами соціального забезпечення. їй мусить належати право на здоровий ріст і розвиток; з цією метою спеціальні догляд і охорона повинні бути забезпечені як їй, так і її матері, включаючи надійний дополого- вий та післяпологовий догляд. Дитині мусить належати право на відповідне харчування, житло, розваги та медичне обслуговування.
Принцип 5. Дитині, яка є неповноцінною у фізичному, психічному чи соціальному відношенні, повинні забезпечуватись спеціальні режим, освіта і турбота, необхідні з огляду на її особливий стан.
Принцип 6. Дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона мусить, коли це можливо, рости під опікуванням та відповідальністю своїх батьків і у будь-якому випадку в атмосфері любові та моральної й матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, окрім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлученою зі своєю матір’ю. На суспільстві та на органах публічної влади повинен лежати обов’язок здійснювати особливу турботу про дітей, які не мають сім’ї, і про дітей, які не мають достатніх засобів до існування. Бажано, щоб багатодітним сім’ям надавалась державна чи інша допомога на утримання дітей.
Принцип 7. Дитина має право на одержання освіти, яка мусить бути безкоштовною і обов’язковою, принаймні на початкових стадіях. їй повинна надаватись освіта, яка сприяла б її загальному культурному розвитку і завдяки якій вона могла б, на основі рівності можливостей, розвинути свої здібності та особисте судження, а також усвідомлення моральної і соціальної відповідальності та стати корисним членом суспільства.
Найкраще забезпечення інтересів дитини повинно бути керівним принципом для тих, на кому лежить відповідальність за її освіту та навчання, ця відповідальність лежить перш за все на її батьках.
Дитині повинна бути забезпечена повна можливість ігор та розваг, які були б спрямовані на цілі, які має на меті освіта;
суспільство і органи публічної влади мусять докладати зусилля, щоб сприяти здійсненню вказаного права.
Принцип 8. Дитина мусить за всіх обставин бути серед тих, хто першим одержує захист і допомогу.
Принцип 9. Дитина мусить бути захищеною від усіх форм недбалого ставлення, жорстокості, експлуатації. Вона не повинна бути об’єктом торгівлі у якій би то не було формі.
Дитина не повинна прийматись на роботу до досягнення нею належного вікового мінімуму; їй ні в якому разі не повинні доручатись чи дозволятись роботи чи заняття, котрі були б шкідливі для її здоров’я чи освіти або ж перешкоджали її фізичному, розумовому чи моральному розвитку.
Принцип 10. Дитина мусить бути убезпечена від практики, яка може заохочувати расову, релігійну чи будь-яку іншу форму дискримінації. Вона мусить виховуватись у дусі взаємодопомоги, терпимості, дружби між народами, миру і загального братства, а також у повному усвідомленні, що її енергія і здібності мають присвячуватися служінню на користь інших людей.