Розмежування права на свободу мирних зібрань та інших основоположних прав людини і громадянина
Реалізація права на свободу мирних зібрань може перетинатися з рядом інших основоположних прав людини і громадянина, а саме зі свободою думки і слова, свободою творчої діяльності, свободою віросповідання, свободою об'єднання, правом на свободу дій, свободою пересування та свободою залишення території України, особистими немайновими правами.
Викладене ставить на порядок денний питання про конкуренцію основоположних прав, яка має місце у випадку, коли поведінка особи підпадає під одночасний захист ряду таких - основоположних - прав.Випадки конкуренції основоположних прав можуть вирішуватися у кілька способів. За загальним підходом треба спочатку визначитися: 1) чи витісняє одне основоположне право інше як lex specialiter; 2) чи лише одне основоположне право гарантує захист чи, можливо, обидва права конкурують у ідеальній формі (кумуляція основоположних прав), надаючи тим самим суб'єкту можливість послатися на обидва з них для захисту своєї позиції[86]. Таким чином, зв'язок права на свободу мирних зібрань з іншими основоположними правами людини, зокрема, можна розглядати як додаткову гарантію його реалізації.
1.2.1. Свобода думки і слова
Між правом на свободу мирних зібрань та свободою думки і слова, про що йдеться також і у ч. 1 ст. 34 Конституції України[87], спостерігається надзвичайно тісний зв'язок. Це пов'язано з тим, що мирні зібрання мають на меті формулювання певної громадської позиції (думки) та її колективне вираження. Відповідно, будь-які державні заходи, спрямовані проти мирного зібрання, водночас несуть у собі обмеження і для свободи думки та слова. Разом з тим, якщо мирні зібрання обмежуються з огляду на зміст думок, що висловлюються під час їх проведення, у цьому разі державні заходи вимагають додаткового обґрунтування, оскільки у такій ситуації спостерігається паралельне обмеження двох основоположних прав (свобод) громадян.
Ведучи мову про свободу думки і слова взагалі та під час її реалізації у межах мирного зібрання зокрема, слід наголосити на тому, що у демократичній та правовій державі основоположним принципом у цій сфері має бути принцип ідеологічного нейтралітету, зміст якого досить явно випливає з положень ст. 15 Конституції України. Так, в Основному Законі зазначено, що «суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова. Цензура заборонена». Проте зрозуміло, що з цього загального правила можуть бути і винятки, що стосуються випадків пропаганди війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі.
Доволі важливим у контексті викладеного є й питання про можливість формулювання та висловлювання під час мирного зібрання думок, спрямованих на критику положень Конституції України, що, як відомо, закладає основи функціонування держави. Інакше кажучи, виникає питання про те, а чи може бути заборонено публічне зібрання, предметом якого є, скажімо, формулювання громадської позиції щодо скасування Основного Закону або внесення до нього ґрунтовних змін?
Відповідь має бути сформульована крізь призму положень ч. 3 ст. 5 Конституції України, де зазначено, що право визначати й змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Зрозуміло, що зміна конституційного ладу, зафіксованого у Конституції України, вимагає проведення широкої дискусії за участю населення країни, якому, відповідно, мають бути створені для цього усі необхідні можливості, зокрема і через невтручання держави у процес публічного обговорення можливих конституційних змін.
Принагідно зазначимо, що подібної позиції дотримується і Федеральний Конституційний Суд Німеччини, який в одному зі своїх рішень доволі чітко висловився з цього приводу. Зокрема він наголосив, що громадяни не зобов'язані поділяти та підтримувати положення конституції.
Вони мають право вільно давати оцінку їй доти, доки це не порушує правові позиції інших осіб. Плюралістична демократія конституції, продовжує суд, засновується на думці про здатність населення брати участь в її обговоренні, аж до обстоювання позиції про необхідності скасування Основного Закону. Однак зрозуміло, що такі обговорення мають здійснюватися виключно у формі політичного діалогу[88]. З огляду на це німецькі автори доходять висновку, що обмеження проведення мирного зібрання з посиланням на те, що під час його проведення будуть формулюватися антиконституційні думки (позиції), не може визнаватися легітимним[89].Говорячи про свободу думки та слова, необхідно звернути увагу також і на те, що така свобода може бути реалізована лише у формі інтелектуального обміну думками, спрямованого на переконання потенційного опонента у правильності (доцільності, необхідності тощо) сформульованої позиції. З огляду на це слова (думки), які містять у собі психологічний вплив на інших осіб, які викликають в останніх побоювання, не можуть бути поставлені під захист свободи думки та слова. Проте викладене не означає, що подібний психологічний тиск, який дістане вияву або реалізації під час масового зібрання, одразу зробить його протиправним. Безперечно, ні! Масове зібрання буде підлягати за названих умов охороні ст. 39 Конституції України доти, доки його учасниками не будуть вчинятися дії, що дадуть змогу охарактеризувати його як немирне[90].
1.2.2. Свобода творчої діяльності
Мирні зібрання, особливо ті, що проводяться у вигляді театралізованих вистав, можуть призводити до конкуренції права на свободу творчої діяльності, закріпленого у ч. 1 ст. 54 Конституції України, та права на свободу мирних зібрань, яке зафіксоване у ч. 1 ст. 39 Конституції України. У разі, якщо театралізована вистава підпадає під ознаки категорії зібрання[91], то заінтересовані особи у випадку, наприклад, заборони проведення такого заходу, можуть посилатися одразу на два основоположних права як на підставу для його організації. Свобода творчої діяльності забезпечує більш масштабний захист, оскільки він поширюється також і на процес створення творчого продукту, форму його вияву та презентації громадськості, що, як наслідок, суттєво підсилює загальноправовий статус особи.
Проте під час проведення мирного зібрання у формі, скажімо, театралізованої вистави його організаторами мають дотримуватися усі вимоги, що висуваються законодавством до організації мирних зібрань (завчасне сповіщення про проведення, непорушення громадського порядку тощо).1.2.3. Свобода віросповідання
Свободу проведення релігійних заходів та свободу віросповідання, які гарантуються ч. 1 ст. 35 Конституції України, можна розглядати як leges speciales щодо ч. 1 ст. 39 Основного Закону, у разі якщо релігійні культи відправляються (проводяться) у формі зібрання чи демонстрації.
1.2.4. Право на страйк
Неабияке значення має також і взаємозв'язок права на свободу мирного зібрання, визначеного ч. 1 ст. 39 Конституції України, та права на страйк, гарантованого ч. 1 ст. 44 Основного Закону, у разі коли право на страйк реалізується у формі масових акцій. На сьогодні досить часто профспілки проводять, зокрема, сидячі пікети, організовують марші населеними пунктами, вдаються до блокування приміщень адміністрації підприємств чи установ, намагаючись у такий спосіб привернути увагу громадськості та представників держави до тих проблем, що мають місце у відповідній сфері трудової діяльності. Отже, у подібних випадках спостерігається поєднання (об'єднання) демонстрації (мирного зібрання) зі страйком, що підпадають під одночасний захист обох названих вище основоположних прав[92].
1.2.5. Свобода об'єднання у політичні партії та громадські організації
Доволі тісний зв'язок існує також і між свободою об'єднання у політичні партії та громадські організації (ч. 1 ст. 36 Конституції України) та свободою мирних зібрань. Політичні парті, так само як і громадські організації, будучи представниками спільних інтересів певної групи (частини) населення, можуть брати участь у зібраннях, демонстраціях, особливо у тих випадках, коли самі виступають їх організаторами. У такий спосіб вони впливають на формування спільної громадської позиції. Як наслідок, подібні заходи також підпадають під одночасний захист двох основоположних прав людини і громадянина.
Варто, однак, наголосити, що організатори політичних зібрань або зібрань громадської організації так само зобов'язані дотримуватися усіх вимог законодавства про мирні зібрання.1.2.6. Право на свободу дій, право на свободу пересування та право на залишення території України
Право на свободу мирних зібрань, з огляду на його демократичну функцію, у загальній системі основоположних прав має пріоритет перед правом на свободу дій, гарантованим ч. 1 ст. 23 Конституції України (кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості). Інакше кажучи, право на свободу мирних зібрань є спеціальним видом права на свободу дій. З огляду на це у випадку виникнення конкуренції між названими правами застосуванню має підлягати спеціальне право - право на свободу мирного зібрання. Спеціальний характер права на свободу мирного зібрання дістає вияв також і з негативної точки зору. Частина 1 ст. 23 Конституції України виконує функцію базового основоположного права для будь-яких видів діяльності окремої особи, що не перебувають під охороною інших основоположних прав. З цієї позиції особа, яка має намір провести немирне зібрання, не маючи можливості апелювати до ч. 1 ст. 39 Конституції України, могла б послатися як на підставу (дозвіл) для своїх дій на ч. 1 ст. 23 Основного Закону. Однак звернення до права, гарантованого ч. 1 ст. 23 Конституції України, з метою обґрунтування можливості/допустимості тих або інших дій можливо лише у тому випадку, коли такі дії не визнаються протиправними іншими статтями Конституції України. Так, наприклад, ч. 1 ст. 39 Конституції України забороняє озброєні зібрання, тому посилання на ч. 1 ст. 23 Основного Закону виключається.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Конституції України кожному гарантується свобода пересування та право вільно залишати територію України. Зазначені права у певних випадках можуть стати визначальними для реалізації права на свободу мирного зібрання, зокрема тоді, коли останнє планується в іншому населеному пункті чи на території іншої держави.
Проте у подібних випадках варто вести мову про кумуляцію основоположних прав, оскільки право на свободу мирного зібрання поширює свій захист також і на етап підготовки до такого зібрання (приїзд до місця проведення заходу). Отже, вільне пересування територією України або можливість вільно її залишити у такому контексті є передумовою участі у мирному зібранні. Відповідно, заборона виїзду учасникам зібрання до іншої держави, що може бути реалізована прикордонною службою України, або блокування працівниками ДАІ МВС України автомобільних доріг, організоване з метою перешкоджання учасникам зібрання дістатися місця його проведення, будуть становити собою випадки одночасного порушення двох основоположних прав людини і громадянина.Проаналізовані вище свободи та права приватних осіб, відповідно, є передумовами, а подекуди - необхідними елементами права на свободу мирного зібрання. Ці свободи та права створюють необхідні умови для реалізації права на свободу мирних зібрань, будучи при цьому, як вже наголошувалося, основою демократичного суспільства. У цьому разі йдеться про те, що в праві на свободу мирних зібрань відбувається конкретизація перелічених свобод у тому сенсі, що вони можуть реалізовуватись не лише одноосібно (надсилання звернення до уряду, виступ на телебаченні тощо), а й колективно, тобто шляхом спільної участі приватних осіб в обговоренні важливих для них соціальних, культурних, політичних або інших питань.
Право на свободу мирних зібрань є одним з фундаментальних прав людини і громадянина й становить основу демократичного суспільства.
1.3.