§ 1. Поняття і класифікація тактичних прийомів

Поняття тактичного прийому є одним із головних понять криміналістичної тактики. Тактичний прийом — це найбільш раціональний, найбільш ефекти­вний засіб дії або найбільш раціональна лінія поведінки особи, яка здійснює процесуальні дії.

У багатьох працях поняття тактичного прийому по суті ототожнюється з методами практичної діяльності, напрацьованими у сфері криміналістичної тактики. Так, у число тактичних прийомів включають висунення версій, плану­вання та інші методи організації розслідування, щоправда це не є засобом дії і не є лінією поведінки слідчого.

Поява в криміналістиці взагалі та в криміналістичній тактиці зокрема низ­ки нових понять (організаційно-тактичні заходи, тактичні комбінації, тактичне рішення тощо), дозволяє з урахуванням цього зробити уточнення поняття тактичного прийому.

Як метод діяльності висунення версій значною мірою пов'язано з розро­бленням та прийняттям тактичних рішень. Методи планування, взаємодії слідчих з органами дізнання та громадськістю, які належать до таких при­йомів, за своєю суттю є методами проведення організаційно-тактичних за­ходів.

Таким чином, з урахуванням конкретизуючих обставин, поняття тактично­го прийому слід визначити як найбільш ефективний засіб дії особи, що здійс­нює виконання слідчої дії.

Ефективність тактичного прийому визначається не тільки за ступенем

' Главу написано спільно з В І Першим ІС. І Цветковим.

282

досягнення мети, поставленої перед слідчим, виконуючим дану слідчу дію, але й додержанням вимог кримінально-процесуальних норм, норм етичних, збереження здоров'я громадян, які беруть участь у виконанні слідчих дій, не-розголошення таємниці слідства та джерел оперативно-розшукової інформа­ції. У зв'язку з цим у криміналістиці широко вивчались питання допустимості тактичних прийомів. Серед критеріїв допустимості тактичних прийомів виділяються:

а) законність;

б) вибірковість впливу (тактичний прийом повинен давати позитивний ефект тільки у відношенні до особи, яка приховує правду, і бути нейтральним у відношенні до незацікавлених осіб);

в) етичність (не повинен: принижувати честь та гідність учасників роз­слідування; впливати на позицію невинного, сприяти визнанню ним неісну­ючої вини; виправдовувати саме вчинення злочину і занижувати його гро­мадську безпеку; сприяти обмові невинних або звинуваченню винних у більшій мірі, ніж це відповідає дійсності та їх вині; обґрунтовуватись на не­обізнаності обвинуваченого або інших осіб у питаннях кримінального права та процесу; сприяти розвитку в обвинуваченого або інших осіб низьких спо­нукань та почуттів, давання ними неправдивих свідчень, здійснення інших аморальних вчинків; не повинен принижувати авторитет правоохоронних органів).

Крім того, відносно критеріїв допустимості тактичних прийомів слід виділити:

г) доцільність застосування їх відповідно до характеру слідчої ситуації (тактичні прийоми, застосування яких без урахування конкретної слідчої ситу­ації можуть викликати пошкодження доказів, розголошення таємниці слідства тощо);

д) науковість (відповідно до криміналістичних рекомендацій), самостійне «конструювання» слідчим тактичних прийомів може призвести при їх застосу­ванні до непередбачених наслідків і в кінцевому результаті спричинити істо­ричну шкоду;

е) погодженість застосування тактичних прийомів (відсутність її при спіль­ній роботі в кримінальній справі кількох слідчих може спричинити шкоду як процесу збирання та використання доказів, так і оперативно-розшуковій дія­льності).

У криміналістиці подаються різні класифікації тактичних прийомів. Вони ґрунтуються на ступені складності тактичних прийомів та положеннях, при­внесених із різних галузей знань (логіки, психологи, наукової організації праці). З погляду криміналістичних наукових досліджень ці класифікації без­перечно корисні. Але для формування практичних рекомендацій криміналіс­тичної тактики вагоміше значення має класифікація тактичних прийомів за видами слідчих дій. Навіть подібні тактичні прийоми у ході проведення різних видів слідчих дій набувають помітної специфіки.

У криміналістичній практиці залишається не вивченим у належній мірі пи­тання про значення начальників слідчих підрозділів і керівників органів внут-

283

рішніх справ у виконанні слідчих дій, хоча в багатьох випадках їхня участь має відчутний вплив на характер проведення слідчих дій і на застосування при цьому тактичних прийомів. У багатьох випадках участь названих керівників у виконанні слідчих дій, особливо під час огляду місця пригоди, приписують нормативні акти МВС України.

Відповідно до ст. 114¹ КПК України начальник слідчого відділення (відді­лу, управління, їхні заступники) має право брати участь у виконанні поперед­нього розслідування.

- давати вказівки про застосування тих чи інших тактичних прийомів (зде­більшого вони набувають характер рекомендацій методичного характеру);

- особисто застосовувати тактичні прийоми, наприклад, прийоми встанов­лення психологічного контакту із обвинуваченим, підозрюваним, свідком, по­терпілим. Це особливо необхідно при загостреній конфліктній ситуації (засто­сування тактичного прийому психологічного впливу безпосередньо керівником слідчого підрозділу в більшості випадків сприяє його положенню «рефері») в конфліктах слідчого з іншими учасниками процесу, тим більше, що він має право розглядати скарги, які надходять на дії слідчих. Начальник органу внут­рішніх справ є, у відповідності до закону і нормативних актів МВС України, начальником органу дізнання, тому має право (а в деяких випадках і зобо-в'язаний) брати участь у виконанні слідчих дій працівниками органів дізнання або особисто виконувати слідчі дії. У таких випадках на ньому лежить вся повнота відповідальності за характер застосування тактичних прийомів, їх відповідність критеріям допустимості.

Присутність начальника органу внутрішніх справ під час виконання слід­чим деяких слідчих дій пов'язана з наданням йому допомоги по застосуванню тих чи інших тактичних заходів (виділення для цього сил співробітників і техні-ко-криміналістичних засобів, організації охорони місця проведення слідчої дії- огляду, відтворення обстановки і обставин події, обшуку тощо). Началь­ник органу внутрішніх справ не має права давати слідчому обов'язкових вка­зівок про застосування тих чи інших тактичних заходів (наприклад, під час огляду місця події), але він може рекомендувати ті чи інші з них із урахуван­ням особистого досвіду, знання оперативної обстановки. У деяких випадках втручання начальника в застосування слідчим тактичних заходів є не тільки можливим, але й необхідним:

- при застосуванні слідчим тактичних заходів в умовах, коли вони можуть створити небезпеку для життя та здоров'я громадян, а також небезпеку по­шкодження або знищення державного, спільного, особистого майна (напри­клад, експеримент, пов'язаний з відтворенням обставин суспільне небезпеч­ної події, що завдала такої шкоди);

- при застосуванні слідчим заходів, пов'язаних з небезпекою розголошен­ня джерел оперативно-розшукової інформації.

Знання начальником органу внутрішніх справ оперативної обстановки, контингенту осіб, здатних вчинити злочин, стосунків і зв'язків між ними, при-

284

сутність своєрідного «авторитета» серед осіб, які ведуть антисуспільний спосіб життя, робить у деяких випадках доцільним його участь у допиті підо­зрюваних, який виконує слідчий. Навіть сама його участь у допиті в цих умо­вах може дати позитивний вплив на результативність застосування тактич­них прийомів.