У Концепції судовоправової реформи в Україні, схваленій постановою

Верховної Ради України від 28 квітня 1992 р., обґрунтовується необхідність докорінного реформування основних функцій і діяльності прокуратури.

Поглиблюючи цей напрям реформування прокуратури, Конституція України розглядає прокуратуру як організаційно самостійну державноправову інституцію, що забезпечує додержання режиму законності в нашій державі.

Єдність системи прокуратури

У ст. 121 Конституції проголошено, що прокуратура України становить єдину систему. Її складають Генеральна прокуратура, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові прокуратури. Єдність системи забезпечується тим, що нижчестоящі прокурори підпорядковуються вищестоящим, а всі прокурори — Генеральному прокуророві України. Вона обумовлена єдиними завданнями, функціями, принципами організації та діяльності, повноваженнями прокуратури щодо виявлення правопорушень та засобами реагування на них. Єдність прокуратури означає, що вона функціонує як незалежний централізований державний орган на підставі узгодженої нормативноправової бази.

Функції прокуратури

Відповідно до вказаної вище статті Конституції України на прокуратуру покладаються такі функції:

1) підтримання державного обвинувачення в суді. При цьому прокурор не здійснює нагляду за діяльністю суду, а

112

є рівноправним учасником судового процесу, який нарівні з іншими суб'єктами бере участь у дослідженні доказів, а в обвинувальній промові обґрунтовує перед судом свої міркування щодо застосування до підсудного кримінального закону та міри покарання.

Реалізація цієї функції обумовлює необхідність участі прокурора у перегляді судових рішень;

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Маються на увазі законні інтереси громадян і держави, зафіксовані у Конституції України та інших нормативноправових актах. Виходячи зі змісту цього пункту, можна стверджувати, що прокуратура наділена правом представляти будьякі інтереси громадян та держави у суді, але лише у випадках, визначених законом;

3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативнорозшукову діяльність, дізнання, досудове слідство. Оперативнорозшукову діяльність можуть виконувати лише суб'єкти, перелічені у Законі України від 18 лютого 1992 р. "Про оперативнорозшукову діяльність". До них належать оперативні підрозділи органів внутрішніх справ, органів Служби безпеки, прикордонних військ, управління державної охорони. При цьому під оперативнорозшуковою діяльністю розуміється система гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативнотехнічних засобів. Важливо наголосити на тому, що прокуратура наглядає не за самою оперативнорозшуковою діяльністю, а за додержанням законів вищеназваними органами під час здійснення ними цієї діяльності.

Органами дізнання є: міліція; органи державної безпеки (у справах, віднесених до їх віданння); командири військових частин, з'єднань, начальники військових установ (у справах про злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями і військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, а також у справах про злочини,

113

вчинені робітниками і службовцями Збройних Сил України у зв'язку з виконанням службових обов'язків або в розташуванні частини, з'єднання, установи); митні органи (у справах про контрабанду) та інші державні органи, повний перелік яких наведено у ст. 101 Кримінальнопроцесуального кодексу України.

Особливу увагу треба звернути на те, що ст.

4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Звідси випливає, що прокуратура має здійснювати нагляд за додержанням законів в ізоляторах тимчасового утримання, слідчих ізоляторах, в'язницях, виправнотрудових і виховнотрудових колоніях, а також у психіатричних лікарнях із суворим і посиленим наглядом. Надзвичайна важливість цієї функції пояснюється тим, що прокуратура забезпечує законність в установах, де в силу ізоляції від суспільства громадяни виявляються найменш захищеними з точки зору додержання їх прав та інтересів.

Керівництво органами прокуратури

Конституція (ст. 122) встановлює, що Генеральний прокурор України, як найвища посадова особа в єдиній

централізованій системі органів прокуратури, очолює їх та керує роботою. Відповідно до вказаної статті, а також до п. 25 ст. 85 і п. 11 ст. 106 Конституції Генерального прокурора призначає на посаду Президент за згодою Верховної Ради України. Звільняє з посади Генерального прокурора також Президент. Однак для цього не потрібно згоди Верховної Ради України.

114

Конституція не визначає підстав дострокового звільнення з посади Генерального прокурора Президентом України. Проте вона встановлює, що Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві, наслідком чого є його відставка.

Строк повноважень Генерального прокурора України — п'ять років. Він може призначатися на повторний строк.

Пункт 14 ст. 92 Конституції регламентує, що виключно законами України визначаються організація і діяльність прокуратури. У новій редакції Закону України "Про прокуратуру" треба врегулювати питання, пов'язані з її системою, структурою, органами, кадрами, матеріальним і технічним забезпеченням тощо.

Що ж до нинішньої діяльності прокуратури, то слід мати на увазі, що відповідно до п. 9 розділу XV Конституції України "Перехідні положення" до введення в дію законів, які регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування, вона має продовжувати виконувати функцію нагляду за дотриманням законів усіма органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами і функцію розслідування діянь, що містять ознаки злочину.

11