<<
>>

Пред’явлення для впізнання: поняття, види та етапи проведення

Під час вчинення кримінальних правопорушень люди вступають у взаємодію з об’єктами навколо них. Такий процес взаємодії супроводжується утворенням різноманітних слідів як на предметах, так й у пам’яті людини. Звідси перед слідчими постає завдання виявити ці сліди, отримати з них інформацію та використати її для з’ясування події злочину. Таким чином, пізнання злочинної події відбувається за матеріально-фіксованими відображеннями на предметах та за слідами, які відбилися у пам’яті людини, - так званими ідеальними відображеннями.

Практика правоохоронних органів свідчить, що потерпілі й свідки часто залишаються наодинці зі злочинцями. Після початку кримінального провадження на них тиснуть, їх шантажують, погрожують, а інколи вдаються до фізичної розправи, навіть убивства. Це негативно впливає на освічених осіб, спонукає до відмови від показань, які давалися на початковому етапі розслідування. Вказане необхідно враховувати під час проведення впізнання.

Для розслідування злочинної діяльності поряд з проведенням слідчих оглядів, обшуків і допитів важливе значення має така слідча дія, як пред’явлення для впізнання.

Пред’явлення для впізнання - це слідча дія, що полягає у пред’явленні свідкові чи іншій особі об’єктів, які такі особи спостерігали раніше, з метою встановлення їх тотожності або групової належності.

Сутність даної слідчої дії полягає у тому, що особі пред’являють об’єкти, образи яких вона порівнює з уявними образами об’єктів, які спостерігала раніше і які пов’язані з подією кримінального правопорушення. На цій підставі робиться висновок про їх тотожність, подібність або відмінність.

Впізнання не належить до слідчих дій, проведення яких, відповідно до кримінально-процесуального закону, є обов’язковим. Необхідність у проведенні цієї слідчої дії кожного разу визначається особою, яка проводить слідство, відповідно до слідчої ситуації, що склалася на певному етапі розслідування.

Пред’явлення для впізнання можна віднести до похідних слідчих дій, оскільки його проведенню завжди передують інші слідчі дії (слідчий огляд, затримання, допит), без провадження яких пред’явлення для впізнання відбутися не може. Однак впізнання може проводитися як на початковому, так й на подальшому етапах розслідування залежно від слідчої ситуації, що склалася. Невиправдане зволікання тягне за собою негативні наслідки (так, значний перебіг часу негативно впливає на пам’ять людини, яка може забути ознаки об’єктів, які сприймала раніше).

Метою пред’явлення для впізнання є перевірка показань допитаних осіб та висунутих слідчим версій, а також отримання нових доказів.

Пред’явлення для впізнання можна класифікувати таким чином:

- за об’єктами, що пред’являються для впізнання: живі особи, трупи, предмети і документи, тварини, приміщення та окремі ділянки місцевості;

- за суб’єктами впізнання: свідок, потерпілий, підозрюваний, обвинувачений, підсудний;

- за способами пред’явлення для впізнання: впізнання живих осіб в натурі, впізнання живих осіб поза візуального спостереження, впізнання живих осіб за відео зображенням, впізнання живих осіб за ходою, впізнання живих осіб за голосом, впізнання живих осіб за фонограмою, впізнання за фотографічними зображеннями об’єктів;

- за послідовністю проведення: первинне та повторне;

- за місцем проведення: за місцем проведення досудового слідства та на місці події (в обстановці, що наближена до події злочину);

- за специфікою направленості дій суб’єктів впізнання: одностороннє та двостороннє (взаємне, зустрічне).

Процесуальний порядок проведення впізнання регламентується ст.ст. 228232 КПК України.

Впізнання проводиться за необхідних юридичних та фактичних підстав, зокрема наявності: 1) суб’єкта впізнання; 2) протоколу його допиту, де зафіксовано показання про прикмети (особливості) об’єкта та про обставини, за яких він його сприймав; 3) об’єкта, який підлягає впізнанню; 4) декількох схожих об’єктів, які пред’являються разом з об’єктом впізнання.

Під фактичними підставами слід розуміти наявність у слідчого даних процесуального та непроцесуального характеру, які дозволяють дійти висновку про необхідність та можливість проведення даної слідчої дії.

Пред’явлення для впізнання необхідно відрізняти від непроцесуальних способів встановлення тотожності об’єктів або їх групової належності. Так, впізнання об’єктів може використовуватися в оперативно-розшуковій діяльності. З метою викриття злочинців та притягнення їх до кримінальної відповідальності можна проводити такі оперативно-розшукові та пошукові заходи:

- вихід потерпілого чи свідка з оперативним працівником у місця найбільш ймовірної появи злочинців, яких вони спостерігали під час учинення кримінальних правопорушень. У цьому випадку слідчий, не володіючи інформацією про особу злочинця, представляє для огляду та порівняння велику кількість громадян;

- пред’явлення потерпілим чи свідкам фотографій злочинців, що систематизуються та зберігаються у вигляді фотоальбомів або фототек;

- пред’явлення фотографій трупів ліквідованих злочинців та їх частин у місцях можливого перебування таких осіб за життя;

- пред’явлення мешканцям району суб’єктивних портретів злочинців, які переховуються від слідства та суду, втекли з-під варти чи місць позбавлення волі або перебувають у розшуку;

- публікація у засобах масової інформації та розміщення на спеціальних стендах фотознімків осіб, що перебувають у розшуку;

- пред’явлення потерпілим або свідкам відеозображень злочинців та ін.

Наведені розшукові заходи спрямовані на вирішення завдань, що стоять

перед оперативними підрозділами, та збирання орієнтуючої інформації, необхідної для розшуку злочинців, які не потрапили у поле зору правоохоронних органів. Однак таке пред’явлення для впізнання має виключно орієнтуючий характер та переслідує тільки оперативні цілі, а його результати не є доказами за кримінальним провадженням.

Пред’явлення для впізнання складається з трьох етапів:

- підготовка до проведення впізнання (підготовчий);

- безпосереднє пред’явлення для впізнання (робочий);

- фіксація ходу та результатів впізнання (заключний). [70]

- визначення способу фіксації ходу та результатів впізнання;

- підготовка необхідних науково-технічних засобів;

- забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у даній слідчій дії;

- залучення (у необхідних випадках) спеціалістів або перекладача;

- підбір об’єктів (статистів), серед яких необхідно провести впізнання;

- складання плану проведення впізнання;

- залучення понятих;

- проведення інструктивної наради серед усіх учасників даної слідчої дії.

1. Попередній допит особи, яка впізнає.

У разі необхідності пред’явлення якої-небудь особи (інших об’єктів) для впізнання свідкові, потерпілому, підозрюваному або обвинуваченому слідчий спочатку допитує їх про зовнішній вигляд та прикмети цієї особи (інших об’єктів), а також про обставини, за яких особа, яка впізнає, бачила цю особу (інші об’єкти), про що складається протокол. Допит є обов’язковою умовою проведення впізнання.

Слідчий повинен запропонувати впізнаючому пригадати якомога більше ознак, що характеризують зовнішні прикмети злочинця. У тих випадках коли особа, яка впізнає, не може описати ознаки об’єкта, що підлягає впізнанню, однак стверджує, що зможе його упізнати, то недоцільно відмовлятися від проведення даної слідчої дії.

2. Прийняття рішення про проведення впізнання.

При прийнятті рішення слідчий повинен з’ясувати, чи існують обставини, які можуть перешкоджати проведенню даної слідчої дії, зокрема:

- чи має особа, яка впізнає, фізичні або психічні вади;

- чи перебуває особа, яка впізнає, у стані алкогольного (іншого) сп’яніння;

- чи знаходиться суб’єкт впізнання у стані афекту або сильного душевного хвилювання (що викликано учиненим проти нього злочинним посяганням);

- чи брала участь особа, яка впізнає, в інших слідчих діях (оперативно- розшукових заходах), під час яких спостерігався відповідний об’єкт;

- чи має об’єкт, який підлягає впізнанню, індивідуальні властивості, за якими можливе його впізнання, та ін.

За наявності таких обставин слідчий повинен відмовитися від впізнання, відкласти його до настання сприятливих умов та провести інші слідчі дії.

3. Визначення місця, часу та способу пред ’явлення для впізнання.

Впізнання має проводитися за часом, якомога ближчим до моменту

сприйняття злочинної події. Будь-яке зволікання з пред’явленням для впізнання може тягти за собою небажані наслідки, оскільки суб’єкт впізнання з часом забуває образ раніше сприйнятого об’єкта. Тому достовірність впізнання перебуває у прямій залежності від фактора часу. Впізнання може проводитися як за місцем проведення досудового слідства, так й на місці події, за умови якщо ця обстановка є сприятливою для спостереження та порівняння ознак об’єктів.

4. Підбір учасників до пред ’явлення для впізнання.

До обов’язкових учасників впізнання можна віднести: особу, яка проводить дану слідчу дію; особу, яка буде впізнавати (свідок, потерпілий); особу, яка підлягає впізнанню (підозрюваний, обвинувачений, підсудний); не менше двох статистів; не менше двох понятих.

Недоцільно як понятих залучати:

- працівників правоохоронних органів (у тому числі курсантів вищих навчальних юридичних закладів; осіб, які проходять строкову службу);

- неповнолітніх та малолітніх осіб;

- осіб, які мають певні фізичні або психічні вади;

- іноземців, осіб без визначеного місця проживання або тих, які не проживають за місцем проведення досудового слідства, наприклад мешкають в іншому регіоні, оскільки можуть виникнути складнощі у необхідності виклику їх до суду;

- громадян, яким знайомі особи, що пред’являються для впізнання, наприклад, які проживають в одному селищі (можуть виникнути сумніви в об’єктивності впізнання);

- осіб, які затримані за вчинення дрібних адміністративних правопорушень.

До необов’язкових учасників проведення впізнання можна віднести:

- спеціалістів (фахівці з проведення фотозйомки, відеозапису, педагог, психолог, судовий медик, товарознавець та ін.);

- осіб, які залучаються для охорони, спостереження, забезпечення безпеки осіб, що беруть участь у даній слідчій дії;

- інші особи, які залучаються для якісного проведення даної слідчої дії.

Так, при впізнанні трупа або його частин доцільно залучати судово -

медичного експерта. Для впізнання трупа важливе значення має стан голови, зокрема обличчя, яке може бути суттєво змінене в силу процесів розкладання або механічного впливу. У цьому випадку спеціаліст проводить «реставрацію» або «туалет» трупа, тобто вживає заходів щодо надання обличчю трупа прижиттєвого вигляду. Спеціаліст може роз’яснити слідчому, які саме зміни зовнішності відбулися в результаті трупних явищ та які дії вживалися з реставрації голови трупа. Це, у свою чергу, дозволяє слідчому правильно оцінити результати впізнання та їх достовірність. Також доцільно, щоб при впізнанні трупа був присутній той само спеціаліст, який проводив «реставрацію» або «туалет» голови трупа.

Під час впізнання спеціаліст має право (за попередньою домовленістю зі слідчим) ставити суб’єкту впізнання питання, які уточнюють або деталізують прикмети зовнішності об’єкта. Спеціаліст як на підготовчому, так і на робочому етапах даної слідчої дії може звернути увагу слідчого на неправильність підбору статистів та інші обставини, пов’язані з отриманням доказів при пред’явленні для впізнання.

5. Добір об ’єктів, серед яких необхідно провести впізнання.

Відповідно до ст. 228 КПК об’єкти мають пред’являтися в групі у кількості не менше трьох. Максимальна їх кількість визначається слідчим. При груповому пред’явленні об’єктів суб’єкт впізнання порівнює їх не тільки з образом, що зберігся в пам’яті, а й між собою. Це спрямовує процес впізнання на виявлення індивідуальних особливостей об’єкта.

Особа, яка підлягає впізнанню, пред’являється разом з іншими особами тієї ж статі у кількості не менше трьох, які не мають різких відмінностей у зовнішності та одягу. Підозрюваний повинен бути в одязі, який суттєво не відрізняється від того, що був на ньому в момент спостереження його суб’єктом впізнання. Не можна пред’являти для впізнання осіб, які мають помітні (унікальні) прикмети, за якими допитаний може їх упізнати. У даному випадку можуть виникнути складнощі у підборі статистів.

Не можна пред’являти для впізнання осіб, які мають помітні (унікальні) прикмети (наявність на обличчі татуювання, опіків або шрамів; відсутність кінцівок ніг чи рук), за якими допитаний може їх упізнати. У даному випадку можуть виникнути складнощі у підборі статистів. Якщо такі помітні прикмети невеликі за розміром (маленьке татуювання або невеликий шрам на щоці), то під час проведення впізнання особа, яка пред’являється, разом зі статистами повинні закрити її долонею або розташуватися таким чином, щоб дана прикмета не спостерігалась візуально.

Предмети пред’являються разом з іншими однорідними об’єктами, які не мають зовнішніх відмінностей. При цьому необхідно враховувати загальні родові ознаки, зокрема марку, модель, вид, форму, колір, розмір, стан та ін.

Тварин потрібно пред’являти в групі такої ж породи, без суттєвих розбіжностей між ними за зовнішнім виглядом.

Загальне правило про необхідність пред’явлення для впізнання об’єкта в кількості не менше трьох не поширюється на впізнання трупа та його частин. Законодавець, виходячи з моральних та етичних спонукань, встановлює, що труп та його окремі частини пред’являються для впізнання в одному числі.

Окремі ділянки місцевості та приміщення пред’являються для впізнання також у кількості не менше трьох. Однак на практиці складніше підібрати для впізнання однорідні ділянки місцевості, споруди або приміщення, які знаходяться один біля одного. Тому слідчий добирає такі однорідні об’єкти, які можуть знаходитися у різних кінцях району, міста або регіону.

Результати непідготовленого впізнання ставляться під сумнів захисниками у судових засіданнях. При проведенні підготовчих заходів слідчий повинен враховувати, що у слідчій дії задіяно велику кількість людей. Звідси необхідно передбачити заходи запобігання витоку інформації та визначити її обсяг, який необхідно використовувати під час проведення впізнання. [71] передують самому акту впізнання і супроводжують його. Правильно обрана тактика впізнання обумовлює об’єктивність та якість усієї слідчої дії взагалі.

Тактика пред’явлення для впізнання живих осіб

Приступаючи до пред’явлення для впізнання, слідчий має впевнитися, що дотримано усі вимоги, необхідні для проведення цієї слідчої дії. Необхідність пред’явлення для впізнання живих осіб може виникнути у випадках, коли:

- підозрювані (обвинувачені) не були раніше відомі потерпілим або свідкам, але спостерігалися ними у зв’язку зі злочинними подіями;

- підозрювані видають себе за інших осіб або не мають документів, що засвідчують їх особистість, чи пред’явили документи, які їм не належать;

- потерпілі або свідки знали раніше пред’явлених осіб, але не можуть повідомити про них будь-яких відомостей або називають їх неправильно;

- особа, яка впізнає, знає особу, яку їй пред’являють, та правильно її називає, але остання заперечує факт знайомства.

Пред’явлення для впізнання живих осіб складається з таких елементів:

1) після допиту суб’єкта впізнання слідчий видаляє його з робочого кабінету та запрошує понятих, статистів та інших учасників даної слідчої дії;

2) усім присутнім слідчий повинен роз’яснити їх права та обов’язки, а також мету, задачі та порядок проведення впізнання. Учасники цієї слідчої дії повинні чітко розуміти свою роль при проведенні впізнання;

3) після проведення інструктажу слідчий розміщує понятих таким чином, щоб йому було зручно спостерігати за усім перебігом слідчої дії, пропонує статистам зайняти два з трьох стільців або стати в одну лінію, після чого просить свого помічника ввести особу, що підлягає впізнанню;

4) слідчий запрошує особу, яка підлягає впізнанню, роз’яснює, що вона буде пред’явлена для впізнання, її права та пропонує зайняти будь-яке місце за власним вибором серед інших осіб, що пред’являються. Особа, що підлягає впізнанню, має право відмовитися від участі у слідчій дії. Не можна пред’являти особу для впізнання (у разі її відмови) із застосуванням фізичного чи психічного впливу, обману, шантажу або так, щоб вона про це не знала (негласно);

5) після того як особа зайняла місце серед статистів, слідчий повинен зафіксувати таке розташування у протоколі або за допомогою технічних засобів. Поняті повинні знати, яка саме людина пред’являється для впізнання та під яким номером знаходиться;

6) запрошується особа, яка буде впізнавати, до кабінету слідчого, де знаходяться усі учасники впізнання;

7) у разі коли суб’єктом впізнання виступає свідок або потерпілий, то їх попереджають про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань та за відмову від дачі показань (тільки свідка) відповідно до ст. 384 та ст. 385 КК України. Якщо особа, яка впізнає, не досягла 16-річного віку, то слідчий повинен роз’яснити їй обов’язок давати правдиві показання;

8) після цього в особи, яка впізнає, з’ясовують, чи задовольняють її умови даної слідчої дії, чи добре їй видно зовнішні прикмети осіб, яких пред’являють для впізнання;

9) при позитивній відповіді слідчий пропонує особі, яка впізнає, подивитися на групу людей та вказати на особу, яку вона спостерігала або раніше зустрічала і запам’ятала (де і за яких обставин), та пояснити, за якими ознаками її впізнано. Питання повинно бути коротким, зрозумілим, не мати навідного характеру.

Законодавець не обмежує часу проведення впізнання. Суб’єкт впізнання може сприймати пред’явлені йому об’єкти, аналізувати та робити висновки стільки часу, скільки визначить за потрібне для отримання об’єктивного висновку. Якщо особа, яка впізнає, нікого не упізнала, то про цей факт слідчий у протоколі робить відмітку і дана слідча дія закінчується;

10) особа, на яку вказав впізнаючий, має встати та назвати себе. Якщо особа відмовляється назвати себе, то її називає слідчий. Після цього впізнаючий повинен розповісти, де і за яких обставин він зустрічався з даною особою та зазначити ознаки, за якими він її упізнав. Суб’єкт впізнання повинен викладати показання у формі вільної розповіді. При цьому слідчий може ставити додаткові, уточнюючі, деталізуючі або конкретизуючі запитання;

11) слідчий складає протокол, який підписують усі учасники даної слідчої дії.

Результат впізнання слід вважати позитивним, якщо суб’єкт впізнання

упізнав особу і називає не тільки загальні прикмети, але і їх сукупність та індивідуальні особливості. Результат впізнання може бути й негативним - у випадках коли особа, яка впізнає, не може нікого упізнати серед пред’явленої групи осіб або вказує на особу, яка не має ніякого відношення до злочинної події.

В тих випадках коли злочинці намагаються зірвати проведення впізнання, чинять протидію розслідуванню, необхідно максимально обмежити можливості психологічного впливу на суб’єкта впізнання з їх боку. З цією метою доцільно застосовувати такі тактичні прийоми:

1) максимальне скорочення часу проведення впізнання. У цьому випадку усі підготовчі дії необхідно проводити таким чином, щоб виключити вірогідність випадкової зустрічі свідків зі злочинцями, а також з понятими та статистами до початку слідчої дії. Слідчу дію необхідно проводити у прискореному темпі, щоб запобігти впливу на впізнаючих з боку злочинців. Після виконання усіх підготовчих дій у приміщення, де проводиться впізнання, запрошують свідка (потерпілого), який стисло пояснює, за якими ознаками і у зв’язку з якою подією впізнає особу, після чого його виводять з цього приміщення. Протокол пред’явлення для впізнання складається, коли особа, яка впізнає, і підозрювані (обвинувачені) та їх адвокати знаходяться окремо;

2) спостереження за поведінкою свідків і потерпілих. Трапляються випадки, коли емоційна реакція особи, яка впізнає, свідчить, що вона упізнала злочинця, але заперечує це. У таких випадках необхідно її заспокоїти, дати можливість відчути підтримку та захист з боку правоохоронних органів та запропонувати ще раз спробувати упізнати злочинця. Але дії слідчого у таких випадках не повинні мати навідний характер;

3) спостереження за поведінкою підозрюваних дозволяє слідчому помітити за виразом обличчя, жестами й іншими ознаками, що злочинці намагаються ускладнити процес впізнання або ж зірвати його взагалі. Такі дії повинні негайно присікатися, оскільки будь-яке зволікання з боку слідчого тягне за собою непередбачувані наслідки;

4) якщо для впізнання необхідно пред’явити декілька осіб (що проходять за однією справою) одному суб’єкту впізнання, то кожну з них необхідно пред’являти окремо, серед їм подібних статистів. При цьому статисти, які пред’являлися разом з першим об’єктом, не повинні брати участь у подальших впізнаннях;

5) застосування науково-технічних засобів створює сприятливі умови для одержання доказової інформації, дозволяє фіксувати не тільки факт впізнання, але й психологічний клімат, в якому воно відбувалось, психологічно впливає на підозрюваних та обвинувачених. Відеозапис ускладнює можливість злочинців негативно впливати на свідків та потерпілих;

6) впізнання поза візуальним спостереженням може проводитися для гарантування безпеки потерпілих (свідків), які впізнають підозрюваних та обвинувачених, відповідно до Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві».

Застосування вказаних тактичних прийомів дозволить слідчому більш якісно та ефективно провести впізнання.

Тактика пред’явлення для впізнання об’єктів за фотознімками (відеозображенням)

У тих випадках, коли з тактичних міркувань недоцільно проводити впізнання підозрюваних безпосередньо, вдаються до пред’явлення їх свідкам і потерпілим опосередковано - за фотознімками або відеозображенням.

Загалом такі види впізнання можуть мати місце у випадках, коли:

- потерпілі (свідки) не бажають зустрічатися віч-на-віч зі злочинцем;

- недоцільно проводити впізнання злочинців для запобігання психічного впливу на свідків та потерпілих;

- неможливо пред’явити підозрюваних безпосередньо (приховуються від слідства та суду, місце перебування невідоме, перебувають у відрядженні, померли або фізично ліквідовані, знаходяться у розшуку);

- особа, яку необхідно пред’явити для впізнання, відмовляється від участі у даній слідчій дії або умисно перешкоджає цьому (чинить протидію);

- для забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві;

- виникають складнощі у підборі статистів, оскільки ознаки зовнішності злочинців мають особливі помітні прикмети;

- після сприйняття об’єкт впізнання зазнав значних змін внаслідок пластичної операції, каліцтва чи інших причин;

- потерпілий перебуває у тяжкому або критичному для здоров’я стані, але не виникає сумнівів у вірогідності та об’єктивності впізнання;

- необхідно встановити особу невідомого громадянина, труп якого виявлено;

- пред’явлення трупа для впізнання не мало позитивних результатів і його поховали;

- об’єкт зруйновано, пошкоджено або суттєво змінено тощо.

У таких випадках пред’явлення особи для впізнання за фотознімками або відеозображенням може істотно заощадити час, сили та державні кошти.

Фотознімки із зображенням підозрюваних можуть бути вилучені за місцем їх проживання, у родичів, друзів або з офіційних документів. Необхідно отримувати такі знімки, щоб час їх виготовлення максимально наближався до моменту сприйняття потерпілим або свідком тієї чи іншої особи. Орієнтуючись на вилучені фотографії, слідчий добирає зображення схожих за зовнішністю осіб. Фотографії повинні бути однаковими за формою, кольором та розміром.

При вирішенні питання про доцільність пред’явлення об’єкта для впізнання за фотознімками або відеозаписом необхідно впевнитися, наскільки його зовнішній вигляд на знімку або відеоплівці відповідає оригіналу, який сприймався суб’єктом впізнання. При встановленні невідповідності слідчий має відмовитися від впізнання або сфотографувати об’єкт знову за правилами пізнавальної, сигналітичної або масштабної зйомки.

Порядок пред’явлення фотознімків (відеозображень) для впізнання є таким само, як і порядок пред’явлення живих осіб. Впізнаючому пред’являється не менше трьох фотознімків (відеозображень) осіб однієї статі, приблизно одного вигляду, по можливості - в одязі, який спостерігався під час злочинної події.

Слідчий у присутності понятих розкладує фотознімки на робочому столі (або пропонує понятим їх розкласти). Після цього фотографії наклеюються на бланк протоколу або фототаблицю, нумеруються та скріплюються печатками.

Слідчий має визначитися, в якому порядку будуть пред’являтися для впізнання відеозображення. Поняті повинні знати, за яким номером розміщено фотознімок (відеозображення) об’єкта, який підлягає впізнанню. Таке розташування фотознімків (відеозображень) фіксується у протоколі, а також (за необхідності) за допомогою фото- або відеозйомки.

Після цього запрошують впізнаючого, попереджають його про кримінальну відповідальність, пропонують оглянути пред’явлені фотознімки або переглянути відеозаписи і упізнати зображену на фотознімку чи відеоплівці особу, яку він спостерігав під час злочинної події. Після цього слідчий складає протокол, який підписують усі учасники даної слідчої дії.

Відеокасету слід упакувати в конверт із щільного паперу, скріпити підписами понятих та опечатати. До касети додається довідка з зазначенням дати і місця здійснення відеозапису, черговості відеофіксації осіб, які підлягають впізнанню, а також їхні номери та анкетні дані.

Слідчий повинен намагатися пред’являти для впізнання об’єкти безпосередньо, а не за фотознімками, оскільки фотографія - це лише площинна копія, яка повною мірою не відображає усіх ознак об’єктів.

Тактика пред’явлення для впізнання трупа та його частин

Трупи та їх частини пред’являють для впізнання у тих випадках, коли не можна встановити особу загиблої людини за документами або зовнішність трупа значно змінена.

Необхідно відрізняти пред’явлення трупа для впізнання (згідно зі ст. 230 КПК) від його упізнавання тими чи іншими особами поза процесуальних правил. У першому випадку слідчий, висунувши версію про конкретну особу трупа (наприклад, за наявності заяви родичів про безвісті зниклу людину), згідно зі ст. 228, 230 КПК допитує особу, яка його може знати, про прикмети та особливості, за якими можна провести впізнання. Тільки після цього проводиться впізнання трупа.

У другому випадку слідчий не може виконати вимог зазначеної статті КПК, оскільки особу загиблого не встановлено і відсутні особи, які можуть її упізнати. У такому разі з метою встановлення особи загиблого широкому колу осіб (наприклад, мешканцям району, де був знайдений труп, працівникам ЖЕКів, паспортистам, двірникам тощо) надається можливість оглянути труп (як на місці події, так і в морзі). При цьому особи, які оглядають труп, попередньо не допитуються, оскільки вони не знають, хто саме буде пред’явлений для впізнання, і, відповідно, нічого не можуть сказати про ознаки його зовнішності; поняті не запрошуються, протокол не складається. Тому таке упізнання є оперативно- розшуковим заходом і проходить поза процесуальних правил пред’явлення для впізнання.

Впізнання трупа необхідно проводити одразу ж після його виявлення. Невиправдане зволікання призводить до появи трупних змін, які можуть ускладнити процес упізнавання. Смерть може дуже змінити окремі риси обличчя, його загальний вираз, колір шкіри та волосся, внаслідок чого навіть людині, яка добре знала загиблого, іноді буває важко впізнати його труп.

Пред’явленню трупа для впізнання має передувати «туалет» трупа, що полягає у наданні йому прижиттєвого вигляду. Якщо на обличчі є значні пошкодження, які не можна усунути звичайними методами, проводиться його реставрація. «Туалет» трупа здійснює судово-медичний експерт. Якщо немає можливості реставрувати труп, то проводиться його фотографування.

Труп та його частини пред’являються для впізнання без однорідних об’єктів, за участю судово-медичного експерта. Якщо особа заявляє, що впізнає загиблого і називає, за якими ознаками, то слідчий повинен перевірити обґрунтованість впізнання і впевнитися у наявності відповідних прикмет. Якщо особа, яка впізнала труп, може надати фотознімки загиблої особи за життя, то їх необхідно приєднати до кримінального провадження. Якщо труп не впізнано, його фотографують за правилами сигналітичної зйомки та дактилоскопують. У цьому випадку також доцільно взяти зразки волосся, крові, а за необхідності - виготовити посмертну маску.

Фотографії, дактокарта та перелік ознак зовнішності невпізнаного трупа заносяться до оперативних обліків. Оперативні працівники продовжують роботу зі встановлення осіб, які можуть упізнати труп або його частини.

Тактика пред’явлення для впізнання предметів і документів

Найбільш поширеними об’єктами впізнання у слідчій практиці є різноманітні предмети і документи. Об’єктами пред’явлення для впізнання можуть виступати речові докази, що виявлені на місці події, викрадені речі, засоби учинення злочину, речі та інші об’єкти, які пов’язані зі злочинною подією та мають значення для справи. Також можливо пред’являти для впізнання різноманітні документи, які є речовими доказами. Документ може бути впізнаний як за зовнішнім виглядом, так і за графічними ознаками.

Пред’явлення для впізнання предметів і документів здійснюється за такими ж правилами, що і впізнання живих осіб. Відтак, організаційно-тактичні заходи спрощуються, оскільки замість людей слідчий повинен підібрати не менше ніж три однорідних предмети.

Впізнання предметів (документів) складається з таких етапів:

1) після допиту суб’єкта впізнання слідчий видаляє його з робочого кабінету і запрошує понятих та інших учасників даної слідчої дії;

2) усім присутнім слідчий повинен роз’яснити їх права та обов’язки, а також мету, завдання та порядок проведення впізнання;

3) слідчий демонструє предмет (документ), що впізнають, і повідомляє ознаки, за якими суб’єкт впізнання може його упізнати;

4) слідчий розкладає на робочому столі предмети і пропонує понятим розмістити їх у будь-якому порядку. Після того як об’єкти розміщено, під кожним предметом слідчий проставляє номер і робить відмітку у протоколі. Такий порядок розміщення предметів доцільно зафіксувати фотозйомкою;

5) запрошується особа, яка впізнає, до кабінету слідчого, де знаходяться усі учасники впізнання, та попереджається про кримінальну відповідальність;

6) слідчий пропонує суб’єкту впізнання оглянути пред’явлені предмети (документи) і сказати, чи немає того, який спостерігався під час злочинної події, пояснити, за якими ознаками він його впізнаний. Під час впізнання можна дозволяти особі, яка впізнає, брати до рук предмети для кращого їх огляду, якщо це не призведе до пошкодження (зміни) їх зовнішніх ознак та стану;

7) після того як особа впізнає предмет (документ), його необхідно сфотографувати масштабним способом;

8) слідчий складає протокол, який підписують усі учасники слідчої дії.

Тактика пред’явлення для впізнання за голосом та особливостями мови

У слідчій практиці нерідко виникає необхідність пред’являти особу для впізнання за голосом й особливостями мови, особливо при розслідуванні таких видів кримінальних правопорушень, як вимагательства, викрадення людей та ін.

Організаційно-підготовчі заходи до пред’явлення для впізнання за голосом й особливостями мови мають складатися з таких основних етапів:

- попередній допит суб’єкта впізнання;

- визначення часу та місця проведення впізнання;

- підбір статистів, серед яких необхідно провести впізнання;

- підбір учасників та створення належної обстановки й умов впізнання;

- проведення інструктажу серед учасників впізнання зі складанням плану.

Під час допиту слідчий повинен з’ясувати індивідуальні особливості

допитуваної особи, стан слуху, ступінь уважності, умови, за яких відбувалося сприйняття голосу, обсяг сприйнятої інформації та її зміст. Необхідно детально з’ясувати особливості ознак голосу та мови особи, яка підлягає впізнанню.

Під час такого впізнання слідчий має створити такі умови:

- впізнання повинно проводитися у приміщенні, де відбувалася злочинна подія. У випадку неможливості впізнання у такому приміщенні слідчий має забезпечити схоже приміщення, де можна відтворити голос або особливості мови в умовах, наближених до події злочину;

- для оцінки голосу особи, яку впізнають, необхідно використовувати дві суміжні кімнати з відчиненими дверима; якщо це відкрита місцевість (або одна кімната) - використовуються транспортні засоби, тканина та ін.;

- під час впізнання особа, яка впізнає, не повинна бачити особу, яка упізнається;

- суб’єкт впізнання повинен мати можливість порівняти голос того, кого впізнають, з голосами інших осіб, які мають схоже мовлення;

- зміст розмови, що відтворюється під час впізнання, не повинен стосуватися злочинної події, але в ньому повинні бути слова, які чув суб’єкт впізнання під час злочинної події (такий текст заздалегідь готується слідчим);

- зміст розмови повинен відтворюватися кілька разів (різними темпами і силою);

- послідовність читання тексту повинна обиратися особою, яка пред’являється для впізнання, за власним вибором, що зазначається у протоколі;

- суб’єкт впізнання слухає тексти, що зачитуються, і заявляє, що впізнає особу, яка читала текст, вказуючи, за якими саме ознаками. Дану заяву слідчий заносить до протоколу.

Особливості тактики даної слідчої дії полягають у тому, що впізнання за голосом та особливостями мови має відбуватися так, щоб особа, яку впізнають, не мала можливості навмисно змінити голос. Якщо особа, яка впізнає, упізнала голос, то повинна пояснити, за якими саме ознаками. Слідчий ретельно занотовує ці ознаки у протоколі впізнання. Текст, який відтворювався під час впізнання, приєднується до протоколу впізнання. За звуковими слідами можливе впізнання не тільки людей, а й інших об’єктів, які є джерелами звуку (машини, будь-які механізми та ін.).

Тактика пред’явлення для впізнання окремих ділянок місцевості і приміщень

У слідчій практиці існують випадки пред’явлення для впізнання окремих ділянок місцевості, приміщень, споруд, будівель та ін. Такий вид впізнання може проводитися з метою встановлення певного місця, яке цікавить слідчого, а також перевірки показань допитаної особи. Необхідність у ньому виникає в тих випадках, коли допитаний пам’ятає прикмети об’єкта, але не знає точної адреси та шляхів руху до нього, або називає ту чи іншу адресу, яка не відповідає дійсності. Слідчий же або має версію стосовно даного об’єкта і розраховує встановити його за допомогою допитаної особи, або йому достовірно відоме місцезнаходження об’єкта, але необхідно перевірити з цього приводу показання допитаного.

Впізнання таких об’єктів необхідно проводити за такими правилами:

- слідчий підшукує не менше двох ділянок місцевості або приміщень, які підпадають під ознаки, які перерахувала особа під час допиту;

- у присутності понятих слідчий виїжджає разом з вказаною особою та іншими учасниками слідчої дії на кожен з цих об’єктів;

- на кожному об’єкті слідчий пропонує особі роздивитися навколишню обстановку і повідомити, чи впізнає вона даний об’єкт і якщо впізнає, то за якими саме ознаками;

- якщо особа впізнала об’єкт, який був показаний першим, то необхідно обов’язково пред’явити й інші, щоб не лишати її можливості провести подальше порівняння.

У науковій літературі вчені-криміналісти висловлюють обґрунтовані сумніви щодо можливості пред’явлення для впізнання ділянок місцевості та приміщень, оскільки рекомендації не повною мірою узгоджуються із чинними процесуальними вимогами. У першу чергу, це зумовлюється порушенням принципу одночасного пред’явлення об’єктів для впізнання серед однорідних. Уникнення вказаних перешкод та дотримання загальнопроцесуальних вимог щодо пред’явлення для впізнання можливо, якщо воно буде відбуватися за фотознімками або відеозаписом. Після того як суб’єкт впізнання визначить конкретну ділянку місцевості або приміщення, можна провести відтворення обстановки та обставин події у формі перевірки показань на місці.

Закінчивши проведення процесуальної дії, слідчий переходить до заключного етапу - фіксації ходу та результатів впізнання.

4. Фіксація результатів впізнання

Заключним етапом слідчої дії є фіксація результатів пред’явлення для впізнання, обов’язковим засобом якої є протокол (ст. 231 КПК).

Протокол пред’явлення для впізнання має містити такі відомості:

- місце, дата та час складання протоколу;

- посада та прізвище особи, яка склала протокол;

- прізвища та адреси (контактні телефони) понятих;

- прізвища інших учасників слідчої дії;

- статті КПК України, на підставі яких проводиться впізнання;

- роз’яснення понятим їх прав та обов’язків, а також обставин справи;

- дані про осіб та інших об’єктів, яких пред’являють для впізнання;

- ознаки зовнішності осіб (інших об’єктів), що пред’являються для впізнання, з описом їх особливостей та прикмет;

- пропозиція особі, яка пред’являється для впізнання, зайняти будь-яке місце за власної ініціативи серед інших осіб, що пред’являються;

- місце, обране особою, яку пред’являють для впізнання;

- спосіб виклику особи, яка впізнає;

- прізвище особи, яка впізнає, та попередження про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань і за відмову від давання показань;

- ознаки, за якими особа, яка впізнає, упізнала особу чи предмет;

- відомості про проведення фотозйомки (відеозапису);

- зауваження, які надійшли від учасників даної слідчої дії (якщо вони мали місце), та підписи слідчого та усіх учасників впізнання.

Як допоміжні засоби фіксації результатів і ходу впізнання можуть застосовуватися фотографування, відеозапис або звукозапис.

Відеозапис при впізнанні є ефективнішим ніж фотозйомка, оскільки фіксується візуальне зображення об’єктів у динаміці разом із звуковим супроводженням. Відеозапис доцільно застосовувати у таких випадках:

- якщо впізнання проводиться за голосом, особливостями мови, ходи та інших динамічних ознак людини;

- у разі пред’явлення для впізнання ділянок місцевості, якщо при цьому даються показання про зв’язок впізнаного об’єкта зі злочинними подіями;

- для фіксації особливостей поведінки суб’єкта впізнання та особи, яка підлягає впізнанню, під час слідчої дії;

- за наявності достовірної інформації, що суб’єкт впізнання надалі змінить показання і це поставить під сумнів достовірність результатів впізнання;

- за наявності достатніх підстав вважати, що суб’єкт впізнання не з’явиться до суду, а результати впізнання будуть оскаржені або поставлені під сумнів;

- за необхідності виготовити відеофільм, якщо відсутня можливість пред’явити об’єкти для впізнання в натурі, та ін.

Після проведення відеозйомки відеозапис демонструють усім учасникам слідчої дії. Касета з відеозаписом долучається до протоколу впізнання в опечатаному виді та зберігається у справі.

Питання для самоконтролю

1. Поняття і завдання пред’явлення для впізнання.

2. Види пред’явлення для впізнання.

4. Підстави для проведення впізнання.

5. Підготовчі заходи до проведення впізнання.

6. Загальні правила пред’явлення для впізнання.

7. Тактика пред’явлення для впізнання живих осіб.

8. Тактика впізнання поза візуальним спостереженням особи, яку впізнають.

9. Тактика пред’явлення для впізнання живих осіб за фотознімками та відеозображенням.

10. Тактика пред’явлення для впізнання трупа та його частин.

11. Тактика пред’явлення для впізнання предметів та документів.

13. Тактика пред’явлення для впізнання за голосом та особливостями мови.

14. Тактика пред’явлення для впізнання за фонограмою.

15. Тактика пред’явлення для впізнання за особливостями ходи.

16. Тактика пред’явлення для впізнання окремих ділянок місцевості та приміщень.

<< | >>
Источник: М. Ю. Будзієвський. Криміналістика (курс лекцій) : навчальний посібник / М. Ю. Будзієвський,О. В. Лускатов, І. В. Пиріг, В. М. Плетенець, К. О. Чаплинський, Ю. А. Чаплинська. - Д. : Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ,2013. - 397 с.. 2013

Еще по теме Пред’явлення для впізнання: поняття, види та етапи проведення:

  1. Принципи, що визначають процесуальну діяльність суду та осіб, які беруть участь у справі
  2. ЗМІСТ
  3. Глава 2 ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ
  4. Слідчі (розшукові) дії: поняття, структура та класифікація
  5. Поняття, завдання та види обшуку
  6. Лекція 17 Тактика пред’явлення для впізнання
  7. Пред’явлення для впізнання: поняття, види та етапи проведення
  8. Поняття, правові підстави та об’єкти розшукової діяльності слідчого
  9. Структура окремої криміналістичної методики. Поняття типової слідчої ситуації
  10. Планування й проведення окремих слідчих (розшукових) та інших дій, спрямованих на швидке розкриття злочину
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -