<<
>>

д державним устроєм розуміють національне та адміністративнотериторіальну організацію державної влади, яка включає співвідношення частин держави та її органів між собою і з державою в цілому.
Відповідно до цього розрізняють унітарні, федеративні, конфедеративні та імперські держави.

Територія України

Згідно зі ст. 2 Конституції Україна є унітарною державою. Це означає, що Україна — єдина централізована держава, територія якої поділяється на адміністративнотериторіальні одиниці, що не мають ознак суверенітету.

У цій же статті зазначено, що територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Взагалі територія — це невід'ємна ознака державності, просторові межі державної влади. Конституція встановлює, що суверенітет України поширюється на всю її територію. Держава розпоряджається всією територією. Територіальне верховенство — це повнота і незалежність влади держави в межах її території.

Проте використання державою своєї території не повинно бути юридичне необмеженим. Держава зобов'язана розпоряджатися територією лише в інтересах населення, що проживає на ній.

Із цієї ж статті Конституції випливає, що державна територія України включає в себе сушу, надра, води (внутрішні води і територіальне море), повітряний простір над ними. Тобто слід розрізняти суходільну, водну і повітряну територію нашої держави.

Основні засади територіального устрою України

Ці та інші положення, пов'язані з територіальним устроєм України, тлумачаться у розділі IX Конституції, який так і називається "Територіальний устрій України". Так, у ст. 132 формулюються його основні засади. У ній вказано, що державна територія є єдиною та цілісною, тобто такою, яка поєднана єдиною політичною, економічною і правовою системами, єдиною

122

системою державної влади. Водночас підкреслено, що територіальний устрій України грунтується на засадах поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, що має забезпечувати паритетність державних і регіональних інтересів.

Це означає, що у майбутньому треба чітко визначитись у питанні про структурний і функціональний поділ влади між центром і регіонами.

Вказана стаття проголошує також необхідність забезпечення збалансованості соціальноекономічного розвитку регіонів, їх ще більшої інтеграції. У ній вказано на необхідність врахування історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій при розбудові територіального устрою України.

Система адміністративна територіального устрою України

У ст. 133 Конституції проголошено, що систему адміністративнотериторіального устрою України складають:

Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.

До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, ІваноФранківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь.

Треба зазначити, що такий детальний перелік суб'єктів складу України є аж ніяк не випадковим. Адже включення суб'єкта складу України до вказаної статті є правовою основою для використання ним його конституційних прав, таких, наприклад, як право на місцеве самоврядування, спеціальне визначення статусу тощо. До того ж аналіз цієї статті дає підстави стверджувати, що Конституція, незважаючи на відмінність суб'єктів складу України за розмірами їх території та чисельністю населення, проголошує їх рівноправ'я як між собою, так і у відносинах із центральною владою. Причому принципу рівноправності не суперечить ч. З ст. 133 Конституції, де йдеться про те, що міста Київ та Севастополь мають спе

123

ціальний статус у складі суб'єктів України, який повинен бути визначений відповідним законом.

Про територіальний устрій України в інших розділах Конституції

Треба мати на увазі, що деякі питання, які мають пряме відношення до територіального устрою нашої країни, розглянуті не тільки у розділі

IX, а й в інших розділах Конституції.

Так, у розділі І вказано, що держава визнає і гарантує місцеве самоврядування в Україні (ст. 7); що державною мовою є українська мова, якій держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування в усіх сферах суспільного життя на всій території України (ст. 10); що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу (ст. 13).

У розділі III Конституції встановлено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України (ст. 73). А розділ Х присвячений Автономній Республіці Крим.

З метою забезпечення територіальної цілісності України у п. 14 розділу XV Конституції встановлено, що використання існуючих військових баз на території нашої держави для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими її Верховною Радою.

12

<< | >>
Источник: КОПЕЙЧИКОВ. КОНСТИТУЦИОННОЕ ПРАВО. 1995

Еще по теме :

  1. И.Т. Беспалый. Государственное право Российской Федерации. Учебное пособие. Часть 1. Изд-во "Самарский университет". Самара,2004. 140 С., 2004
  2. РАЗДЕЛ I. ГОСУДАРСТВЕННОЕ ПРАВО РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ КАК ОТРАСЛЬ ПРАВА И НАУКА

  3. Глава I. ГОСУДАРСТВЕННОЕ ПРАВО КАК ОТРАСЛЬ ПРАВА РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ
  4. § 1. Понятие и предмет государственного права Российской Федерации как отрасли права
  5. § 2. Государственно-правовые нормы, их особенности и виды. Государственно-правовые институты
  6. § 3. Государственно-правовые отношения, их особенности. Субъекты и объекты государственно-правовых отношений
  7. § 4. Источники государственного права Российской Федерации
  8. § 5.Система государственного права Российской Федерации
  9. § 6. Место государственного права Российской Федерации в системе права Российской Федерации
  10. Глава II. НАУКА ГОСУДАРСТВЕННОГО ПРАВА РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ
  11. § 1. Понятие, предмет, источники и система науки государственного права Российской Федерации
- law - Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Риторика - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридическая этика и правовая деонтология - Юридические лица -