§2. Особливості конституційного закріплення прав і свобод людини і громадянина в зарубіжних країнах

Конституційне закріплення прав і свобод особи в різних країнах має свої особливості, зумовлені національними тра­диціями в розвитку політико-правової теорії і практики. Пере­важна більшість конституцій містить спеціальні розділи, в яких фіксуються права і свободи та які зазвичай передують розділам, присвяченим регламентації основ організації і діяль­ності державного механізму.

У преамбулі до Конституції Франції записано: "Фран­цузький народ урочисто проголошує свою відданість правам людини і принципам національного суверенітету тією мірою, якою вони були визначені в Декларації 1789 року, підтверд­женій преамбулою до Конституції 1946 року". Отже, тут має місце загальне визнання інституту основних прав і свобод без будь-якої їх деталізації.

Основою конституційної регламентації прав і свобод у США є перші десять поправок до федеральної Конституції, або Білль про права 1791 р. Такий підхід можна було б вважа­ти надто вузьким, якби не численні судові прецеденти з відповідних питань, створені Верховним судом. Слід також за­уважити, що в більшості штатів діють власні біллі про права, або відповідні розділи конституцій. У 60-80-і роки XX ст. май­же в усіх штатах були прийняті поправки до конституцій або навіть нові біллі про права. Вони розширили обсяг консти­туційного регулювання прав і свобод особи.

Принципово інший підхід до регламентації прав і свобод у Великобританії. Тут немає акту конституційного значення, у якому б закріплювались основи правового статусу особи. Ок­ремі законодавчі акти відповідного змісту, прийняті в ході історичного розвитку, здебільшого застаріли і не створюють цілісної картини. Прийнято вважати, що права і свободи у Ве-

ликобританії формулюються судами. Останні в ході судового розгляду приймають рішення (судові прецеденти), що обме­жують дії особи. Поза цими обмеженнями і перебуває сфера реалізації прав і свобод.

Наведена схема формально відповідає відомому принципу "все, що не заборонено, - дозволено". Вона зовні забезпечує майже абсолютний обсяг прав і свобод. Однак подібний вис­новок був би спрощенням. Суди не завжди точно формулюють прецеденти. Це призводить до довільного визначення ними обсягу правового статусу особи та його окремих елементів. До того ж, як свідчить практика, далеко не всі права і свободи мо­жуть бути реально встановлені та ефективно забезпечені в та­кий спосіб.

Подібний підхід до регламентації прав і свобод, на відміну від прийнятого в інших країнах, називають негативним. У цьо­му випадку норми конституційного права не встановлюють конкретні права і свободи, а шляхом заборон визначають сфе­ру їх існування.