§ 14. Вибори, виборче право, принципи виборчого права України

Поняття та форми прямої демократії; поняття та види виборів, виборче право; джерела конституційно-правового інституту виборчого права; конституційні принципи виборчо­го права України: вільні, загальні, рівні, прямі вибори, таємне голосування; призначення та строки проведення виборів

Ст.

Форми безпосередньої демократії — це способи і засоби безпосереднього здійснення влади народом або його частиною (територіальною громадою, населенням адміністративно-тери­торіальної одиниці), які виключають передачу владних повно­важень будь-яким органам чи особам. Згідно зі ст. 69 Консти­туції України основними формами народного волевиявлення є вибори та референдум.

Під виборами в широкому значенні цього слова розуміють такий спосіб формування керівних органів, що полягає в голо­суванні визначених осіб. Шляхом виборів формуються, на­приклад, керівні статутні органи політичних партій та громадсь­ких організацій, президіальні органи зборів, деякі органи державної влади й органи місцевого самоврядування тощо.

Вибори в конституційному праві — це спосіб формування органу державної влади, органу місцевого самоврядування або наділення повноваженнями їх посадової особи шляхом голосу­вання уповноважених на те осіб і визначення результатів тако­го голосування встановленою більшістю голосів цих осіб за умови, коли на здобуття кожного мандату мають право балоту­ватися два і більше кандидатів.

Вимога альтернативності має важливе значення, оскільки не лише визначає демократичний характер виборів, а й дозволяє відокремити вибори від призначення на посаду, яке здійснюєть­ся колегіальним органом (наприклад, призначення Верховною Радою України шести суддів Конституційного Суду України).

Соціальне призначення виборів полягає в тому, що:

1. Вибори є вихідним принципом організації державного механізму та системи місцевого самоврядування. З їхньою до­помогою, зокрема, формуються парламент — Верховна Рада України; представницький орган Автономної Республіки Крим та представницькі органи місцевого самоврядування; заміщується пост Президента України та посади сільських, се­лищних, міських голів. У демократичній державі з респуб­ліканською формою правління взагалі не може бути органів, які б набували владних повноважень інакшим, ніж пряме або опосередковане волевиявлення народу, шляхом.

2. Вибори, проведені з дотриманням вимог Конституції Ук­раїни та міжнародних стандартів, виступають обов’язковими засобом надання владі легітимного характеру. Завдяки їм на­род визначає своїх представників в органах державної влади й місцевого самоврядування, наділяє їх мандатом на здійснен­ня у визначених Конституцією межах своїх суверенних прав.

3. Вибори відіграють визначальну роль у формуванні політичної еліти суспільства. Саме за допомогою виборів відбу­вається процес селекції політичних лідерів — громадяни наділяють владними повноваженнями тих осіб, яким вони довіряють визначати основні напрямки зовнішньої і внутріш­ньої політики держави, вважають гідними здійснювати керів­ні функції.

Вибори є одним з найдавніших інститутів людського суспіль­ства. Вони починють застосовуватися вже в родовому суспіль­стві, а в суспільствах Стародавніх Греції та Риму вибори ста­ють важливим способом організації державної влади.

У сучасних умовах вибори є обов’язковим атрибутом життя суспільства, вони характеризують ступінь демократизму дер­жавного режиму і являють собою основну форму волевиявлен­ня народу, реалізації народного суверенітету.

Тому не випадково значну увагу виборам приділяє і міжна­родне право, норми якого закріплюють стандарти щодо орга­нізації та проведення виборів в органи публічної влади, які, у свою чергу, запозичуються конституційно-правовими систе­мами окремих країн, у тому числі й України.

Найважливіше значення щодо цього мають такі міжнарод­но-правові акти:

1. Загальна декларація прав людини ООН 1948 року, у ст. 21 (пункт 3) якої зазначено: «Воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна виявлятися у періодичних і не- фальсифікованих виборах, які повинні провадитись при за­гальному і рівному виборчому праві шляхом таємного голосу­вання або ж через інші рівнозначні форми, що забезпечують свободу голосування».

2. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року, в якому конкретизуються положення Загальної декларації прав людини. Ст. 25 Пакту проголошує, що кожний громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації і без необґрунтованих обмежень право і можливість:

а) брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних представників;

б) голосувати і бути обраним на справжніх періодичних ви­борах, які проводяться на основі загального і рівного виборчо­го права при таємному голосуванні і забезпечують свободу во­левиявлення виборців.

3. Європейська конвенція про захист прав людини та основ­них свобод (Протокол 1, 1952 р.), що містить таке положення: «Високі Договірні Сторони зобов’язуються проводити вільні вибори з розумною періодичністю таємним голосуванням на умовах, які забезпечують народу вільне виявлення своєї думки під час вибору законодавчої влади».

Ці міжнародні стандарти носять загальний характер, вони універсальні і служать важливою гарантією виборчих прав громадянина в кожній країні, яка визнає себе членом світового співтовариства. Дотримання вимог, сформульованих у зазна­чених міжнародно-правових документах, а серед них, насам­перед, варто звернути увагу на вимогу вільних, справедливих та справжніх виборів, є обов’язковим для того, щоб вибори бу­ли визнані легітимними. При цьому вільними визнаються ви­бори, що характеризуються відсутністю тиску та залякування виборців та їхньою важливою гарантією є незалежність судової влади. Справедливими можуть бути визнані лише такі вибори, які проводяться на основі дотримання демократичних принципів виборчого права (загальні та рівні вибори при таємному голосу­ванні).

Міжнародні стандарти щодо організації та проведення ви­борів отримали відображення в Конституції України, з прий­няттям якої в червні 1996 року були закладені передумови для подальшого розвитку в українському суспільстві інституту ви­борчого права відповідно до сучасних вимог. Закріплені в Конс­титуції України поняття «народ», «влада», «права і свободи людини і громадянина», «народне волевиявлення», «вибори» є визначальними. Так, у преамбулі Конституції України гово­риться, що Верховна Рада України приймає її, дбаючи про за­безпечення прав і свобод людини. У ст. 5 записано, що єдиним джерелом влади в Україні є народ, а основними формами без­посереднього здійснення влади народом є вибори та референ­дум (ст. 69). У ст. 24 Конституції України визначено, що всі громадяни мають рівні конституційні права і свободи, а в ст. 38 закріплено право громадян брати участь в управлінні держав­ними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Види виборів. У науці конституційного права та у виборчому законодавстві вибори класифікують за різними критеріями:

1. Залежно від того, які органи обираються, вибори поділя­ються на парламентські (вибори народних депутатів), прези­дентські (вибори Президента України) та місцеві — вибори депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів.

2. Залежно від того, обирається виборний орган повністю чи частково, розрізняють загальні та часткові (тобто замість де­путатів, які вибули, коли обирається лише частина колегіаль­ного виборного органу влади) вибори.

3. Залежно від підстав проведення (призначення) вибори можуть бути черговими, позачерговими (достроковими), повторними, проміжними або першими (у разі формування нового представницького органу). При цьому чергові вибори проводяться у зв’язку з закінченням визначеного Конститу­цією України строку повноважень виборного органу (особи), позачергові — призначаються у разі дострокового припинення повноважень виборного органу (особи), повторні — признача­ються у разі визнання виборів в одномандатному окрузі (при місцевих виборах) недійсними або такими, що не відбулися, а також у випадках передбачених Законом України «Про вибо­ри Президента України»:

1) якщо до виборчого бюлетеня для голосування було вклю­чено не більше двох кандидатів на пост Президента України і жодного з них не було обрано;

2) якщо всі кандидати на пост Президента України, вклю­чені до виборчого бюлетеня, до дня виборів або до дня повтор­ного голосування зняли свої кандидатури.

Проміжні вибори призначаються у разі дострокового припи­нення повноважень депутата місцевої ради, обраного в одно­мандатному виборчому окрузі.

4. Залежно від способу волевиявлення виборців вибори поділяються на прямі та непрямі.

Термін «виборче право» в юридичній літературі інтерпре­тується в двох значеннях — об’єктивному і суб’єктивному.

Об’єктивне виборче право — це один із головних конститу­ційно-правових інститутів, який складають норми, що регулю­ють суспільні відносини, пов’язані з формуванням представ­ницьких та інших виборних органів публічної влади (державної влади і місцевого самоврядування). Цей інститут характери - зується такими особливостями:

1) він більшою мірою (в порівнянні з іншими конституційно- правовими інститутами) зазнає впливу норм міжнародного права;

2) значна частина його норм є полівалентними, тобто таки­ми, що одночасно відносяться до двох та більше галузей права;

3) переважна більшість норм цього інституту є процесуаль­ними нормами.

Норми інституту виборчого права встановлюють: принципи виборчого права; вимоги, що відносяться до виборців та канди­датів; порядок утворення та діяльності виборчих органів; проце­дуру висування та реєстрації кандидатів; статус виборців та інших суб’єктів виборчого процесу; процедуру ведення передви­борної агітації і голосування; порядок визначення результатів виборів тощо.

Джерелами інституту виборчого права є:

1. Конституція України.

2. Закони України — «Про вибори народних депутатів Ук­раїни» від 25 березня 2004 р.¹; «Про вибори Президента Украї­ни» від 25 березня 2004 р.; «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 6 квітня 2004 р.^{[37] [38]; «Про Цент­ральну виборчу комісію» від 30 червня 2004 р.}

3. Рішення Конституційного Суду України щодо тлумачен­ня виборчого законодавства України^[39].

4. Міжнародні договори України, в яких встановлено загально­визнані стандарти щодо принципів участі громадян у виборах та згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

Суб’єктивне виборче право — це закріплене Конституцією України (ст. 38) і гарантоване державою право громадянина України вільно обирати та бути обраним до виборних органів публічної влади (державної влади і місцевого самоврядуван­ня). При цьому можна виділити активне (право обирати) і па­сивне (право бути обраним) виборче право. Громадяни, які за Конституцією України користуються активним виборчим правом, називаються виборцями, а сукупність виборців у межах України, територіальної громади, адміністративно-територіальної одиниці або виборчого округу складає виборчий корпус (електорат).

Принципи виборчого права — це умови його визнання і здійснення, які разом забезпечують реальний характер воле­виявлення народу, легітимність виборних органів публічної влади. Загальновизнані принципи виборчого права зафіксова­ні у відповідних міжнародно-правових документах. Так, ч. 3 ст. 21 Загальної декларації прав людини встановлює: «воля народу повинна бути основою влади Уряду; ця воля повинна виявля­тися у періодичних і нефальсифікованих виборах, що мають проводитись згідно з загальним і рівним виборчим правом шляхом таємного голосування або ж через інші рівнозначні форми, що забезпечують свободу голосування». У ст. 25 Міжна­родного пакту про громадянські і політичні права записано: «Кожний громадянин повинен мати без будь-якої дискри­мінації... і без необґрунтованих обмежень право і можливість:

а) брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних представників;

б) голосувати і бути обраним на справжніх періодичних ви­борах, що проводяться на основі загального і рівного виборчо­го права при таємному голосуванні і забезпечують свободу во­левиявлення виборців... ».

У повній відповідності до цих міжнародно-правових доку­ментів Конституція України (ст. 71) закріпила такі принципи суб’єктивного виборчого права: принцип вільних виборів; принципи загального, рівного і прямого виборчого права; принцип таємного голосування (див. рис. 13).

Варто зазначити, що Конституція України закріплює прин­ципи виборчого права як універсальні, вони відносяться до всіх видів виборів, а їх проголошення як конституційної осно­ви виборчої системи свідчить про справді демократичний ха­рактер формування виборних органів державної влади і органів місцевого самоврядування України та є вагомою передумовою демократизму конституційного ладу, свідченням реального народовладдя. Деталізація цих конституційних принципів здійснюється у виборчому законодавстві.

Принцип вільних виборів означає, що кожний виборець са­мостійно, без будь-якого зовнішнього впливу вирішує — брати йому участь у виборах чи ні, а якщо брати, то якою мірою.

З принципу вільних виборів випливає відсутність обов’язкового вотуму — юридичного обов’язку виборців брати участь у голосу­ванні: при встановленні результатів виборів не враховується, яка частка виборців взяла участь у голосуванні — вибори вважаються такими, що відбулися, якщо проголосував хоча б один виборець.

Таким чином, принцип вільних виборів забороняє будь-яке пе­реслідування за ухиляння від участі в голосуванні (абсентеїзм), якими причинами воно не було би викликане — хвороба, від’їзд, незацікавленість у результатах виборів, бажанням використати свою неучасть в голосуванні як політичну демонстрацію тощо.

Рис. 13. Принципи виборчого права

Так, залежно від мотивів неучасті у виборах виділяють такі види абсентеїзму: політичний, економічний, соціальний, апо­літичний тощо. Наприклад, при політичному абсентеїзмі виборець, ухиляючись від участі у виборах, висловлює свій протест політичним програмам та передвиборним платформам усіх кандидатів, він вважає, що жодна з них не відповідає його власним політичним поглядам. Політичний абсентеїзм може бути також пов’язаний із сумнівами виборця щодо можливості проведення чесних виборів. При економічному та соціально­му абсентеїзмі виборець висловлює протест стосовно складної економічної чи соціальної ситуації, що склалася в суспільстві (безробіття, недостатня соціальна захищеність, незадовільний екологічний стан довкілля тощо), він не вірить у бажання та здатність усіх кандидатів боротися з цими негативними явища­ми. Аполітичний абсентеїзм не пов’язаний з політичною де­монстрацією, він полягає в байдужому ставленні, відсутності будь-якої зацікавленності виборця до виборів та політики в цілому.

Принцип загального виборчого права (рис. 14) означає:

- по-перше, право голосу на всіх виборах мають лише гро­мадяни України. Вимога належності до громадянства України пов’язана з тим, що виборче право — це найважливіша форма участі громадянина в управлінні державними справами, воно відноситься до політичних прав, відповідно, негромадяни, у то­му числі й апатриди, які проживають на території України, не наділяються виборчим правом;

Рис. 14. Загальне виборче право

- по-друге, відповідно до положень ст. 24 Конституції Украї­ни виборче законодавство України забороняє будь-які привілеї або обмеження виборчих прав окремих груп громадян залежно від природних властивостей громадянина України як людини та від його громадянських рис. При цьому до природних влас­тивостей можуть бути віднесені раса, колір шкіри, стать, а до громадянських властивостей — політичні, релігійні та інші переконання, етнічне та соціальне походження, майновий стан, місце проживання, мовні ознаки.

Варто зазначити, що перерахунок особливостей громадяни­на за якими забороняється дискримінація його виборчих прав, не є вичерпним. Так, наприклад, у пункті 1 частини 4 ст. 3 Закону України «Про вибори Президента України» говориться також і про потрібність урахування «інших ознак», які мо­жуть виникнути в процесі реалізації виборчих прав. Такий підхід повною мірою узгоджується з загальновизнаними нор­мами міжнародного права. Зокрема, ст. 25 Міжнародного Пакту про громадянські і політичні права прямо говорить про те, що кожний громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації і без необґрунтованих обмежень право і можливість голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах;

- по-третє, забороняються обмеження щодо участі громадян у виборчому процесі, які не передбачені Конституцією Украї­ни та виборчим законодавством. Відповідно до статті 64 Конс­титуції України окремі обмеження виборчих прав громадян можуть бути встановлені в умовах воєнного або надзвичайного стану. При цьому повинен бути зазначений строк дії цих обме­жень. Наприклад, надзвичайний стан на всій території Ук­раїни може бути введено на строк не більше як на 30 діб і не більше як на 60 діб в окремих місцевостях. У разі потреби над­звичайний стан може бути продовжений Президентом України не більше як на 30 діб (ст. 7 Закону України «Про правовий ре­жим надзвичайного стану»).

У ст. 70 Конституції України та у виборчому законодавстві України визначають спеціальні умови (виборчі цензи або ква­ліфікації) для отримання права голосу на виборах (активного виборчого права). До них належать:

1) віковий ценз — активного виборчого права набувають громадяни України, яким на день виборів виповнилося вісім­надцять років.

При цьому передбачений Конституцією України 18-річний вік виборця має бути підтверджений відповідними документами, 188

до яких Закон України «Про вибори народних депутатів» (ч. 3 ст. 2) відносить: паспорт громадянина України; тимчасове посвідчення громадянина України (для осіб, нещодавно прий­нятих до громадянства України); військовий квиток (виключ­но для військовослужбовців строкової служби); картка (довід­ка) установи кримінально-виконавчої системи, що повинна містити: прізвище, ім’я, по батькові, число, місяць, рік наро­дження, громадянство, фотокартку особи, підпис керівника та печатку установи (для осіб, які перебувають в установах кримі­нально-виконавчої системи); паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт; службовий пас­порт; посвідчення особи моряка;

2) ценз дієздатності — не мають права голосу громадяни, визнані судом недієздатними;

3) ценз осілості передбачено при проведенні місцевих ви­борів — право голосу на місцевих виборах мають громадяни України, які належать до відповідних територіальних громад (частина 1 ст. 3 Закону України «Про вибори депутатів Авто­номної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищ­них, міських голів»). Ця умова пов’язана зі статусом місцевих рад та сільських, селищних, міських голів як органів та поса­дових осіб територіальних громад. Звідси випливає, що брати участь у їх формуванні (заміщенні) можуть лише члени відпо­відних територіальних громад.

При цьому до членів територіальних громад не належать військовослужбовці строкової служби та громадяни України, які за вироком суду перебувають у місцях позбавлення волі. Ці особи також не беруть участі у місцевих виборах (ст. 3 Закону України «Про вибори депутатів Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів»).

Конституція та виборче законодавство України не передба­чають інших виборчих цензів для активного виборчого права при виборах народних депутатів України. Зокрема, на парламе­нтських та президентських виборах мають право голосу грома­дяни, які перебувають в місцях позбавлення волі за вироком суду, а також затримані, заарештовані за підозрою у скоєнні злочину тощо.

Конституція України та виборче законодавство України встановлюють додаткові, порівняно з активним виборчим пра­вом, обмеження щодо пасивного виборчого права громадян:

1) підвищується віковий ценз (з 18 до 21 року при виборах на­родних депутатів України і до 35 років при виборах Президента України). Це обумовлено тим, що діяльність глави держави, пар­ламентаря передбачає наявність у нього певного життєвого досвіду, належного освітнього рівня, здатності вирішувати складні політичні, правові, економічні та соціальні проблеми, а це, у свою чергу, досягається з відповідним віком;

2) встановлюється ценз осілості при виборах Президента України і народних депутатів України, який передбачає, що за громадянином України визнається право бути обраним Прези­дентом України лише після десяти останніх перед днем виборів років проживання в Україні, а народним депутатом — після п’яти років. Це обмеження обумовлене тим, що глава держави, член законодавчого органу має бути добре обізнаний з різними аспектами суспільного життя країни. При цьому термін «про­живання в Україні», означає (частина 2 ст. 9 Закону України «Про вибори народних депутатів України»):

- проживання на території в межах державного кордону України;

- перебування на судні, що перебуває у плаванні під Дер­жавним Прапором України;

- перебування громадян України у встановленому законо­давством порядку у відрядженні за межами України, у дипло­матичних та інших офіційних представництвах і консуль­ських установах України, міжнародних організаціях та їх органах;

- перебування на полярних станціях України;

- перебування у складі формування Збройних сил України, дислокованого за межами України;

3) встановлюється мовний ценз при виборах Президента України — Президентом України може бути обраний громадя­нин України, який володіє державною мовою (ст. 103 Консти­туції України);

4) передбачається також обмеження пасивного виборчого права для осіб, які мають судимість за вчинення умисного зло­чину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку (наприклад, частина 4 ст. 9 Закону України «Про вибори Президента України»).

Принцип рівного виборчого права означає забезпечення рівних для кожного громадянина прав і можливостей вплива­ти на результат виборів. Цей принцип випливає з більш загаль­ного конституційного принципу рівноправності громадян, по­ширюється як на активне, так і на пасивне виборче право. При цьому рівність прав та можливостей виборців вимагає дот­римання таких умов:

1) усі виборці повинні мати однакову кількість голосів на виборах (заборона плюрального вотуму, тобто надання одним виборцям більшої кількості голосів відносно до інших залежно від майнового стану чи інших факторів). Зокрема, при виборах Президента України кожний виборець має один голос, який він може використати у день голосування тільки на одній ви­борчій дільниці (частина 2 ст. 3 Закону України «Про вибори Президента України»);

2) повинна бути забезпечена єдина норма представницт­ва — кожний депутат має представляти приблизно однакову кількість виборців. Реалізація цієї вимоги забезпечується утво­ренням одномандатних виборчих округів із приблизно рівною кількістю виборців та визначеним виборчим законодавством України порядком встановлення результатів виборів у багато­мандатних виборчих округах, який передбачає обов’язковість обчислення виборчої квоти;

3) забороняється поділ виборців на розряди (курії) за майно­вою, національною, становою, релігійною, етнічною чи іншою ознакою;

4) усім виборцям має бути гарантовано рівний захист зако­ном і судом активного і пасивного виборчого права.

Рівність прав і можливостей кандидатів у депутати брати участь у виборчому процесі забезпечується:

1) забороною привілеїв чи обмежень кандидатів у депутати за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походжен­ня, майнового стану, місця проживання, за мовними або інши­ми ознаками;

2) забороною втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування у виборчий процес, за винятком ви­падків, передбачених цим Законом;

3) рівним ставленням органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх службових та посадових осіб до кандидатів у депутати, партій (блоків) — суб’єктів виборчо­го процесу;

4) забороною використання партією (блоком) під час фінан­сування передвиборчої агітації, крім коштів свого виборчого фонду та коштів Державного бюджету України, інших коштів;

5) рівним доступом кандидатів у депутати, партій (блоків) — суб’єктів виборчого процесу до засобів масової інформації на

умовах, визначених цим та іншими законами України (частина 4 ст. 3 Закону України «Про вибори народних депутатів України).

Пряме виборче право означає, що депутати, інші виборні особи обираються безпосередньо виборцями, і його треба від­різняти від непрямого (багатоступеневого) виборчого права, яке застосовується в деяких країнах (наприклад, у США при виборах Президента США).

Пряме виборче право є більш демократичним, оскільки не передбачає ніяких проміжних інстанцій між виборцями та кандидатами в депутати: виборець голосує безпосередньо за кандидата, а за умови непрямих виборів воля виборця опосе­редковується спеціально обраними особами (органом) — вибор- щиками (колегією виборщиків).

Принцип таємного голосування полягає в забороні зовнішньо­го нагляду і контролю за волевиявленням виборців у будь-якій формі, будь-якими засобами та будь-якими суб’єктами. Вибор­че законодавство не деталізує засобів та методів здійснення та­кого контролю — він може бути як державним, так і позадер- жавним, мати різні мотиви, здійснюватися у різних формах тощо. Проте мета будь-яких спроб порушити таємницю голосу­вання одна: здійснити вплив на процес народного волевиявлен­ня для спотворення його результатів.

Виборче законодавство України передбачає спеціальні ор­ганізаційні заходи та процедури забезпечення таємниці голо­сування, зокрема:

- кожний виборець голосує на виборах особисто. Голосуван­ня за інших осіб чи передача виборцем права голосу будь-якій іншій особі забороняється (наприклад, ст. 8 Закону «Про вибо­ри народних депутатів України»);

- виборчий бюлетень повинен мати таку форму, яка виклю­чає можливість встановити, хто саме його заповнив (наприклад, стаття 78 Закону «Про вибори народних депутатів України»);

- голосування має проводитися у спеціально відведених та облаштованих приміщеннях, в яких обладнуються кабіни (кімнати) для таємного голосування (наприклад, ст. 81 Закону України «Про вибори народних депутатів України»);

- бюлетені повинні заповнюватися виборцем особисто в кабі­ні для таємного голосування. Під час заповнення виборчих бю­летенів забороняється присутність у кабіні для таємного голо­сування інших осіб. Виборець, який внаслідок фізичних вад не може самостійно заповнити виборчий бюлетень, має право з відома голови або іншого члена дільничної виборчої комісії 192

скористатися допомогою іншого виборця, крім члена виборчої комісії, кандидата, уповноваженої особи кандидата, партії, ви­борчого блоку, офіційного спостерігача (наприклад, ч. 5 ст. 83 Закону України «Про вибори народних депутатів України»);

- для випадків голосування за місцем перебування (для го­лосування осіб, які за віком, у зв’язку з інвалідністю чи за ста­ном здоров’я не здатні пересуватися самостійно) має бути пе­редбачена така процедура, яка виключає порушення таємниці голосування або спотворення волевиявлення виборців (наприк­лад, ст. 84 Закону України «Про вибори народних депутатів Ук­раїни»).

Реалізація принципу таємного голосування забезпечуєть­ся також встановленням відповідальності осіб, які порушили таємницю голосування. Це, зокрема, кримінальна відпові­дальність за порушення таємниці голосування передбачена ст. 159 Кримінального Кодексу України: «Умисне порушен­ня таємниці голосування під час проведення виборів або референдуму, що виявилося у розголошенні змісту волеви­явлення громадянина, який взяв участь у виборах або рефе­рендумі, — карається штрафом від ста до трьохсот неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років. Те саме діяння, вчинене членом вибор­чої комісії або комісії з референдуму чи іншою службовою особою з використанням свого службового становища, — ка­рається штрафом від трьохсот до п’ятисот неоподатковува­них мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або зай­матися певною діяльністю на строк від одного до трьох років».

Процедура призначення виборів полягає у встановленні упов­новаженим органом дати голосування. Виборче законодавство відповідно до положень Конституції України встановлює поря­док призначення виборів народних депутатів України, Прези­дента України, депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів залежно від виду виборів. У свою чергу, вибори поділяються на такі види:

1) парламентські — чергові та позачергові;

2) президентські — чергові, позачергові та повторні;

3) місцеві — чергові, позачергові, повторні, проміжні або перші (у разі формування нових місцевих рад) (див. рис. 15).

Рис. 15. Порядок призначення виборів

Строки проведення виборів у Конституції та новому вибор­чому законодавстві України визначені таким чином:

1. Вибори Президента України:

- чергові проводяться у зв’язку з закінченням конституцій­ного строку повноважень Президента України (в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень Президента Украї­ни — ст. 103 Конституції України);

- позачергові проводяться у зв’язку з достроковим припи­ненням повноважень Президента України (протягом дев’янос- та днів з дня припинення повноважень — ст. 103 Конституції України).

2. Вибори народних депутатів України:

- чергові відбуваються в останню неділю березня останнього року повноважень Верховної Ради України, а виборчий процес розпочинається за 120 днів до дня виборів. Центральна вибор­ча комісія оголошує про початок виборчого процесу не пізніше ніж за 125 днів до дня виборів;

- позачергові відбуваються в останню неділю шістдесяти- денного строку з дня опублікування указу Президента України про дострокове припинення повноважень Верховної Ради Ук­раїни.

3. Місцеві вибори:

- чергові призначаються не пізніше як за 100 днів до дня виборів, а їх виборчий процес розпочинається за 90 днів до дня виборів;

- позачергові призначаються не пізніше як за 70 днів до дня виборів, а їх виборчий процес розпочинається за 60 днів до дня виборів;

- повторні проводяться в останню неділю шістдесятиден- ного строку з дня оприлюднення територіальною виборчою комісією рішення про їх призначення;

- проміжні проводяться в останню неділю шістдесятиденного строку з дня опублікування рішення про призначення виборів;

- перші призначаються не пізніш як за 100 днів до дня ви­борів, а початок їх виборчого процесу оголошується не пізніше як за 90 днів.