Загальні засади обмеження прав та свобод людини і громадянина.
Стаття 21 Конституції України проголошує, що права людини є невідчужуваними і непорушними. Частина 2 статті 22 Конституції України зазначає, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Тобто за загальним правилом права та свободи людини і громадянина є невідчужувані, непорушні та гарантуються державою. Однак, у суспільстві можуть виникати ситуації, коли проголошені Конституцією України права та свободи можуть та навіть мають бути обмежені з причин належного забезпечення функціонування держави та суспільства. Стаття 29 Загальної декларації прав людини передбачає можливість такого обмеження, встановлюючи при цьому, що при реалізації своїх прав і свобод людина повинна піддаватися тільки тим обмеженням, які встановлені законодавством з метою забезпечення визнання і поваги до прав та свобод інших і задоволення справедливих вимог моралі, громадського порядку та загального добробуту в демократичному суспільстві.Сучасна наука розглядає обмеження прав та свобод, насамперед, як порушення гарантованої автономії особи з вагомих для суспільства та держави причин:
- обмеження щодо реалізації прав і свобод людини - це передбачений законом захід тимчасового характеру, що застосовується до особи з боку держави з метою захисту суспільних цінностей, є необхідним у демократичному суспільстві і полягає в неможливості здійснення особою певного суб’єктивного права (І. Дахова);
- обмеження прав і свобод людини - це втручання публічної влади у сферу приватної автономії індивіда виключно на підставі закону, яким запроваджуються певні заходи, спрямовані на забезпечення балансу приватних і публічних інтересів з метою захисту національної безпеки, громадського порядку, життя і здоров’я інших людей, авторитету правосуддя (М. Савчин);
- обмеження прав і свобод - це законодавче звуження змісту та (або) обсягу прав і свобод людини щодо її можливостей мати, володіти, користуватися й розпоряджатися соціальними цінностями, свободою дій і поведінки з метою захисту суверенітету і територіальної цілісності або громадського порядку, забезпечення економічної й інформаційної безпеки, охорони здоров’я, суспільної моралі й забезпечення захисту прав і свобод людини та є показником державних стандартів рівня життя людини (О.
Осинська);- обмеження прав і свобод - правомірне, цілеспрямоване кількісне та (або) якісне применшення у процесі правореалізації тих можливих моделей поведінки (правомочностей), які складають основне право особи, з боку інших осіб (А. Стрекалов).
Зауважимо, що оскільки права та свободи людини є невідчужуваними та непорушними, то обмеженню підлягає не саме право, а його реалізація. На це вказується й у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка в статтях 8, 10, 11 закріплює положення, згідно з якими здійснення прав особи не підлягає жодним обмеженням, крім тих, які передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки і суспільного спокою, з метою попередження злочинів, захисту здоров’я і моральності або захисту прав і свобод інших осіб.
Із зазначеного вище можемо визначити ознаки обмеження прав та свобод людини та громадянина як юридичного механізму забезпечення функціонування суспільства та держави:
- встановлюється виключно міжнародними нормативно-правовими актами та законами України;
- направлене не на саме право, яке є непорушним та невідчужуваним, а на механізм його реалізації;
- захід має виключно тимчасовий характер;
- заходи обмеження мають бути пропорційними та співрозмірними тим суспільними цінностями, які захищаються шляхом здійснення такого обмеження.
Також варто зауважити, що обмеження окремих прав та свобод також встановлюється законодавством України щодо окремих категорій громадян зумовлюються особливостями їх посадового статусу. Такі обмеження стосуються, наприклад, Президента України, народних депутатів України, державних службовців, представників правоохоронних органів, військовослужбовців, суддів тощо.
Законодавчою базою обмеження прав та свобод людини та громадянина виступає Конституція України також низка важливих законів: «Про правовий режим надзвичайного стану» (2000 р.), «Про правовий режим воєнного стану» (2015 р.), «Про судоустрій і статус суддів» (2016 р.), «Про державну службу» (2015 р.), «Про Національну поліцію» (2015 р.), «Про Службу безпеки України» (1992 р.), «Про прокуратуру» (2014 р.) та ін.
Види обмежень прав та свобод громадян за законодавством України:
- обмеження загального характеру, які стосуються конституційного статусу усіх громадян та вводяться в інтересах національної безпеки і суспільного спокою, з метою попередження злочинів, захисту здоров’я і моральності або захисту прав і свобод інших осіб;
- обмеження прав та свобод, які застосовуються в умовах надзвичайного чи воєнного стану;
- обмеження прав та свобод для осіб зі спеціальним статусом (обмеження права займатися підприємницькою діяльністю, бути членом політичної партії, реалізовувати право на мирні зібранні тощо) і направленні на недопущення використання спеціального статусу для власних інтересів, у політичних цілях, боротьбу з корупцією тощо.
Інститут обмеження прав охоплює норми конституційного, адміністративного, кримінального, цивільного, трудового та інших галузей права. Обмеження основних прав здійснюється як шляхом прямих заборон, так і вилученням тієї чи іншої правомочності зі змісту конкретного права, а також шляхом встановлення спеціального порядку реалізації такого права.
Стаття 64 Конституції України визначає, що конституційні права та свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Проте, стаття одночасно вказує, що не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції. До цих прав та свобод належать:
- право громадян на рівні конституційні права і свободи та рівність перед законом;
- право громадянин України на неможливість бути позбавленим громадянства і права змінити громадянство;
- право кожної людини на невід’ємне право на життя;
- право кожного на повагу до його гідності;
- право кожної людини на свободу та особисту недоторканність;
- право усіх направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів;
- права кожного на житло;
- право на рівність дітей незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним;
- право людини і громадянина захищати свої права та свободи судом;
- права кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень;
- права кожному на гарантування права знати свої права і обов’язки;
- на не зворотність дії в часі Законів та інших нормативно-правових актів, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи;
- права кожного на професійну правничу допомогу;
- на не зобов’язаність особи виконувати явно злочинні розпорядження чи накази;
- на неможливість особи бути двічі притягненою до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення;
- право особи вважатися невинуватою у вчиненні злочину і неможливість бути підданою кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду;
- відсутність відповідальності особи за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.
2.