ВСТУП

Обґрунтування вибору теми дослідження. Виразною тенденцією демократичних перетворень в сучасній Україні є активізація громадянського суспільства у прийнятті політичних, економічних, соціальних та інших життєво важливих для розвитку суспільства рішень як на загальнодержавному, так і локальному рівнях.

Реалізація громадянами права на мирні зібрання дає змогу громадянам та їх об’єднанням відстоювати свої інтереси та доводити до влади свої вимоги, публічно обговорювати певні рішення або окремі питання з широкого спектру соціальних проблем, що мають місце у державі та суспільстві. Таке висловлювання і обговорення виконує важливі демократичні функції, даючи змогу особам брати участь в управлінні державними справами, зокрема, розробці державних програм чи проектів окремих юридичних актів. У своїй основі функціонуючий механізм реалізації цього права свідчить про перевагу суспільства над державою, що є однією з ознак демократичного режиму. Чіткість, визначеність й реалізованість цього права є одним з індикаторів громадянського суспільства.

Свобода мирних зібрань є політичним правом, яке гарантується конституційними документами сучасних цивілізованих демократичних країн, що мають функціонуючий механізм його реалізації. Право на мирне зібрання є об’єктом міжнародно-правового регулювання й знайшло своє місце в багатьох міжнародних актах щодо захисту прав людини та основних свобод, що дає підстави для віднесення його до принципів і стандартів міжнародного права у галузі прав людини.

На фундаментальному рівні право на мирні зібрання закріплене і у ст.

В Україні нині відсутній спеціальний закон про мирні зібрання, що залишає юридично невизначеними деякі елементи, з яких утворюється право на свободу мирних зібрань. Зокрема, немає чіткості у визначенні понять «мирне зібрання», «право на свободу мирного зібрання», які характеристики визначають саме мирний характер зібрання і що відрізняє цілеспрямоване зібрання від простого скупчення осіб. Тому і дотепер не розкрито питання щодо встановлення дії названого права. Не врегульовані позитивні обов’язки держави щодо забезпечення мирних зібрань. Крім того, нагальним є унормування зібрань у контексті останніх історичних викликів, визначення ризиків, пов’язаних із зібраннями, як перехід мирного зібрання на екстремістське, унормування зловживання правом мирного зібрання, відповідальність за протиправні дії під час мирного зібрання, встановлення характеру дій кожного учасника, а не всього зібрання, а також підстави й порядок обмеження права на мирні зібрання.

Відтак, зазначене конституційне право потребує законодавчого врегулювання, зважаючи на необхідність нормативного його вдосконалення, з метою забезпечення його повноцінної реалізації, запобігання ризикам та зловживанням, а також, зважаючи на міжнародно-правові зобов’язання України та її євроінтеграційні прагнення.

Відсутнім є й консенсус у наукових поглядах щодо правового регулювання права на свободу мирного зібрання. Крім того, з огляду на останні виклики суспільній безпеці, багато з раніше зроблених висновків, значною мірою втратили свою актуальність. Нові вимоги сьогодення ставлять нові завдання, пов’язані з реалізацією й забезпеченням права на мирні зібрання. Отже, формування науково обґрунтованих, системних і суспільно визнаних теоретико-методологічних засад інституту мирних зібрань є стратегічним завданням сучасної правової науки.

У такий спосіб, вибір теми дисертаційного дослідження пов’язаний з необхідністю доктринального забезпечення інституту мирних зібрань з метою подальшого нормативного вдосконалення конституційного права на свободу мирних зібрань.

Актуальність теми пояснюється необхідністю об’єктивного та системного теоретичного узагальнення наукових джерел із метою вироблення обґрунтованих у теоретичному плані та практично вивірених підходів щодо виокремлення ролі та значення права на мирні зібрання в механізмі забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження сформульована і виконана в межах та відповідно до Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2016-2020 рр., визначених Стратегією розвитку Національної академії правових наук України на 2016-2020 рр. в межах бюджетної теми «Теорія та практика адаптації законодавства України до законодавства ЄС» (№ 16БФ042-01), яка досліджується на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка з 1 січня 2016 р. по 31 грудня 2020 р. Тему дисертаційного дослідження затверджено рішенням Вченої ради юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол від 29 лютого 2016 р.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертації полягає в тому, щоб на основі аналізу вітчизняного та зарубіжного нормативного матеріалу й судової практики, критичного опрацювання історичних документів висвітлити головні закономірності становлення та розвитку права мирних зібрань в Україні та державах Європейського Союзу, враховуючи міжнародний досвід.

Для реалізації зазначеної мети, необхідно виконати такі завдання'.

- виокремити етапи формування та становлення права на свободу мирних зібрань;

- з’ясувати сутність права на свободу мирних зібрань та обґрунтувати авторські дефініції понять «мирне зібрання», «право на мирні зібрання», класифікацію різновидів мирних зібрань;

- визначити місце та значення права на свободу мирних зібрань в національному та міжнародному механізмах забезпечення прав і свобод людини;

- сформулювати та викласти власні пропозиції стосовно можливих шляхів удосконалення вітчизняного законодавства у сфері конституційно-правового регулювання права на свободу мирних зібрань;

- охарактеризувати конституційні повноваження органів державної влади та місцевого самоврядування щодо організації й проведення мирних зібрань в Україні;

- здійснити аналіз та узагальнення вітчизняної судової практики розгляду справ щодо реалізації конституційного права на свободу мирних зібрань;

- розкрити компетенцію органів Європейського Союзу щодо організації та проведення мирних зібрань;

- розглянути європейську судову практику стосовно застосування актів щодо свободи мирних зібрань.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються у сфері конституційно-правового регулювання і реалізації права на свободу мирних зібрань.

Предметом дослідження є право на свободу мирних зібрань в Україні та державах Європейського Союзу.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є система методів філософського, загальнонаукового та спеціально-наукового рівнів. Застосування цих методів обумовлене системним підходом, що дає змогу дослідити проблеми в єдності їх соціального змісту та юридичної форми.

З-поміж філософських методів у дисертаційному дослідженні використано: діалектико-матеріалістичний метод застосовано для дослідження загального розуміння права на мирні зібрання, процесу виникнення і розвитку цієї категорії та її взаємодії з іншими правами людини (підрозділи 1.2, 1.3); аксіологічний метод - для врахування впливу багатоманітності внутрішнього змісту права на мирні зібрання, що втілюється в його формах (підрозділи 1.2, 1.3).

Щодо загальнонаукових методів пізнання, у дисертаційному дослідженні використано такі: логіко-семантичний метод - для поглибленого вивчення понятійного апарату, з’ясуванню сутності терміна «мирне зібрання» (підрозділ 1.2); історичний метод - для дослідження динаміки розвитку права на мирні зібрання, зважаючи на вітчизняний та зарубіжний історичний досвід, від додержавних зборів до становлення й нормативного закріплення у законодавчих актах (підрозділ 1.1); термінологічний метод - для з’ясування термінів «мирне зібрання», «форми мирних зібрань», «збори», «мітинги», «вуличні походи», «демонстрації» (підрозділи 1.2, 1.3).

Із спеціально-наукових методів застосовано: порівняльно-правовий метод - при вивченні міжнародного досвіду регулювання права на мирні зібрання (підрозділи 1.3, 3.1, 3.2); формально-юридичний метод використано при аналізі чинного законодавства України, задля формування висновків щодо існування чи відсутності повноцінного нормативного забезпечення (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3); метод прогнозування - для визначення основних тенденцій та перспектив прийняття законів в Україні, що регулювали б проведення мирних зібрань (підрозділи 1.2, 1.3).

Теоретико-методологічну базу дослідження становлять праці вітчизняних науковців, які вивчали проблематику реалізації права на мирні зібрання. З-поміж них, зокрема: М. О. Баймуратов, Н. М. Батанова, О. В. Батанов, В. М. Бевзенко, І. А. Березовська, Л. В. Бориславський, В. В. Букач, О. П. Васильченко, О. В. Васьковська, С. П. Головатий, С. П. Гончарук, П. Ф. Гураль, М.

Теоретичною базою при вивченні свободи мирних зібрань стали праці зарубіжних авторів, таких як: С.С. Алексеев, Е. Барендт, Г. Ле Бон, Л. Д. Воєводін, А. Б. Дайси, Т. Джефферсон, О. Лейст, X. Ортега-і-Гассет, Дж. Раз, Д. Сандерс, Шмідт та інших.

Нормативною основою дослідження слугували Конституція України, міжнародні документи, законодавчі акти України, постанови Верховної Ради України, акти Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, акти центральних органів виконавчої влади, рішення Конституційного Суду України, рішення судів загальної юрисдикції, щодо реалізації права на мирні зібрання, а також відповідне законодавство та судова практика країн Європейського Союзу.

Емпіричну основу дослідження становлять узагальнення рішень Конституційного Суду України, судової практики українських судів, Європейського суду з прав людини, щорічні доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні. Присвячені зазначеній проблематиці й політико-правова публіцистика, статистичні матеріали, аналітичні записки.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є комплексним конституційно-правовим монографічним дослідженням інституту мирних зібрань. Одержані результати дали змогу систематизувати й узагальнити дослідницьку базу та обґрунтувати нові теоретичні положення з удосконалення українського законодавства щодо реалізації конституційного права громадян на свободу мирних зібрань. Внаслідок проведеного дослідження, сформульовано низку наукових положень, тверджень і висновків, зокрема:

вперше:

- здійснено періодизацію становлення права на свободу мирних зібрань в історії світової та вітчизняної правової думки, шляхом виокремлення етапів, для кожного з яких характерні особливі підходи щодо поняття, виду, порядку їх організації й проведення: період вічових зібрань (УІІІ-ХІ ст. ст.); період становлення Магдебурзького права (ХІІІ - перша половина ХУІІ ст. ст.); Імперський період (ХУІІІ ст.); період становлення української політичної еліти (ХІХ - початок ХХ ст. ст.); період національно-визвольних змагань (перша половина ХХ ст.); Радянський період (1919-1991 рр.); період становлення Незалежної України (1991­2013 рр.); Новітній період (2013-2014 рр. - дотепер);

- сформульовано авторські дефініції понять: «право на мирні зібрання» як права неозброєних людей на добровільну, безоплатну, ненасильницьку, прилюдну, цілеспрямовану, з додержанням вимог законності масову акцію, пов’язану з обговоренням суспільно значущих питань державного або місцевого значення, дій, рішень чи актів органів публічної влади шляхом декларування думок, пропозицій, заяв, вимог і закликів щодо вирішення проблемних питань з метою задоволення потреб суспільства та його розвитку в політичній, соціальній чи культурній сферах та «мирного зібрання», як особливої форми громадянської активності, що являє собою добровільне, відкрите, безоплатне, прилюдне зібрання неозброєних осіб, ініційоване як засіб забезпечення участі громадян та їх об’єднань у вирішенні суспільно значущих питань державного чи місцевого значення, яке не супроводжується актами насильства чи закликами до насильства, не суперечить Конституції України й чинному законодавству;

- запропоновано авторську класифікацію мирних зібрань на протестні й непротестні (популяризаторські), політичні й неполітичні;

удосконалено:

- наукові підходи щодо критеріїв розмежування мирних зібрань від звичайних масових заходів, такі як: мета, зовнішня форма, динамічність, пропагандистський елемент; тематика (екологічна, антиглобалістична, гендерна, економічна, культурна, історична та інші);

- класифікацію чинників, які впливають на динаміку розвитку права на мирні зібрання в Україні, до яких, зокрема, віднесено: недосконалість правового регулювання; відсутність дієвого зворотного зв’язку між суб’єктом владних повноважень і громадянином; бідність та майнове розшарування населення, що провокує різноманітні не мирні зібрання; збройна агресія Російської Федерації, наслідком якої стало введення режиму воєнного стану, який, окрім іншого, передбачив обмеження права на мирні зібрання; історичний сепаратизм; ескалація міжконфесійного конфлікту, зумовлена набуттям Україною Томосу;

дістали подальшого розвитку:

- визначення конституційної свободи при реалізації права на мирні зібрання, як особистої свободи від будь-яких незаконних обмежень і втручання органів державної влади при реалізації права на мирні зібрання;

- пропозиції стосовно вдосконалення конституційно-правових норм, що регламентують окремі аспекти права на свободу мирних зібрань у Конституції України, а саме встановлення підстав та порядку обмеження права на свободу мирних зібрань, з метою забезпечення повноцінної реалізації права на свободу мирних зібрань, запобігання ризикам та зловживанням зазначеним правом;

- пропозиції щодо прийняття окремого спеціального закону з метою встановлення відповідності міжнародно-правовим стандартам, а саме: законодавче визначення дефініцій, класифікації мирних зібрань, критерії розмежування мирного зібрання від немирного, шляхи убезпечення ризиків, пов'язані з мирними зібраннями, перелік обставин, за яких зібрання втрачає мирний характер та характеристики тих зібрань, які попри зовнішню неозброєну форму не можуть вважатися мирними, відповідальність організаторів та учасників мирних зібрань.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що розроблені в дисертації положення, твердження і висновки можуть бути застосовані у:

- науково-дослідній сфері - основні положення та висновки дисертації можуть стати фундаментом для наукових розробок у сфері конституційно-правового регулювання права на мирне зібрання;

- правотворчості - висновки та рекомендації, розроблені у дисертації, можуть виступати основою для вдосконалення законодавства, зокрема, для прийняття законопроектів у частині як узгодження національного законодавства щодо регулювання права на мирне зібрання з міжнародними стандартами, так і виконання міжнародно-правових зобов'язань (Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у законотворчу діяльність від 25.02.2019 р. № 04-29/15- 433(38057);

- правозастосовній діяльності - у процесі судового розгляду та вирішення судовими органами юридичних спорів, розгляду Конституційним Судом України конституційних скарг громадян;

- навчальному процесі - положення та висновки дисертації можуть бути використані при написанні монографій, посібників, підручників, укладанні навчальних програм, навчально-методичних комплексів, зорієнтованих на студентів-правників, при викладанні студентам вищих навчальних закладів навчальної дисципліни «Конституційне право», а також у популярно-просвітницькій літературі та діяльності юридичних клінік (Акт впровадження у навчальний та науково-дослідний процеси Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 26 жовтня 2019 року).

Апробація результатів дослідження. Висновки та положення, обґрунтовані автором за результатами дисертаційного дослідження, обговорювались на міжнародних, всеукраїнських та регіональних наукових конференціях та круглому столі, зокрема на: Міжнародній науково-практичній конференції «Права людини в Україні в сучасних умовах: пошук нових механізмів утвердження та забезпечення» (м. Київ, 10 грудня 2014 р.); V Всеукраїнській науково-практичній Інтернет- конференції «Стан дотримання прав людини в умовах сучасності: теоретичні та практичні аспекти» (м. Київ, 10 грудня 2014 р.); VII Всеукраїнській науковій конференції «Наука та практика сучасної юриспруденції» (м. Харків, 1 квітня 2016 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Виборче право України в контексті європейських демократичних стандартів» (м. Київ, 26-27 травня 2016 р.); ІІ Міжнародній науково-практичній ВГО «Майбутнє країни» за підтримки науково- практичного юридичного журналу «Публічне право» «Право як регулятор суспільних відносин: історія, теорія, практика» (м. Київ, 18-19 жовтня 2016 р.); Міжнародній юридичній науково-практичній конференції «Українська Центральна Рада - світоч національного державотворення: історико-правові уроки та сучасні реалії: збірник матеріалів» (м. Київ, 13 квітня 2017 р.); Міжнародній науковій конференції «Сучасні проблеми виборчого права і методологія його викладання у вищих навчальних закладах України» (м. Київ, 22-23 червня 2017 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Розвиток правового регулювання у Східній Європі: досвід Польщі та України» (Польща, м. Сандомир, 27-28 січня 2017 р.).

Публікації. Основні твердження і положення дисертаційного дослідження викладено у 15 (п’ятнадцяти) наукових публікаціях, серед яких шість статей опубліковано у юридичних фахових виданнях України, одна стаття в іноземному науковому виданні, вісім тез у збірниках матеріалів наукових конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається з анотації, вступу, трьох розділів, логічно об’єднаних у вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 220 сторінок, із них основного тексту - 166 сторінок. Список використаних джерел налічує 265 найменувань та займає 28 сторінок. Додатки розміщено на 12 сторінках.