III. СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ

Тема: Виборчі системи зарубіжних країн

ПЛАН

1. Мажоритарна виборча система в зарубіжних країнах.

2. Пропорційна виборча система в зарубіжних країнах.

3. Змішана виборча система в зарубіжних країнах.

Методичні рекомендації до семінарського

заняття

Підготовку до семінарського заняття необхідно розпочати з ознайомлення з планом семінару та рекомендованою до ньо­го літературою. Організаційно заняття представляє собою семінар із елементами практичного заняття. Воно поділяється на дві частини, що обумовлюється порядком та методом його проведення.

У першій частині (до 50 хв.) передбачається розгляд пи­тань плану семінарського заняття у вигляді доповіді або рефе­рату. Метою цієї частини заняття є поглиблення, конкрети­зація і систематизація отриманих з цієї проблеми знань у про­цесі підготовки до семінару. Реферати рекомендується підго-

274

тувати на основі методу порівняльного аналізу виборчих сис­тем зарубіжних держав та України.

У першому питанні має бути схарактеризована мажори­тарна виборча система.

Мажоритарними виборчими системами вважаються ті виборчі системи, які в основу визначення результатів голосу-* вання ставлять принцип більшості. Згідно з правилами мажо­ритарної виборчої системи обраним по виборчому округу є кандидат або список кандидатів, отримавши встановлену за­коном більшість голосів. Мажоритарна система має 3 види:

1.Мажоритарна система відносної більшості (США, Великобританія, Індія та ін.).

Згідно з цим видом мажоритарної системи обраним є той кандидат (або список кандидатів), котрий набрав голосів більше, ніж кожен з його противників окремо. Ця система ре­зультативна, вона дає можливість формування стабільного уряду, але мало репрезентативна.

II. Мажоритарна система абсолютної більшості. За мажоритарною системою абсолютної більшості для обрання особи необхідна абсолютна більшість голосів по округу, тобто 50% + 1.

1) Голоси його опонентів пропадають.

2) Ця система сприяє великим партіям.

3) Вона затратна, тому що в тому випадку, коли жоден кандидат не набрав більше половини, проводиться повторне голосування з перебалотуванням кандидатів.

///. Мажоритарна система кваліфікованої більшості.

Ця система має ті ж недоліки, тому використовується ду­же рідко, наприклад, при виборах нижньої палати Чилійсько­го парламенту, і то лише на першому етапі, якщо ніхто не на

брав кваліфіковану більшість, то при повторному голосуванні використовується мажоритарна система абсолютної більшості.

Друге питання семінару має бути присвячене про­порційній виборчій системі.

Пропорційна виборча система - це голосування за списки кандидатів від політичних партій або інших політичних сил і розподіл місць у парламенті (депутатських мандатів) про­порційно до кількості голосів, відданих за списки.

Ідея пропорційного представництва політичних об'єднань при формуванні органів державної влади була сформульована ще у 1793 р. видатним діячем Великої французької революції Луї Сен-Жюстом. В 40-х pp. XIX ст. проекти пропорційних ви­борів пропонували американець Томас Джільпін і швейцарець Віктор Консідеран. Але на практиці пропорційна система була вперше використана у Бельгії в 1889 р. На початку XX ст. існу­вало близько 150 її різновидів. Зараз вона використовується у більш ніж 60 країнах, зокрема, в Іспанії, Португалії, Австрії, Швеції, Фінляндії, Норвегії, Бельгії. Ця виборча система за­стосовується, як правило, в тих країнах, де є кілька впливових партій, але жодна з них не має стабільної більшості в парла­менті.

Форми пропорційного представництва характеризуються різноманітністю. Важко знайти дві країни, де б ці форми збіга­лися в деталях.

О=х дех- кількість голосів виборців по округу;

у у- кількість мандатів на округ.

Є декілька видів квот:

Q _ х - квота Т.Хара

У Q _ х - квота Гогенбаха - Бішофа

у+1

Наприклад, у 8-ми мандатному виборчому окрузі загалом було подано 400 000 голосів. Q=400 000:8=50 000. Роз­поділяємо мандати за партіями.

Квота T.Hara Q=400 000:8=50 000.

При використанні цих методик є один недолік: мандати не розподіляються всі одразу. Тому використовується так звана система дільників, яка ще у XIX ст.

Ця система використовується в багатьох країнах, з певни­ми модифікаціями, наприклад, метод дільників Сан-Лагює, ко­ли в якості дільників використовуються числа 1,3,5,7, інші йо­го модифікації, наприклад, 1,4; 3; 5 (Болгарія). Слід акценту­вати увагу, на тому, що різні дільники по-різному впливають на результати голосування щодо великих, середніх або малих партій. Тому у виборчому законі закріплюється, як правило, та система, яка більше сприяє партії (партіям), які мають більшість у законодавчому органі.

Вибори за пропорційними системами проводяться у бага­томандатних округах, тому що навіть теоретично неможливо поділити один мандат між кількома кандидатами.

У більшості випадків застосовується правило вільних списків. Воно дає змогу виборцям виражати своє ставлення до кожного з кандидатів, занесених до конкретного партійного списку. Для цього в бюлетені вони вказують, кого з кандидатів хотіли б бачити обраним у першу чергу, кого - у другу і т.д. В окремих країнах (Фінляндія, Швейцарія) свобода вибору під час голосування не обмежується кандидатами тільки одного партійного списку.

Значне менше використовується правило звязаних списків, за якими порядок розміщення кандидатів у списку визначає сама партія, а виборець голосує за список у цілому

(Албанія, Естонія, Ізраїль). У деяких країнах вибір голосую­чого обмежується одним кандидатом у відповідному списку (Бельгія, Данія, Нідерланди). Таке правило гарантує політич­ним партіям обрання будь-якого кандидата, чиє прізвище стоїть в основній частині списку у тому виборчому окрузі, де партії мають достатню і стабільну підтримку.

Якщо в країні діє запобіжний механізм у вигляді певного мінімуму голосів, який має набрати партія, то партія, за яку го­лосувало достатня для подолання бар'єру кількість виборців, одержує мандати пропорційно до набраних голосів.

А якщо ж голосів виявилося менше ніж встановлено бар'єром, то партія залишається без місць у парламенті.

Третє питання має бути присвячено характеристиці змішаної виборчої системи.

Змішана виборча система є комбінацією, поєднанням ма­жоритарної і пропорційної виборчих систем. У Європі змішана система застосовується в Німеччині, Італії, Угорщині, Польщі, а в останні роки - у Литві, Грузії, Росії.

Найпростішим варіантом змішування є лінійне змішуван­ня: одна частина парламенту обирається за мажоритарним, інша - за пропорційним принципом. Прикладом є Німеччина, де нижня палата парламенту - Бундестаг - на 50 % обирається за мажоритарною системою відносної більшості, а на 50%-за партійними списками. За таким же принципом обираються парламенти в Литві, Грузії, Словенії. Угорський парламент третину місць відводить депутатам, обраним за мажоритарною системою, решту місць - переможцям за партійними списками у межах єдиного загальнонаціонального округу. В Росії трети­на нижньої палати Російського парламенту - Державної думи - обирається за пропорційною виборчою системою, а дві тре­тини - за мажоритарною.

Іншим різновидом змішаної системи є структурне змішу­вання: одна палата парламенту обирається за мажоритарною системою, а інша - за пропорційною. Ці різновиди виборчих систем використовуються в Австралії, Італії, Польщі.

У другій частині семінару (ЗО хв.) передбачається вико­нання практичних задач методом малих груп - "виборчих комісій", які мають підрахувати голоси по своєму "виборчому округу" з використанням різних методик при мажоритарній, пропорційній та змішаній виборчих системах. Навчально-ви­ховною метою цієї частини заняття є прищеплення практич­них навичок та вмінь обробки та аналізу відповідного ма­теріалу, а також виявлення можливостей колективної роботи студентів і курсантів, рівню їх самооцінки, оцінки своїх колег.

Оцінювання здійснюється наступним чином. Кожна "ви­борча комісія" отримує за кожну правильну розв'язану зада­чу від 2 до 5 балів (залежно від складності задачі). Сумарна кількість балів, а це залежить від того, скільки задач вирішить кожна група за ЗО хв., розподіляється між "членами виборчої комісії" з урахуванням внеску кожного у колективну відповідь. Результати повідомляються викладачеві, який зано­сить їх до журналу.

Для ефективної підготовки до цієї частини семінарського заняття необхідно виконувати завдання, які виносяться на са­мостійну роботу.