Захист прав і свобод інших людей
Останньою підставою, що може легітимізувати обмеження права на свободу мирних зібрань, є необхідність захисту прав і свобод інших людей, що можуть бути порушені унаслідок проведення зібрання.
В основу необхідності запровадження цього обмеження покладається думка про те, що у правовій державі реалізація прав особи може бути здійснена лише шляхом узгодження цього процесу з правами іншого суб'єкта права[185].Характеристика змісту такого обмеження має бути розпочата з висновку про те, що перелік прав і свобод людини на сьогодні є доволі великим. З огляду на це, відповідно, постає наступне запитання: для захисту яких саме прав і свобод однієї людини може обмежуватися право іншої людини на свободу мирних зібрань? Відповідь може бути такою. Право на свободу мирних зібрань розміщено у розділі ІІ «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина» Конституції України, в якому зосереджені основоположні права та свободи людини і громадянина. Решта прав і свобод людини та громадянина дістають фіксації вже на рівні законодавчих, а подекуди й підзаконних актів, що, як наслідок, дає змогу зробити висновок про те, що останні займають певне «підпорядковане» становище щодо основоположних прав і свобод, зафіксованих на рівні Основного Закону. Таким чином, логічним виглядає висновок, що обмеження права на свободу мирних зібрань може здійснюватися лише заради збереження (охорони, забезпечення реалізації) щонайменше рівноцінного йому права (свободи), тобто того, що дістало закріплення у розділі ІІ Конституції України.
З огляду на зазначене вище правильною видається позиція М.І. Смоковича, який вважає, що конкуренція права на свободу мирних зібрань та права на вільну участь у виборах, яка виникає у випадку бажання, наприклад, представників політичної партії провести мітинг перед виборчою дільницею за день чи у день голосування, має вирішуватися на користь другого з названих прав.
Відповідно, заборона на проведення такого мітингу, оформлена рішенням адміністративного суду з посиланням на необхідність захисту прав і свобод інших людей (право на вільну участь у виборах), є правомірною[186].Випадки конкуренції прав (свобод) зустрічаються доволі часто у правозастосовній практиці, що вимагає від суб'єктів правозастосування виваженого та уважного підходу до оцінки значення кожного з цих прав, яка має здійснюватися, зокрема, крізь призму вимоги «необхідності у демократичному суспільстві». Відповідно, сформульована думка означає, що обмеження права на свободу мирних зібрань не може здійснюватися ані заради збереження (охорони) права (свободи), яке не віднесено до переліку основоположних прав людини і громадянина, ані у випадку, якщо право (свобода), що його намагаються захистити через обмеження мирного зібрання, не узгоджується з критерієм «необхідності у демократичному суспільстві». За протилежного підходу ми будемо мати справу з наявністю «не обмежених жодними обмеженнями» можливостей для заборони мирних зібрань через посилання на необхідність захисту прав і свобод людей, що, зрозуміло, повністю суперечитиме демократичній та правовій суті Української держави.
2.