<<
>>

Адміністративно-правовий статус недержавних громадських організацій в Україні та його характеристика

Важливого значення для успішного функціонування сучасної держави набувають взаємовідносини органів державної влади з недержавними громадськими організаціями, які, будучи основою громадянського суспільства та базисом для розвитку й зміцнення демократії, покликані здійснювати громадський контроль за діяльністю органів державної влади, що є реальним проявом розвиненості демократії [9, с.

161].

Свого часу в радянську добу існували добровільні об’єднання, якими держава безпосередньо не керувала, однак деякі з них функціонували «під наглядом і контролем» держави. При цьому нагляд і контроль здійснювався не лише виконанням прийнятих державою законів, які стосувалися сфери співпраці, але й виконанням цілей і задач організації, закріплених в її статуті [30, с. 147].

На сьогодні держава надає громадянам важливі соціальні та економічні послуги, гарантує захист їхніх прав. Однак, державні органи, в силу обмеженості своїх фінансових, людських, організаційних або інших ресурсів, не здатні своєчасно виявити і вирішити всі проблеми в суспільстві: соціальні, екологічні, культурні, освітні тощо. У зв’язку з цим, часто виникають випадки, коли громадяни та юридичні особи, виявивши ту чи іншу проблему, яка не вирішується державними органами, не можуть байдуже спостерігати за подіями. Вони зі своїми однодумцями (а іноді і поодинці), створюють недержавну громадську організацію і добровільно, за рахунок своєї ініціативи, часу, сил і засобів, приймаються діяти для вирішення цієї проблеми (наприклад, допомагаючи дітям, що залишилися без піклування батьків, охороняючи природу, поширюючи знання серед населення тощо) [61, с. 4].

Важливою з цього приводу є характеристика адміністративно-правового статусу, який набувають недержавні громадські організації після їх утворення.

Вважаємо, що визначення адміністративно-правового статусу недержавних громадських організацій в Україні має комплексний характер, отже, його слід здійснювати шляхом аналізу таких понять, як «органи державної влади», «громадська організація», «недержавна громадська організація», «правовий статус», «адміністративно-правовий статус недержавної громадської організації».

У правовій енциклопедичній літературі запропоновано наступні визначення поняття «органи державної влади»:

- передбачена Конституцією України система установ, що здійснюють публічну політичну владу на засадах поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову [3, с. 208-209];

- колегіальні та одноособові органи, наділені юридично визначеними державно-владними повноваженнями та необхідними засобами для здійснення функцій і завдань держави. Формуються безпосередньо народом (шляхом виборів) або державою, мають відповідну внутрішню організаційну структуру та виконують свої функції відповідно до Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України [4, с. 583].

Розглядаючи недержавну громадську організацію як один з інститутів громадянського суспільства, слід взяти до уваги те, що на сьогодні не лише в Україні, а й у світовій практиці немає єдиного визначення цієї організації.

Національне законодавство України та науковці для змістовнішої характеристики поняття «недержавні громадські організації» використовують поняття «громадська організація», «неурядова організація», «недержавна організація», «некомерційна організація», «неприбуткова організація», «непідприємницька організація» та ін.

Як ми вже зазначали, зазвичай ці поняття вживаються як тотожні чи синонімічні.

Разом з тим, визначення громадської організації закріплено в Законі України від 22 березня 2012 р. «Про громадські об’єднання» а саме: «громадська організація - це громадське об’єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи» (п. 3 ст. 1 Закону). Згідно п. 1 ст. 1 цього Закону громадське об’єднання - це добровільне об’єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів [40].

У вітчизняній літературі поняття «громадські організації» розуміють як добровільні формування громадян, створені у результаті їх вільного волевиявлення з метою вираження колективних інтересів і вирішення громадських питань та проблем. Поняття «громадські організації» звичне для української наукової літератури і практики, практично відсутнє або лише іноді вживається в іноземній правовій літературі та нормативних актах. За кордоном найчастіше застосовують терміни «спілки», «асоціації», «об’єднання» та ін. [62, с. 14-15].

Найчастіше у міжнародних правових документах щодо громадських організацій використовується назва «неурядові організації» (non-governmental organizations, NGOS) [17, с. 5].

Термін «неурядова організація» був запроваджений ООН і зазвичай стосується організацій, що не належать до центральних або місцевих органів виконавчої влади, а також не є традиційними бізнес-структурами. У випадках коли неурядові організації повністю або частково фінансуються урядом, такі організації підтримують свій неурядовий статус шляхом незалучення представників центральних або місцевих органів виконавчої влади до своїх членів [63].

Ініціатива створення неурядової організації належить самим громадянам і не має на меті отримання прибутку. Неурядові організації забезпечують громадянам можливість брати безпосередню участь у вирішенні тих проблем, які турбують найбільше. Наявність розвинутих неурядових організацій, які реалізують різноманітні ініціативи громадян, вважається ознакою розвиненого громадянського суспільства [64, с. 229].

Українське законодавство використовує термін «неурядові організації» виключно щодо міжнародних або іноземних організацій, зокрема їх реєстрації та участі в державних програмах. Натомість саме «неурядові організації» найчастіше фігурують в документах ООН та Ради Європи як синонім добровільної, не підпорядкованої певному уряду організації [65, с. 16].

Окремі українські дослідники вважають, що англійський термін nongovernment organization слід перекладати українською як недержавні організації, а не неурядові. Англійською government означає як уряд, так і державну владу в цілому. Проте важко уявити, що інші органи державної влади - законодавчої чи судової - створюють якісь організації, відмінні від створених урядом. З практичного погляду до неурядових та недержавних організацій належить однакове коло організацій [65, с. 16].

Тому інколи поняття «неурядова організація» ототожнюють із «недержавною організацією». Однак уряд не уособлює повністю всю державну владу, тому поняття «недержавна організація» є більш точним за змістом [17, с.

В науковій літературі немає єдиного визначення поняття «недержавна організація». На сьогодні існує близько 2 тисяч недержавних організацій, визнаних ООН, зокрема міжнародного, національного й субнаціонального рівня. Термін «недержавна організація» набув набагато ширшого вжитку, і його загалом використовують для назви різноманітних груп, що займаються такими питаннями як захист довкілля, права жінок, расизм, сексуальні меншини, заборгованість країн «третього світу» [66, с. 328].

Під поняттям «недержавна організація» розуміють: 1) самокероване об’єднання людей, які прагнуть досягти спільної вигоди шляхом спільних дій; 2) організацію, засновану на добровільних засадах; 3) соціальну силу, яка забезпечує інтеграцію окремих індивідів у суспільство, сприяє єдності і згуртованості суспільства; 4) спосіб зняття напруги між потребами громади, соціальною політикою і соціальним забезпеченням [67, с.20].

Ми вважаємо, що кожне з вищепроаналізованих понять хоча і має окреме смислове навантаження, однак беручи до уваги предмет нашого дослідження, позначають одне і те ж явище, яке, на нашу думку слід іменувати «недержавною громадською організацією» [68, с. 30].

До недержавних громадських організацій відносять об’єднання, які утворюються громадянами України відповідно до Конституції на добровільній основі з метою задоволення і захисту своїх законних соціальних інтересів (досягнення легітимних цілей), діє прозоро і відкрито, у якого отримання прибутку від своєї діяльності є не головною метою, а засобом для виконання власних статутних функцій [11, с. 3].

Ми вважаємо, що поняття недержавної громадської організації слід характеризувати як добровільне, ініціативне, незалежне, некомерційне та неприбуткове об’єднання, яке пов’язане спільними інтересами, цілями й ідеями фізичних осіб та створене з метою спільної реалізації її членами своїх прав, свобод і законних інтересів [68, с. 30].

Відзначимо, що будь-які об’єднання громадян, в числі яких і недержавні громадські організації, вступають в адміністративно-правові відносини з державою та іншими суб’єктами права. Зокрема, держава видає нормативно - правові акти, які детально конкретизують та закріплюють правові засади організації та діяльності громадських об’єднань, на основі та на виконання яких спрямовують свою діяльність різні громадські об’єднання [68, с. 30].

Органи державної влади мають застосовувати різноманітні методи та форми співпраці з недержавними громадськими організаціями як на центральному, так і на місцевому рівнях управління [9, с. 171].

Нині на основі Роз’яснення Міністерства юстиції України від 3 лютого 2011 р. взаємодія недержавних громадських організацій, як інституту громадянського суспільства, та органів державної влади повинна відбуватися у таких правових формах [69]:

1) участь недержавних громадських організацій у нормотворчій діяльності держави, яка забезпечується участю у розробленні та обговоренні проектів нормативно-правових актів. Така участь є найпоширенішою формою діяльності недержавних громадських організацій у державному управлінні;

2) участь недержавних громадських організацій у правозастосовчій діяльності держави, яка забезпечується шляхом: а) передачі повністю повноважень державних органів; б) передачі часткової повноважень державних органів; в) громадського контролю;

3) участь недержавних громадських організацій у правоохоронній діяльності держави, яка забезпечується шляхом: а) реалізації права складати протоколи про адміністративні правопорушення; б) участі недержавних громадських організацій у діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню охорони громадського порядку; в) реалізації права вживати спільно з працівниками міліції заходів до припинення адміністративних правопорушень і злочинів; г) участі недержавних громадських організацій з органами Державної прикордонної служби України в охороні державного кордону.

Запропоновані правові форми та їх використання не суперечать чинному законодавству України [69].

У здійсненні правоохоронних повноважень органів виконавчої влади беруть участь громадські організації, наділені деякими державно-владними

повноваженнями. Так, відповідно до ст. 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) у справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними в статтях 218-221, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи. Протоколи про правопорушення мають право складати також представники громадських організацій або органів громадської самодіяльності: член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону; громадський інспектор Українського товариства охорони пам’яток історії та культури [69].

Запровадження наведених форм участі інститутів громадянського суспільства в управлінні державними справами на сьогодні визначено низкою нормативно-правових актів [69].

Зокрема, беручи до уваги норми п.п. 2-4 ст. 22 Закону України «Про громадські об’єднання», слід зазначити, що втручання органів державної влади, їх посадових та службових осіб у діяльність недержавних громадських організацій, так само як і втручання недержавних громадських організацій у діяльність органів державної влади, їх посадових та службових осіб, не допускається, крім випадків, передбачених законом [40].

Однак органи державної влади можуть залучати недержавні громадські організації до процесу формування і реалізації державної політики, вирішення питань місцевого значення, зокрема, шляхом проведення консультацій з недержавними громадськими організаціями стосовно важливих питань державного і суспільного життя, розроблення відповідних проектів нормативно- правових актів, утворення консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів при органах державної влади, в роботі яких беруть участь представники недержавних громадських організацій.

Обов’язковим є проведення консультацій з недержавними громадськими організаціями щодо проектів нормативно-правових актів, які стосуються правового статусу недержавних громадських організацій, їх фінансування та діяльності.

Значною мірою взаємовідносини держави й громадських об’єднань регулюють норми адміністративного права. Ці норми визначають правовий статус громадських об’єднань [70, с. 251; 71, с. 122].

Специфіка об’єднань громадян виявляється у взаєминах об’єднання з державними органами, насамперед з органами виконавчої влади. Держава забезпечує додержання прав і законних інтересів легалізованих в установленому законодавством порядку об’єднань громадян. Відносно окремих їх видів Верховною Радою України встановлюються пільги з оподаткування доходів, надається матеріальна допомога [72, с. 130].

Адміністративно-правові відносини в діяльності об’єднання громадян відрізняються в залежності від виду та статусу об’єднання [72, с. 131].

В словниковій літературі «статус» (від лат. status - становище) визначено як правове становище осіб [73, с. 719], а правовий статус - як сукупність прав і обов’язків фізичних та юридичних осіб. В Україні правовий статус цих осіб визначається Конституцією, законами та іншими нормативно-правовими актами, міжнародними договорами, ратифікованими Верховною Радою України. Правовий статус фізичної особи визначають, насамперед, конституційні права, свободи та обов’язки людини і громадянина. Практична реалізація правового статусу забезпечується системою конституційних прав та інших гарантій. Правовий статус юридичних осіб (державні органи, підприємства, установи та організації) визначається через права і обов’язки цих осіб, зафіксовані в чинному законодавстві. Їх правовий статус відображається у законах, положеннях, статутах та інших нормативно-правових актах про ці органи, підприємства, установи та організації [4, с. 717].

Водночас, як слушно зазначає О. Алтуніна, «правова наука й досі не виробила єдиного підходу до понять «статус», «правовий статус», «правове положення», «правове становище», які досить часто вживаються як у нормативно- правових актах, так і в науковій літературі, здебільшого правничого характеру.

Вона вважає, що використання науковцями для характеристики одних і тих самих явищ таких категорій, як правовий статус, правове положення, правове становище, передусім пов’язано з тим, що у тлумачних словниках статус визначається через положення або через становище» [74, с. 89].

Слушною є думка про те, що «термін «правовий статус» вживається переважно під час характеристики таких категорій, як людина, громадянин, іноземець, особа без громадянства, державний службовець, які є фізичними особами. Щодо юридичних осіб, в тому числі органів місцевого самоврядування, то у переважній більшості випадків вживається термін «компетенція», що є необгрунтованим, оскільки компетенція є лише одним з елементів правового статусу юридичної особи. У науковій літературі адміністративно-правовий статус юридичної особи характеризується найчастіше сукупністю передбачених законами, підзаконними нормативно-правовими актами та установчими документами прав і обов’язків юридичної особи у сфері державного управління, а також адміністративною відповідальністю юридичної особи» [75, с. 62-63].

Правовий статус особи в теорії права О. Скакун визначає як «систему закріплених у нормативно-правових актах і гарантованих державою прав, свобод, обов’язків, відповідальності, відповідно до яких індивід як суб’єкт права (тобто як такий, що має правосуб’єктність) координує своє поведінку в суспільстві. Структура правового статусу особи може бути представлена у вигляді таких елементів: 1) правосуб’єктність; 2) права; 3) свободи; 4) обов’язки; 5) відповідальність (має вторинний характер та реалізується в результаті вчиненого правопорушення або в зв’язку з невиконанням компетенції чи перевищенням її обсягу)» [76, с. 402, 405].

С. Бостан, С. Гусарєв, Н. Пархоменко звертають увагу на те, що правовий статус відображає юридичне закріплення досягнутого суспільством обсягу свободи особи та є засобом нормативного закріплення основних принципів взаємодії особи та держави. Це система еталонів, зразків поведінки суб’єктів, які захищає держава і схвалює суспільство [77, с. 288-289].

Правовий статус характеризується наступними ознаками: 1) має універсальний характер, оскільки поширюється на всіх суб’єктів; 2) відображає особливості особи та держави як учасників суспільних відносин та ступінь і характер їх взаємодії; 3) права та свободи, що складають основу правового статусу, не можуть реалізовуватись без інших його компонентів - обов’язків та відповідальності; 4) забезпечує системність прав, свобод та обов’язків;

5) елементи структури правового статусу є взаємозалежними та взаємодіючими;

6) має відносну стабільність [78, с. 96].

В межах даного дослідження ми проаналізуємо наукові погляди щодо визначення адміністративно-правового статусу громадських об’єднань, громадських організацій тощо.

Слід звернути увагу на те, що адміністративно-правовий статус громадських об’єднань становить науковий інтерес. Його проблематику розробляли такі науковці як В. Авер’янов, Ю. Битяк, Є. Додіна, І. Личенко, О. Остапенко, С. Стеценко та ін. Однак підходи до визначення його поняття та елементів серед учених різняться.

Щодо питання про особливості адміністративно-правового статусу недержавних громадських організацій в Україні, то на сьогодні воно є відкритим для досліджень в науці права.

С. Курило вважає, що «адміністративно-правовий статус - одна з центральних правових категорій, яка має неабияке теоретичне і практичне значення, оскільки правовий статус є одним із тих якісних показників, за якими робляться висновки про рівень правової зрілості держави та суспільства» та звертає увагу на те, що «класичним елементним складом правового статусу є права, обов’язки та відповідальність, з чим погоджується переважна більшість науковців, у тому числі і адміністративістів» [79, с. 525-526].

О. Мещерякова відзначає, що «адміністративно-правовий статус особи складається з сукупності елементів, які утворюють його склад. Поряд із наявністю різних поглядів на перелік його структурних елементів, доцільно зазначити, що права і обов’язки становлять серцевину првового статусу, а тому є його обов’язковими елементами. Вона вважає, що до елементів адміністративно- правового статусу слід відносити: адміністративну правосуб’єктність; права; обов’язки; заборони і відповідальність за їх порушення [80, с. 610].

В. Колпаков та О. Кузьменко звертають увагу на те, що «аналіз нормативних актів, які регламентують діяльність громадських формувань в Україні дозволяє встановити головну відмінність їх адміністративно-правового статусу від адміністративно-правового статусу державних структур. Вона полягає в тому, що у відносинах з іншими суб’єктами права і між собою ці формування виступають виключно від власного імені, не маючи державно-владних повноважень» [81, с. 168].

О. Остапенко звертає увагу на те, що «регулюючий вплив держави поширюється тільки на ті повноваження громадських формувань, які реалізуються безпосередньо у взаємовідносинах з державними органами. Сутність такого регулювання зводиться до того, щоб, по-перше, через норми адміністративного права закріпити повноваження громадських об’єднань у сфері державного управління, по-друге, створити реальні гарантії їх реалізації» [82, с. 206].

В. Авер’янов адміністративно-правовий статус громадських об’єднань визначав як «сукупність прав та обов’язків, які реалізуються в адміністративних правовідносинах, що виникають між громадськими об’єднаннями і державними органами, органами місцевого самоврядування». При цьому він звертав увагу на важливість норм адміністративного права, що регулюють відносини держави і об’єднань громадян [70, с. 251].

Схожої думки дотримуються Ю. Битяк, В. Гаращук та О. Дьяченко, визначаючи адміністративно-правовий статус об’єднань громадян як «сукупність прав і обов’язків, які реалізуються в правовідносинах, що виникають між об’єднаннями громадян і суб’єктами виконавчої влади». Вони вважають, що «основоположне значення у визначенні правового становища об’єднання громадян має його статут, який повинен містити: назву, мету та завдання об’єднання; умови й порядок прийому в члени об’єднання та виходу з нього; структуру, порядок створення й діяльності статутних органів об’єднання; права та обов’язки його членів; джерела надходження коштів і порядок здійснення видів діяльності, необхідних для виконання статутних завдань; порядок внесення змін і доповнень у статут; порядок реорганізації або ліквідації об’єднання; юридичну адресу» [71, с. 122].

Слід звернути увагу на те, що саме органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування у порядку, визначеному законом здійснюють державний нагляд та контроль за дотриманням закону громадськими об’єднаннями (п. 5 ст. 22 Закону України «Про громадські об’єднання»).

В. Московець, досліджуючи адміністративно-правовий статус недержавних правоохоронних формувань, виокремлює його як «визначені адміністративно- правовими нормами основні завдання, компетенція, відповідальність, порядок формування громадських організацій, що має на меті захист прав і свобод громадян, сприяння притягненню до юридичної відповідальності осіб за скоєння правопорушень, допомога правоохоронним органам у дотриманні порядку і законності» [75, с. 62-63].

І. Личенко, аналізуючи громадські формування як інститути громадянського суспільства, які сприяють захисту законних інтересів громадян у сфері власності, звертає увагу на те, що «їх правовий статус визначається низкою чинників: їхньою організаційно-правовою формою, порядком формування, головними завданнями діяльності, колом закріплених прав, засобами забезпечення законності їхньої діяльності тощо» [83, с. 222].

Є. Додіна вважає, що «адміністративно-правовий статус громадських організацій - це правове положення громадської організації у відносинах із суб’єктами виконавчої влади, врегульоване нормами конституційного та адміністративного права». Вона зазначає, що «адміністративно-правовий статус громадських організацій слід розглядати як частину загального правового статусу громадських організацій» [84, с. 8].

Адміністративно-правова складова адміністративно-правового статусу недержавних громадських організацій реалізується через значний масив нормативно-правових актів. Базовими правовими актами, які закріплюють загальні засади адміністративно-правового статусу недержавних громадських організацій в Україні є Конституція України [53] та Закон України «Про громадські об’єднання» [40].

Ми вважаємо, що елементами адміністративно-правового статусу недержавних громадських організацій є їх правосуб’єктність, права, обов’язки, гарантії, обмеження і відповідальність за вчинені правопорушення.

М. Цвік, О. Петришин та Л. Авраменко правосуб’єктність визначають, як можливість і здатність особи бути суб’єктом правовідносин з усіма правовими наслідками. Вони вважають, що правосуб’єктність визначає становище людини в суспільстві, є умовою і гарантією стабільності її правового статусу. Правосуб’єктність фізичних та юридичних осіб визначається в їх правовому статусі, а правовий статус державних органів і організацій - в їх компетенції [2, с. 340, 342].

О. Зайчук та Н. Оніщенко також вважають, що «правосуб’єктність являє собою сукупність правоздатності та дієздатності. Вона охоплює чотири елементи: 1) правоздатність; 2) дієздатність; 3) деліктоздатність; 4) осудність - умова кримінальної відповідальності» [85, с. 238-239].

Вважаємо, що адміністративне право наділяє правосуб’єктністю достатньо широке коло учасників правовідносин. Не є виключенням і недержавні громадські організації, які наділені правосуб’єктністю, що гарантує їх адміністративно- правовий статус та визначає становище у суспільстві. Адміністративна правосуб’єктність недержавних громадських організацій є видом загальної правосуб’єктності суб’єктів адміністративного права та характеризує здатність цих організацій бути носіями суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.

Недержавні громадські організації для досягнення визначених цілей і завдань реалізують свої права, які базуються на нормах п. 2 ст. 5, п.п. 3, 7 ст. 3, ст.ст. 21, 23, 24 Закону України «Про громадські об’єднання» [40]. В залежності від кола осіб, яким ці права належать, і причини їх виникнення, в юридичній науці права поділяють на загальні та спеціальні [86, с. 34].

Ми вважаємо, що правами недержавних громадських організацій в системі органів державної влади для здійснення своєї мети (цілей) є: а) політичні права;

б) соціальні права; в) економічні права; г) спеціальні права.

Політичними правами недержавних громадських організацій в Україні є:

- право добровільно у будь-який час припинити членство (участь) у недержавній громадській організації шляхом подання заяви до її відповідних статутних органів (ч. 2 ст. 5 Закону України «Про громадські об’єднання»);

- право звертатися у порядку, визначеному законом, до органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями), скаргами (п. 2 ст. 21 Закону України «Про громадські об’єднання»);

- право брати участь у порядку, визначеному законодавством, у розробленні проектів нормативно-правових актів, що видаються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування і стосуються сфери діяльності недержавної громадської організації та важливих питань державного і суспільного життя (ч. 4 ст. 21 Закону України «Про громадські об’єднання»);

- право проводити мирні зібрання (ч. 5 ст. 21 Закону України «Про громадські об’єднання»).

Соціальними правами недержавних громадських організацій є:

- вільний доступ до інформації про її діяльність, у тому числі про прийняті нею рішення та здійснені заходи (ч. 7 ст. 3 Закону України «Про громадські об’єднання»);

- вільне поширення інформації про свою діяльність, пропагування своєї мети (цілі) (ч. 1 ст. 21 Закону України «Про громадські об’єднання»);

- одержання у порядку, визначеному законом, публічної інформації, що знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації (ч. 3 ст. 21 Закону України «Про громадські об’єднання»);

- здійснення інших прав, не заборонених законом.

Економічні права недержавних громадських організацій полягають в тому, що ці організації можуть:

- самостійно здійснювати управління своєю діяльністю відповідно до мети (цілей), визначати напрями діяльності, а також невтручання органів державної влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в діяльність недержавних громадських організацій, крім випадків, визначених законом (ч. 3 ст. 3 Закону України «Про громадські об’єднання»);

- самостійно визначати територію своєї діяльності, крім випадків, визначених законом (ч. 4 ст. 3 Закону України «Про громадські об’єднання»);

- реалізовувати свою мету (цілі) шляхом укладення між собою на добровільних засадах угод про співробітництво та/або взаємну допомогу (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про громадські об’єднання»);

- здійснювати співробітництво з іноземними неурядовими організаціями та міжнародними урядовими організаціями з дотриманням законів України та міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України(ч. 2 ст. 6 Закону України «Про громадські об’єднання»).

Вищевизначеними правами володіють недержавні громадські організації як зі статусом юридичної особи, так і без такого статусу.

Спеціальними правами наділені недержавні громадські організації зі статусом юридичної особи, які в системі органів державної влади мають право (ч. 2, 3 ст. 21 Закону України «Про громадські об’єднання»):

- бути учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права відповідно до законодавства;

- здійснювати відповідно до закону підприємницьку діяльність безпосередньо, якщо це передбачено статутом недержавної громадської організації, або через створені в порядку, передбаченому законом, юридичні особи (товариства, підприємства), якщо така діяльність відповідає меті (цілям) недержавної громадської організації та сприяє її досягненню. Відомості про здійснення підприємницької діяльності недержавною громадською організацією включаються до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань [87];

- засновувати з метою досягнення своєї статутної мети (цілей) засоби масової інформації;

- брати участь у здійсненні державної регуляторної політики відповідно до Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» [88];

- брати участь у порядку, визначеному законодавством, у роботі консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів, що утворюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування для проведення консультацій з недержавними громадськими організаціями та підготовки рекомендацій з питань, що стосуються сфери їхньої діяльності;

- бути виконавцем державного замовлення відповідно до закону;

- на фінансову підтримку за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів відповідно до закону (ч. 1 ст. 23 Закону України «Про громадські об’єднання»);

- для виконання своєї статутної мети (цілей) володіти, користуватися і

розпоряджатися коштами та іншим майном, яке відповідно до закону передане такій недержавній громадській організації її членами (учасниками) або державою, набуте як членські внески, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, набуте в результаті підприємницької діяльності такої організації, підприємницької діяльності створених нею юридичних осіб (товариств, підприємств), а також майном, придбаним за рахунок власних коштів, тимчасово наданим у користування (крім розпорядження) чи на інших підставах, не заборонених законом (ч. 1 ст. 24 Закону України «Про громадські

об’єднання»).

Серед адміністративно-правових обов’язків суб’єктів можна виділити: 1) абсолютні, які не залежать від якихось конкретних обставин та покладаються на кожного; 2) відносні, які виникають з правомірних дій, спрямованих на набуття прав і користування ними, та правопорушень [86, с. 34-35].

Недержавні громадські організації зобов’язані (ст.ст. 23, 24 Закону України

«Про громадські об’єднання»):

- подавати та оприлюднювати звіти про цільове використання коштів, якщо отримують фінансову підтримку за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів;

- вести бухгалтерський облік, фінансову та статистичну звітність, бути зареєстрованими в органах доходів і зборів [89] та сплачувати до бюджету обов’язкові платежі, якщо вони діють зі статусом юридичної особи;

- зберігати правоустановчі документи, документи, в яких міститься інформація про діяльність, яка здійснена відповідно до мети (цілей) та завдань; зберігати і регулярно оновлювати інформацію, достатню для ідентифікації згідно з вимогами закону кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) громадського об’єднання, а також надавати її державному реєстратору у випадках та в обсязі, передбачених законом. Ця інформація не може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом;

- готувати річні фінансові звіти із зазначенням детального аналізу доходів і витрат;

- здійснювати заходи контролю, щоб забезпечити зарахування і витрачання повністю всіх коштів у спосіб, що узгоджується з цілями та завданнями заявленої діяльності громадського об’єднання;

- забезпечити ведення обліку та зберігання не менше п’яти років усіх необхідних облікових документів стосовно внутрішніх та міжнародних операцій, а також надавати інформацію компетентним державним органам на відповідний запит, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно ст. 22 Закону України «Про громадські об’єднання» держава забезпечує додержання прав недержавних громадських організацій [40].

В Україні статтею 5 вищезгаданого Закону забезпечено гарантії права на свободу об’єднання, які аналогічно застосовуються і для недержавних громадських організацій. Отже, ніхто не може бути примушений до вступу у будь-яку недержавну громадську організацію. Належність чи неналежність до цієї організації не може бути підставою для обмеження прав і свобод особи або для надання їй органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування будь-яких пільг і переваг. Кожна особа має право добровільно у будь-який час у порядку, встановленому статутом, припинити членство (участь) у недержавній громадській організації.

В Україні за порушення законодавства, яким врегульовано діяльність недержавних громадських організацій, посадові особи органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадяни, іноземці, особи без громадянства несуть відповідальність (ст. 31 Закону України «Про громадські об’єднання»).

Недержавні громадські організації за порушення законодавства України несуть відповідальність, передбачену як Законом України «Про громадські об’єднання», так і іншими законами України.

Участь у діяльності недержавної громадської організації, діяльність якої заборонена в судовому порядку, тягне за собою адміністративну відповідальність, якщо законом не передбачено інший вид юридичної відповідальності. До прикладу, постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 5 травня 2014 року у справі № 822/1478/14 задоволено позов Шепетівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Хмельницькій області до Г рицівської громадської організації з охорони правопорядку «Правопорядок» про припинення юридичної особи. Задовольняючи позов, суд у своєму рішенні зазначив, що «згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відповідач 27.02.2003 р. зареєстрований як юридична особа та з 27.06.2003 р. перебуває на обліку в Шепетівській ОДПІ. З акту перевірки Шепетівської ОДПІ № 74/181 від 13.02.2014 р.вбачається, що відповідач не подавав органам ДПІ передбачені законом податкові декларації та фінансову звітність протягом 2012 року. Заборгованість по сплаті податків та зборів відсутня, що підтверджується довідкою Шепетівської ОДПІ № 1051/11 від 17.02.2014 року. Відповідно до п. 16.1.3. ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов’язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов’язані з обчисленням і сплатою податків та зборів. Відповідно до ст. 38 Закону

України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців» підставою для постановлення судового рішення про припинення юридичної особи, зокрема, є неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону». З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, відповідають чинному законодавству та підлягають задоволенню. В апеляційному порядку постанова суду у цій справі не оскаржувалась [90].

Адміністративно-правовий статус недержавних громадських організацій охоплює також обмеження щодо діяльності громадських об’єднань, які встановлені статтею 4 Закону України «Про громадські об’єднання». Отже, на основі цього вважаємо, що недержавним громадським організаціям заборонено мати за мету (цілі) або вчиняти дії, які спрямовані на [40]: а) ліквідацію незалежності України; б) зміну конституційного ладу насильницьким шляхом; в) порушення суверенітету і територіальної цілісності держави; г) підрив безпеки держави; ґ) незаконне захоплення державної влади; д) пропаганду війни, насильства; е) розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі; є) посягання на права і свободи людини, здоров’я населення; ж) пропаганду комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та їхньої символіки.

Інші обмеження діяльності недержавних громадських організацій можуть бути встановлені виключно законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Для адміністративно-правового статусу недержавних громадських організацій в Україні характерним є те, що він: 1) поширюється на всі організації та всіх членів (учасників) цих організацій щодо утворення, реєстрації, діяльності та припинення недержавних громадських організацій; 2) відображає особливості взаємодії недержавних громадських організацій та органів державної влади і управління як учасників суспільних відносин; 3) визначає права та обов’язки, що є основою адміністративно-правового статусу, та які реалізовуються за допомогою гарантій та відповідальності; 4) складові структури адміністративно- правового статусу є взаємозалежними та взаємодіючими; 5) забезпечує певну визначеність та стабільність недержавних громадських організацій у суспільстві.

Узагальнюючи, вважаємо, що адміністративно-правовий статус недержавних громадських організацій - це сукупність прав, обов’язків, гарантій, обмежень та відповідальності, які реалізуються в адміністративних правовідносинах, що виникають у процесі взаємодії недержавних громадських організацій із державними органами, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами.

Отже, законодавче закріплення прав та обов’язків недержавних громадських організацій свідчить про наявність у них адміністративно-правового статусу в системі органів державної влади і управління, який, як вбачається, є не просто здатністю мати права і обов’язки, а комплексом реально визначених прав і обов’язків суб’єкта адміністративного права в сфері публічного управління, що передбачені конкретними нормами адміністративного права. Тому кожен суб’єкт адміністративного права, права і обов’язки якого передбачені адміністративно - правовими нормами має свій варіант притаманного йому адміністративно- правового статусу. У повній мірі це стосується недержавних громадських організацій. Ці норми і визначають адміністративно-правовий статус громадських об’єднань в якості суб’єктів відносин, що мають адміністративно-правовий зміст. Діяльність недержавних громадських організацій за своєю сутністю та призначенням спрямована на захист прав, свобод та законних інтересів громадян.

1.3

<< | >>
Источник: ЦЬВОК МАР’ЯНА СТЕПАНІВНА. ІНФОРМАЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ НЕДЕРЖАВНИХ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ В УКРАЇНІ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Львів - 2016. 2016

Скачать оригинал источника

Еще по теме Адміністративно-правовий статус недержавних громадських організацій в Україні та його характеристика:

  1. 2.5. Структурно-функціональні особливості діяльності суб’єктів, що надають послуги у сфері освіти
  2. 3.1. Загально-правові ознаки послуг, що надаються у сфері освіти, та правова регламентація основних освітніх послуг
  3. 4.1. Регулювання надання послуг у сфері освіти країн ЄС та інших країн центральної Європи
  4. ВИСНОВКИ:
  5. Глава 30 Загальна характеристика управлінської спрямованості місцевого самоврядування
  6. § 1. Поняття і види суб'єктів адміністративного права
  7. 4. Юридична природа органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування: особливі й спільні риси
  8. Наука та система курсу
  9. § 2. Загальна характеристика суб’єктів правовідносин
  10. Суб’єкти цивільних правовідносин у сфері здійснення медичної діяльності
  11. Теоретико-правові засади дослідження державного контролю у сфері ведення лісового господарства України
  12. ЗМІСТ
  13. Адміністративно-правовий статус недержавних громадських організацій в Україні та його характеристика
  14. Взаємодія органів державної влади з інститутами громадянського суспільства щодо протидії дискримінації за ознакою інвалідності
  15. Г осподарсько-правове забезпечення залучення інвестицій у капітальне будівництво
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -