Статус активний
Статус активний є важливим здобутком демократії. Він дістає вияв, зокрема, в активному та пасивному виборчому праві, праві на участь у референдумі, праві на доступ до державної служби, праві брати участь в управлінні державними справами.
На окрему увагу в межах статусу активного заслуговує також природне право людини на непокору неправомірним діям представників влади, яке, на жаль, не дістало закріплення у Конституції України. Таким чином, під статусом активним розуміються права людини у державі.Важливе місце у статусі активному відводиться і праву на участь у мирному зібранні, що гарантує приватним особам можливість брати постійну участь у політичному житті країни, формувати спільну колективну позицію щодо відповідних державних рішень або їх проектів, здійснювати безпосередній вплив на функціонування публічних інституцій, реалізовувати громадський контроль результатів їх роботи. Таким чином, можна погодитися з тими авторами, які вважають, що право на свободу мирного зібрання є способом об'єктивізації народного суверенітету, становлячи собою, як наслідок, не лише одне з основоположних демократичних прав, а й форму (спосіб) політичної боротьби. Воно є життєво необхідним елементом демократії, точковим плебісцитом, тією частиною народного суверенітету, що не може бути делегована державі[100].
З огляду на це адміністративні органи, зокрема міліція, будучи захисниками права на свободу участі у мирному зібранні, мають сприяти існуванню «вільної арени» для вирішення політичних конфліктів. Здатність розв'язувати проблеми становить собою найбільш характерну рису відкритої правової демократії. Суспільство, що відкрито обговорює проблеми, відповідно, здатне і їх вирішувати. Таким чином, міліція не може розглядатися у цій сфері з позицій етатизму, тобто як охоронець status quo, як засіб подолання народної ініціативи, інструмент очищення вулиць від політичних протестів.
Тут необхідно пам'ятати, що вона є не «державною» міліцією, а «громадською» міліцією, оскільки повинна гарантувати меншості, яка як суб'єкт політичного процесу становить собою «більшість у потенції», її шанс стати більшістю, доти, доки остання дотримується конституції. Цей шанс на трансформацію є об'єктом поліцейського захисту. Адже з точки зору процесу політичного волевиявлення у демократичній конституційній державі, обов'язком громадян є не спокій, а саме неспокій[101].Відповідно до ч. 2 ст. 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. У першому випадку йдеться про так звану «безпосередню демократію», яка відповідно до ст. 69 Конституції України реалізується через вибори, референдум та в інших формах. Наявність у Конституції України словосполучення «в інших формах» є надзвичайно позитивним кроком на шляху постійного розширення можливостей громадян України для здійснення народовладдя. Як такі «інші форми» безпосередньої демократії можна розглядати народні обговорення, місцеві ініціативи, громадські слухання, зібрання тощо. Принагідно слід зазначити, що перелік таких форм повинен мати постійну тенденцію до збільшення, що є необхідною гарантією існування демократичної правової держави та розвинутого громадянського суспільства.
Принципове значення серед названих форм безпосередньої демократії відводиться мирним зібранням. Це пов'язано, з одного боку, з відносною легкістю їх організації та проведення, а з іншого - з доволі значним рівнем ефективності їх впливу на суб'єктів реалізації державної влади.
У демократично-політичному процесі громадянин є автономним суб'єктом політичних перетворень. Демократія живе там і тоді, де рішення, прийняті сьогодні, завтра можуть стати предметом обговорення та сумніву. У такому демократичному процесі мирні зібрання виступають як «запобіжний клапан», через який може бути скинуто зайвий тиск. Зазначене право так само гарантує, відповідно, існування політичної автономії та демократичної опозиції[102].