Спадкування за заповітом
Кожна дієздатна особа може за життя визначити долю належного їй майна на випадок смерті. Таке розпорядження, зроблене у встановленій законом формі, називається заповітом.
Норма закону
Заповіт, - це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
За своєю сутністю складання заповіту є одностороннім праці ічином - дією однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Зазвичай заповіт складається однією особою.
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Право на заповіт має фізична особа з повного цивільною дієздатністю. Це право здійснюється особисто, і не допускається к чинення його через представника.
Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Якщо особа не може особисто підписати заповіт у зв’язку з хворобою або фізичною вадою, за її дорученням текст підписує інша особа. Підпис останньої на тексті заповіту засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких документ не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.
Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем иласноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Також нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.
Заповіт, який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом, називається секретним. Особа, яка склала секретний заповіт, подає його в заклеєному конверті нотаріусу. На конверті має бути підпис заповідача. Нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний напис, скріплює печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує.
Одержавши інформацію про відкриття спадщини, нотаріус призначає день оголошення змісту заповіту.
Про день оголошення заповіту він повідомляє членів сім’ї та родичів спадкодавця, якщо їхнє місце проживання йому відоме, або робить про це повідомлення в друкованих засобах масової інформації. У присутності зацікавлених осіб та двох свідків нотаріус відкриває конверт, у якому зберігався заповіт, та оголошує його зміст.Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.
Інша посадова, службова особа посвідчує заповіт у таки
випадках:
Заповідач може призначити своїми спадкоємцями:
• одну або кілька, фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин;
• інших учасників цивільних відносин.
Також він може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування. Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині.
г Буква закону - Цивільний кодекс України
Cm. 1241. Право на обов’язкову частку у спадщині
1. Неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка).
Розмір обов’язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими
спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.
Заповідач може обумовити виникнення права на спадку- нання у особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної і/мови, як пов’язаної, так і не пов’язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо). Умова, визначена у ііаповіті, має існувати на час відкриття спадщини. Якщо визначена у заповіті умова суперечить закону або моральним насадам суспільства, то вона є нікчемною. Особа, призначена у заповіті, не має права вимагати визнання умови недійсною на тій підставі, що вона не знала про неї, або якщо настання умови від неї не залежало.
Цивільний кодекс України визначає заповіт подружжя. Подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності. У разі складення спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого, який його пережив. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті. За життя дружини та чоловіка кожен з них має право відмовитися від спільного заповіту. Така відмова підлягає нотаріальному посвідченню. У разі смерті одного з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя.
3.