§1. Загальна характеристика судової влади, її" структура

Якщо законодавча і виконавча влада покладаються кон­ституціями саме на вищі державні органи (парламент, глава держави та уряд), то судова - на всю сукупність судових ор­ганів від низових до верховних.

Сукупність судів (іноді і їх діяльність) називається судо­вою владою.

Соціальна роль судової влади (в демократичному суспільстві) полягає в тому, щоб в юридичних конфліктах за­безпечувати панування права, вираженого в різних норматив­но-правових актах. Здійснюючи правосуддя, судова влада вво­дить державне насильство в цивілізовані рамки, гарантуючи захист законослухняних громадян від свавілля з боку держави та іншіх суб'єктів.

Із усіх влад - судова найслабша. По-перше, вона не спи­рається на волевиявлення виборців, як, наприклад, законодав­ча. По-друге, вона не має в своєму розпорядженні силових структур, як виконавча. Сила судової влади полягає в повазі цивілізованого суспільства до права і до суду як його справед­ливого застосувача.

Структура судової влади охоплює, передусім, суди. У країнах англосаксонської правової системи вони утворюють єдину систему, в якій різні гілки замикаються на єдиному вер­ховному суді.

У країнах континентальної системи права існують декілька незалежних один від одного систем спеціалізованих судів на чолі зі своїми вищими судами (полісистема).

У країнах з романською правовою системою і деяких інших часто поряд із системою судів загальної юрисдикції (тобто тих, що розглядають цивільні і кримінальні справи) створюється окрема система адміністративної юрисдикції (Франція, Італія - Державна рада; Швеція - Верховний адміністративний суд; Болгарія, Чехія - адміністративні су­ди). Там, де адміністративні суди не утворюють замкнуту сис­тему, вони являють собою особливу гілку судів загальної юри­сдикції.

Подібне становище і з військовими судами. У багатьох дер­жавах військові суди в мирний час не створюються, а там, де існують, вони також утворюють особливу гілку судів загальної юрисдикції.

Особливе місце в країнах континентальної Європи, вклю­чаючи і постсоціалістичні, займають Конституційні суди. У деяких країнах існують суди для розгляду справ про консти­туційну відповідальність вищих посадових осіб (Високий Суд правосуддя у Франції; Державний трибунал у Польщі).

У ряді мусульманських країн нарівні з державними діють шаріатські суди.

Демократичні конституції, зазвичай, містять заборону надзвичайних судів, які можуть діяти поза встановленою зако­ном процедурою.

Структурою судової влади охоплюються, крім судів, деякі інші види державних органів і установ, що обслуговують судо­ву владу. Серед них:

1) органи попереднього розслідування;

2) органи прокуратури (в деяких державах вони являють собою систему, в інших ні, але вони підтримують функціональний зв'язок);

3) адвокатура;

4) судова поліція тощо.

Прокуратура. Це орган, функції якого полягають у: 1) кримінальному переслідуванні осіб, які здійснили злочинні діяння; 2) підтримці публічного обвинувачення в суді; 3) на­гляді за законністю попереднього розслідування злочинів і ут­римання осіб у місцях позбавлення свободи; 4) загальному на­гляді за дотриманням законності в державі.

В переважній більшості країн прокуратури до складу кон­ституційних інститутів не входять, однак основні елементи їх статусу як правило закріплюються в конституціях. Більш де­тально їх статус регулюється спеціальними законами і судово-процесуальним законодавством.

Виходячи з місця прокуратури в системі державних ор­ганів, можна виділити чотири групи країн:

♦ країни, де прокуратура знаходиться у складі міністер­ ства юстиції (США, Франція, Польща, Японія), а міністр юс­ тиції - це генеральний прокурор;

♦ країни, де прокуратура включена до складу суддівського корпусу (магістратури) і знаходиться при судах (Іспанія, Італія).

♦ країни, де прокуратура виділена в окрему систему і підзвітна парламенту (це колишні соціалістичні країни) за схемою: Парламент - генеральний прокурор - прокурори нижчої ланки.

♦ країни, де прокуратура відсутня взагалі (Великобри­ танія). Генеральний атторней очолює адвокатський корпус, представники якого в необхідних випадках виступають на су­ дових процесах як обвинувачі. Коли ж розглядаються особли­ во важливі кримінальні справи, обвинувачення підтримує спеціальна посадова особа - директор публічних слухань.

Адвокатура. Це об'єднання висококваліфікованих юристів, що професіонально надають юридичну допомогу фізичним і юридичним особам.

Конституції дуже рідко згадують про адвокатуру. У пере­важній більшості країн статус адвокатури, як правило, регу­люється законами. Але є і виключення. Прикладом є одна з двох адвокатських корпорацій у Великобританії - корпорація баристерів. Ця привілейована корпорація об'єднує найбільш кваліфікованих адвокатів, які мають справу виключно з вищи­ми судами. В її організацію і діяльність держава традиційно не втручається. Крім неї існує корпорація соліситорів, статус якої регулюється Актом про соліситорів. Вони готують справи для баристерів, ведуть менш важливі справи.

У Великобританії на будь-яку судову посаду можна потра­пити тільки через адвокатуру.

У США найбільш впливовим загальнонаціональним об'єднанням адвокатів є Американська асоціація юристів. Єдиного законодавства щодо адвокатури немає, але є законо­давство штатів, судові правила, а в ряді штатів - статути адво­катських об'єднань.

У Франції, Німеччині та інших європейських країнах ста­тус адвокатури регулюється Законами про адвокатуру.

Послуги адвокатів високооплачувані і законодавство в де­мократичних країнах зазвичай передбачає пільги незаможним аж до надання юридичної допомоги за державний кошт.

Інші допоміжні органи і установи. Вони також рідко знаходять своє регулювання в Конституціях, але окремі при­клади такого регулювання є. Конституція Румунії (ст.129) пе­редбачає судову поліцію, що знаходиться на службі судових інстанцій. Конституція Болгарії встановлює, що слідчі органи знаходяться в системі судової влади і здійснюють попереднє слідство з кримінальних справ.