Статус негативний
Якщо звернутися до історії становлення основоположних прав людини, то останні первісно були сформульовані як права, що мали захищати приватну особу від держави. Саме таким чином визначав категорію «суб'єктивне право» Єлінек, який писав, що воно становить собою можливість особи вимагати дотримання основоположного права як об'єктивного права та домагатися його реалізації у суді.
Як «захисна конструкція» основоположні права утворюють вільну від держави сферу, в якій приватна особа може почуватися захищеною від її впливу з огляду на існуючі перепони для реалізації відповідних державно-примусових заходів. Незаконним примусом зводиться нанівець так звана «загальна і абстрактна свобода» (Magna Charta приватної сфери)[94]. Відповідно, враховуючи захисну функцію основоположних прав, вони становлять собою негативні компетенційні норми, на підставі яких формулюється вимога щодо держави про припинення або невчинення дій, які можуть порушувати основоположні права людини.Основоположні права у негативному статусі безперечно дістають вияву в своїх функціях, які, не обмежуючись сьогодні лише захистом від державного втручання, охоплюють також і можливість приватних осіб отримувати послуги з боку держави, а також брати участь у процесі прийняття публічних рішень. При цьому варто наголосити, що на рівень захисту основоположних прав у негативному статусі абсолютно не впливає те, як поводить себе носій цього права, скажімо, у політичному процесі (активно чи пасивно).
Якщо переносити викладене на сферу реалізації права на свободу мирного зібрання, то це право у негативному статусі означає можливість приватних осіб самостійно приймати рішення про місце і час проведення зібрання, його форму та зміст, а також способи, у тому числі невербальні, вираження власної позиції[95]. Сюди може належати також і право брати участь у мирному зібранні відкрито або анонімно[96]. Відповідно, на компетентні органи держави покладається кореспондуючий обов'язок не перешкоджати реалізації цього права, за винятком випадків, коли це необхідно для захисту основоположних прав третіх осіб.
Захисна характеристика права на свободу мирного зібрання гарантує приватним особам також і право не брати участі у його реалізації (негативна свобода участі у мирному зібранні)[97].
2.2.