ПРИНЦИП ОДНОРАЗОВОГО ГОЛОСУВАННЯ

Вимога одноразового голосування виборця не привертає достатньої уваги ані зако­нодавців, ані науковців. Така вимога відсутня у зобов'язальних міжнародно-правових актах, які встановлюють загальновизнані основні принципи виборчого права.

У вітчизняних законодавчих актах вимога одноразового голосування не викладена прямо; вона фіксується опосередковано через встановлення обов'язку одноразового вклю­чення виборця до реєстру виборців (пункт 5 частини першої, частина шоста статті 3 Закону «Про Державний реєстр виборців» [773]) чи включення до списку виборців тільки на одній виборчій дільниці (частина друга статті 39 Закону «Про вибори народних депутатів України» [734], частина третя статті 31 Закону «Про вибори Президента України» [739]).

У Російській Федерації аналогічне положення містять частина десята статті 17 Фе­дерального закону «Про основні гарантії...» [582], частина перша статті 17 Федерального закону «Про вибори депутатів Державної Думи.» [575], частина десята статті 27 Феде­рального закону «Про вибори Президента РФ» [577]. Саме на таке розуміння вимоги одно­разового голосування звертають увагу російські дослідники (див., наприклад, [1187, с.72]).

Цікаво, що вимозі одноразового голосування приділив увагу британський законода­вець. Так, частина друга статті 1 Акту про представництво народу прямо вказує, що ніхто не може проголосувати «більше одного разу в тому ж окрузі на будь-яких парламентських виборах і більше ніж в одному виборчому окрузі»; частина друга статті 2 встановлює аналогічну вимогу щодо голосування на місцевих виборах [1427].

Виборчий кодекс Польщі, як і українське виборче законодавство, містить вимогу одноразового включення виборця до реєстру^[821] чи до списку виборців (§ 3 статті 18, § 2 статті 26 кодексу [1380]). Проте поруч із цими нормами у кодексі міститься також ціл­ком ясне і пряме вираження вимоги, яку тут розглядаємо: стаття 3 кодексу проголошує «У тих же виборах голосувати можна тільки один раз» [1380]. Розміщення цієї статті у розділі «Загальні засади», взагалі кажучи, має засвідчувати, що польський законодавець розглядає цю вимогу як один із принципів (засад) виборчого права. Однак доктринальне розуміння цієї вимоги у польському праві зовсім інше. Так, А. Кісєлєвіч, коментуючи цю статтю, вважає, що у цій нормі «сформульована... засада: один виборець - один голос..., чи, інакше, засада рівних виборчих прав у формальному значенні» [1381, 8.23]; слушно пов’язуючи з цією вимогою приписи щодо одноразового включення виборця до реєстру і до списку виборців, науковець і ці вимоги вважає наслідком формальної рівності права голосу [1381, 8.94-95].

Подібну точку зору свого часу висловлювали Ю. Тодика та О. Бандурка, які відно­сили вимогу одноразового включення виборця у список виборців до гарантій рівного виборчого права [1117, с.15]. У такому ж контексті вимоги рівного виборчого права розуміє одноразовість включення до списку виборців М. Рябець [254, с.22]. На думку О. Марцеляка, встановлена законом можливість виборця використати свій голос лише на одній виборчій дільниці, де він включений до списку виборців, унеможливлює його голосування більше одного разу [512, с.249].

Не заперечуючи певного змістовного зв’язку між вимогою рівної кількості голосів у виборця та вимогою одноразового голосування (у тому числі у формі одноразового включення виборця до списку виборців), вважаємо, що твердження про еквівалентність цих вимог чи включення вимоги одноразового голосування до складу принципу рівного виборчого права не обґрунтоване. Це тлумачення провокується практикою виборчих систем, у рамках яких кожен виборець має один голос; дійсно, в умовах такої виборчої системи наявність одного голосу кількісно збігається з вимогою одноразового голосування; пору­шення одноразовості голосування означало б протиправне кратне голосування^[822] виборця (тобто подання ним більше ніж одного голосу, права на які у нього немає).

Зауважимо, що вимога одноразового включення виборця до реєстру виборців чи списку виборців може розглядатися як прямий наслідок принципу одноразового голосу­вання^[823]: якщо виборець включений до списку виборців лише на одній виборчій дільниці, він може подати усі свої голоси тільки на цій дільниці. Ця вимога дуже важлива як одна з двох взаємно доповняльних засад формування і функціонування реєстру виборців; зокрема, вона вимагає постійного контролю щодо виявлення та усунення кратних запи­сів стосовно одного виборця у базі даних такого реєстру^[824] (див. частину п'яту статті 13 Закону «Про Державний реєстр виборців» [773]).

Проте існує певна конкуренція двох вимог - принципу загального виборчого права, яке вимагає включення до реєстру усіх виборців, та принципу одноразового голосування, який вимагає, щоб кожен виборець був включений до реєстру лише один раз. Цю супереч­ність, яка найбільше відображається на технологічному забезпеченні реєстру виборців, однак має правову природу, слід розглядати як приклад колізії двох принципів права (див., зокрема, [1377, р.16]).

Однак сама по собі вимога одноразового включення виборця до списку виборців лише на одній виборчій дільниці не гарантує дотримання принципу одноразового го­лосування: неважко бачити, що це формально не вимагає, щоб виборець подав усі свої голоси одночасно. Іноді одночасність подання виборцем обох наявних у нього голосів забезпечується технологічно тим, що обидва волевиявлення здійснюються виборцем за допомогою одного виборчого бюлетеня, як це має місце у Німеччині. Наявність двох бюлетенів, як на парламентських виборах в Україні в умовах виборчої системи «па­ралельного змішування», технологічно не гарантує цього. Проте можливість подання тим же виборцем кожного зі своїх голосів у різний час створила б значне організаційне ускладнення процедур голосування, якого необхідно уникати.

Принцип одноразового голосування важливий також при проведенні голосування з кількох виборів в один день. Типовим прикладом такої ситуації є чергові місцеві вибори, коли одночасно обираються усі органи місцевого самоврядування^[825].

Цікаво, що у польському виборчому праві норма, сьогодні закріплена у статті З Виборчого кодексу, є традиційною. За свідченням польських науковців, законодавство про вибори до Сейму та Сенату в редакції 2001 р. (яке діяло до прийняття Виборчого кодексу у 2011 р., що здійснив перехід до виборів сенаторів в одномандатних округах) також встановлювало, що виборець може голосувати лише один раз. На той час вибори сенаторів проводилися за мажоритарною виборчою системою в багатомандатних округах (з маґнітудою від 2 до 4 мандатів), і кількість голосів, які мав виборець, залежала від маґ- нітуди виборчого округу, в якому він голосував. Однак польські дослідники, перебуваючи в полоні уявлень про прямий зв'язок вимоги одноразового голосування з формальною рівністю права голосу, у той час стверджували: «Законодавець, бажаючи зберегти спіль­не регулювання виборчих процедур до Сейму і до Сенату, змушений був модифікувати класичне формулювання засади “одного голосу” (без сумніву, основним приводом такого стану справ є факт володіння виборцем більшою кількістю голосів на виборах до Сена­ту)» [1254, s.91]. У більш ранній роботі Є. Бучковський стверджує навіть, що «наявність права на “один голос” означає володіння ним на виборах до того ж органу», що давало можливість вважати, що на виборах до Сенату виборець має лише один голос, який може подавати за двох або трьох кандидатів [1253, s.136, 137].

Сьогодні вибори Сенату проводяться в одномандатних округах, що на практиці знімає проблему кількості голосів у виборців. Однак і в цих умовах подібне розуміння вимоги одноразового голосування у польському виборчому праві погано узгоджується з тим фактом, що вибори до Сейму та Сенату відбуваються одночасно, а отже, голосування на цих виборах відбувається в один день, хоча й різними бюлетенями^[826].

У зв'язку з такими твердженнями необхідно ще раз уточнити, який зміст має термін «голос виборця» і в чому полягає акт (дія) голосування та момент часу його здійснення.

Вжите нами застереження «при стандартному способі голосування» щодо визнання актом голосування вкидання виборцем бюлетеня у виборчу скриньку тут істотне. На наше переконання, не можна визнати обґрунтованою позицію Конституційного трибуналу Поль­щі, який поширив розуміння моменту подання голосу («подання голосу на виборах настає не в момент заповнення виборцем бюлетеня, а в момент вкидання бюлетеня до виборчої скриньки»), характерне для стандартного способу голосування, на спосіб дистанційно­го голосування поштою, коли виборчий бюлетень (захищений спеціальним конвертом) вкидає до виборчої скриньки член дільничної виборчої комісії після отримання комісією поштового відправлення виборця (див. [1245, s.109]). К. Скотніцький поставив під сумнів цю позицію, поставивши питання «Чи у випадку голосування поштою поданням голосу не є відправка виборцем зворотного конверта [із заповненим бюлетенем. - Ю.К], оскільки подальші дії з ним є чисто технічними» [1435, s.124-125]. Вважаємо безсумнівною пози­тивну відповідь на це питання. Дійсно, виходячи із запропонованого нами визначення, відправка конверта із заповненим бюлетенем (тобто із висловленим волевиявленням виборця) є тією необоротною дією, після якої виборець уже не може ані відмовитися від голосування, ані змінити його зміст.

Слід мати на увазі, що альтернативні способи голосування несуть певну загрозу дотримання принципу одноразового голосування, що повинно вимагати спеціальної уваги законодавця та організаторів виборів. На неможливість забезпечення ефективного контролю за однократністю голосування (поряд із іншими принципами виборчого права) при голосуванні поштою звертає увагу О. Шумляк [1225, с.55]. Венеціанська комісія наго­лошує на необхідності забезпечення запобіжників проти можливого кратного голосування у таких випадках [1426, р.11], оскільки виборець може здійснити спробу скористатися різними способами голосування для здійснення кратного волевиявлення.

У вітчизняній практиці виборів з усіх альтернативних способів голосування сьогодні застосовується лише голосування за місцем перебування виборця. При цьому законода­вець передбачає спеціальні заходи, щоб виборець, який голосує за місцем перебування, не зміг повторно проголосувати у приміщенні для голосування. Так, частина шістнадцята статті 86 Закону «Про вибори народних депутатів України» встановлює, що у випадку, коли виборець, внесений до витягу зі списку виборців для голосування за місцем перебу­вання, прибув у приміщення для голосування, «такому виборцю не можуть бути видані виборчі бюлетені для голосування до повернення членів комісії, які організовують голо­сування за місцем перебування, та з'ясування питання, чи не проголосував цей виборець за місцем перебування» [734]. Таке ж положення містять частина п'ятнадцята статті 77 Закону «Про вибори Президента України» [739], частина п'ятнадцята статті 78 Закону «Про місцеві вибори» [808].

Важливість вимоги одноразового голосування як для інститутів обліку виборців та списків виборців, так і власне для інституту голосування дає підстави вважати цю вимогу принципом інституту голосування і, можливо, зважаючи на існуючий конфлікт з принци­пом загального виборчого права, який має розв'язуватися за правилами колізії принципів, принципом виборчого права. Саме цим обґрунтовуються неодноразові пропозиції автора нормативно зафіксувати цей принцип поряд з іншими принципами виборчого права у перших розділах відповідних виборчих законів^[827].

7.5.