§1. Конституційний статус особи та його основні принципи в зарубіжних країнах

Обґрунтування природи прав і свобод особи тією чи іншою мірою пов'язане зі змістом практично всіх політико-правових ідей загального характеру. Однак існують такі ідеї, головним призначенням яких є тлумачення саме феномена прав і свобод.

До цих ідей насамперед належить теорія природного пра­ва, а точніше - концепція прав людини і громадянина, що є однією з складових цієї теорії. Теорія природного права актив­но використовувалася новими соціальними силами у період революцій XVII-XVIII ст. у їх боротьбі за політичну владу. За цією теорією люди природно є носіями незалежних від влади прав, що існують поза волею держави, але держава повинна дотримуватися і захищати їх. Для цього природні права і сво­боди закріплюються в законодавстві.

Такий підхід тією чи іншою мірою відображений у текстах основних законів. "Повага й охорона людської особистості є першорядним обов'язком держави", - записано в ст.2 Консти­туції Греції. "Людська гідність недоторкана. Поважати і захищати її - обов'язок державної влади", - проголошено в ст. 1 Основного закону ФРН. "Людина, її права і свободи є вищою цінністю. Визнання, дотримання і захист прав і свобод люди­ни і громадянина - обов'язок держави", - зафіксовано в ст.2 Конституції Росії.

Іноді про обов'язки держави щодо особи йдеться у більш загальному плані, і вони пов'язуються із здійсненням держав­них функцій у соціально-економічній сфері. Зокрема, відповідні державні обов'язки декларовані у розділі 3 Консти­туції Іспанії під назвою "Про основні принципи соціальної та економічної політики".

Разом з тим у конституціях іноді вказується і на обов'язки особи щодо держави. У ст.2 Конституції Італії зафіксовано, "що Республіка визнає і гарантує невід'ємні права людини... і вимагає виконання непорушних обов'язків політичної, еко­номічної і соціальної солідарності". Майже аналогічне за змістом положення містить ст. 24 Конституції Греції. Подібні надмірно узагальнені визначення обов'язків особи перед дер­жавою певною мірою деформують природу її прав і свобод і об'єктивно створюють ґрунт для довільного тлумачення їх у конкретних ситуаціях взаємовідносин держави і особи.

До сказаного слід додати, що деякими теоретиками вста­новлення конституційних обов'язків особи перед державою розцінюється як намір позначити межу відповідних вимог державної влади, тобто, знову ж таки, як самообмеження дер­жави щодо особи та її прав і свобод. З цією думкою навряд чи можна погодитись, адже існують зафіксовані в конституціях і деталізовані в законодавстві обов'язки особи захищати батьківщину, сплачувати податки тощо. Такі обов'язки не зу­мовлені самообмеженням державної влади і мають, по суті, об'єктивний характер.