<<
>>

Обмеження прав та свобод людини з метою забезпечення національної безпеки, громадського порядку, здоров’я населення, екологічного благополуччя та громадської моралі.

Права та свободи громадян і людей є найвищою цінністю для демократичної та правової держави. Розділ ІІ Конституції України встановив перелік прав та свобод, які за своїм змістом та формами здійснення відповідають основоположним міжнародним нормативно-правовим актам у сфері закріплення прав людини.

Поряд з тим, саме міжнародні нормативні акти визначають можливість обмеження прав та свобод громадян у випадках, коли є загроза правам та свободам громадян. Стаття 29 Загальної декларації прав людини встановлює, що при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві.

Міжнародний пакт про громадянські та політичні права прямо допускає обмеження окремих прав та свобод громадян, встановлюючи конкретні підстави. Так, Пакт у статті 18, гарантуючи кожному право на свободу думки, совісті і релігії, у частинні 3 статті допускає обмеження, які можуть бути встановлені законом і які є необхідними для охорони суспільної безпеки, порядку, здоров’я і моралі, так само як і основних прав та свобод інших осіб. Право кожної людини безперешкодно дотримуватися своїх поглядів може бути пов’язане з певними обмеженнями, які, однак, мають встановлюватися законом і бути необхідними: а) для поважання прав і репутації інших осіб; Ь) для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров’я чи моральності населення. Право на мирні збори (стаття 21) може обмежуватися відповідно до закону лише у випадках необхідності дотримання в демократичному суспільстві інтересів державної чи суспільної безпеки, громадського порядку, охорони здоров’я і моральності населення або захисту прав та свобод інших осіб.

Законодавство України щодо підстав обмеження конституційних прав та свобод України у цілому відповідає міжнародному законодавству.

Так, Конституція України допускає такі обмеження у статтях 29, 30, 31, 34, 35, 37, 39, 41 тощо. Так, згідно з Основним Законом України в інтересах національної безпеки допускається обмеження таких конституційних прав і свобод людини і громадянина: право на особисте та сімейне життя (стаття 32); право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір (стаття 34); право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації (стаття 36); право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації (стаття 36); право на страйк (стаття 44). Оскільки забезпечення національної безпеки включає також протидію злочинам проти її основ, з метою їх попередження можуть бути обмежені такі права, встановлені в Конституції України: право на свободу та особисту недоторканність (стаття 29); право на недоторканність житла (стаття 30); право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (стаття 31).

Питання обмеження конституційних прав та свобод громадян встановлено в законах України. Так, Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16 листопада 1992 р. у статті 2 зазначає, що свобода слова і вільне вираження у друкованій формі своїх поглядів і переконань гарантуються Конституцією України і відповідно до цього Закону означають право кожного вільно і незалежно шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати та поширювати будь-яку інформацію за допомогою друкованих засобів масової інформації, крім випадків, визначених законом, коли обмеження цього права необхідно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. Стаття 3 Закону наголошує на неприпустимості зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації.

Забороняється використання друкованих засобів масової інформації для: закликів до захоплення влади, насильницької зміни конституційного ладу або територіальної цілісності України; пропаганди війни, насильства та жорстокості; розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі; розповсюдження порнографії, а також з метою вчинення терористичних актів та інших кримінально караних діянь; пропаганди комуністичного та / або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та їхньої символіки; популяризації або пропаганди держави-агресора та її органів влади, представників органів влади держави-агресора та їхніх дій, що створюють позитивний образ держави-агресора, виправдовують чи визнають правомірною окупацію території України; втручання в особисте і сімейне життя особи, крім випадків, передбачених законом; заподіяння шкоди честі і гідності особи; розголошення будь-якої інформації, яка може призвести до вказання на особу неповнолітнього правопорушника без його згоди і згоди його законного представника.

Закон України «Про захист суспільної моралі» від 20 листопада 2003 р. забороняє виробництво та розповсюдження продукції, а отже обмежує свободу слова і вільне вираження у друкованій формі своїх поглядів і переконань, якщо продукція: пропагує війну, національну та релігійну ворожнечу, зміну шляхом насильства конституційного ладу або територіальної цілісності України; пропагує фашизм та неофашизм; принижує або ображає націю чи особистість за національною ознакою; пропагує бузувірство, блюзнірство, неповагу до національних і релігійних святинь; принижує особистість, є проявом знущання з приводу фізичних вад (каліцтва), з душевнохворих, літніх людей; пропагує невігластво, неповагу до батьків; пропагує наркоманію, токсикоманію, алкоголізм, тютюнопаління та інші шкідливі звички.

Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 р. у статті 3 допускаються обмеження у здійсненні свободи сповідувати релігію або переконання, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров’я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов’язанням України.

Право громадян на мирні зібрання може бути обмежене тільки судом, який може скористатися ними відповідно до Конституції лише в інтересах національної безпеки й громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, охорони здоров’я населення та захисту прав і свобод інших людей.

Закон України «Про політичні партії» від 5 квітня 2001 р. не допускає створення політичних партій та членство у них іноземцям та особам без громадянства, а також встановлює обмеження щодо утворення і діяльності політичних партій. Так, утворення і діяльність політичних партій забороняється, якщо їх програмні цілі або дії спрямовані на: 1) ліквідацію незалежності України; 2) зміну конституційного ладу насильницьким шляхом;

3) порушення суверенітету і територіальної цілісності України; 4) підрив безпеки держави; 5) незаконне захоплення державної влади; 6) пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової чи релігійної ворожнечі; 7) посягання на права і свободи людини; 8) посягання на здоров’я населення; 9) пропаганду комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та їх символіки. Політичні партії не можуть мати воєнізованих формувань. Діяльність політичної партії може бути заборонена лише за рішенням суду.

3.

<< | >>
Источник: Кононенко В., Вальчук О.. Права та свободи людини і громадянина: Навчальний посібник (конспект лекцій). - Вінниця,2021. - 184 с.. 2021

Еще по теме Обмеження прав та свобод людини з метою забезпечення національної безпеки, громадського порядку, здоров’я населення, екологічного благополуччя та громадської моралі.:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Риторика - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридическая этика и правовая деонтология - Юридические лица -