§ 13. Правовий статус іноземців в Україні

Поняття іноземців та осіб без громадянства; особливості правового статусу окремих категорій іноземців; расовий ста­тус біженців; відповідальність іноземців

До складу населення України як сукупності людей, що про­живають у межах території України і підлягають її юрисдик­ції, крім громадян України входять також іноземці та особи без громадянства (апатриди).

Конституція України чітко розмежувала поняття «іноземець» та «особа без громадянства», відносячи до перших лише іно­земних громадян (ст. 26). Відповідно до цього конституційного положення в Законах України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (ст. 1) та «Про громадянство Украї­ни» (ст. 1) дається нормативне визначення іноземців та осіб без громадянства: іноземець — особа, яка не перебуває у грома­дянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; особа без громадянства — особа, яку жодна держа­ва відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадя­нином.

Іноземці можуть у встановленому порядку іммігрувати в Ук­раїну на постійне проживання або прибути для працевлашту­вання на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.

Згідно з Законом України «Про імміграцію» дозвіл на іммі­грацію надається в межах квоти імміграції. Квота імміграції 152

встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів:

1) діячі науки та культури, імміграція яких відповідає інте­ресам України;

2) висококваліфіковані спеціалісти і робітники, гостра пот­реба в яких є відчутною для економіки України;

3) особи, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тисяч доларів США, зареєстровану у порядку, визна­ченому Кабінетом Міністрів України;

4) особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи ба­бою, онуком чи онукою громадян України;

5) особи, які раніше перебували в громадянстві України;

6) батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти;

7) особи, які безперервно прожили на території України протягом трьох років з дня надання їм статусу біженців в Ук­раїні чи притулку в Україні, а також їхні батьки, чоловіки (дружини) та неповнолітні діти, які проживають разом з ними.

Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається:

1) одному з подружжя, якщо інший з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України;

2) особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням грома­дян України;

3) особам, які мають право на набуття громадянства Украї­ни за територіальним походженням;

4) особам, імміграція яких становить державний інтерес для України;

5) закордонним українцям, подружжям закордонних ук­раїнців, їх дітям у разі їх спільного в’їзду та перебування на те­риторії України.

Водночас дозвіл на імміграцію не надається:

1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів Ук­раїни визнається злочином, якщо судимість не погашено і не знято в установленому законом порядку;

2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв’язку із вчинен­ням діяння, що відповідно до законів України визнається тяж­ким злочином, або проти яких порушено кримінальну справу, якщо попереднє слідство за нею не закінчено;

3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких ви­значено центральним органом виконавчої влади з питань охо­рони здоров’я. Зокрема, затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України від 19 жовтня 2001 р. № 415 перелік інфекційних хвороб, захворювання на які є підставою для від­мови в наданні дозволу на імміграцію в Україну, включає такі хвороби:

- туберкульоз (активну форму);

- ВІЛ-інфекцію;

- інші інфекційні захворювання, що перебувають у стадії загострення, до періоду одужання або закінчення періоду но­сіння збудників інфекційних хвороб відповідно до Міжнарод­ної статистичної класифікації хвороб десятого перегляду, що прийнята 43-ю Всесвітньою асамблеєю охорони здоров’я;

4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи;

5) особам, яким на підставі закону заборонено в’їзд на тери­торію України.

Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постій­не проживання або прибули для тимчасового працевлаштуван­ня, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.

Порядок видачі дозволу на імміграцію, а також посвідки на постійне проживання та вирішення інших питань, пов’язаних з імміграцією іноземців та осіб без громадянства, визначається Законом України про імміграцію.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Ук­раїні на іншій законній підставі, вважаються такими, що тим­часово перебувають в Україні. Вони зобов’язані в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, зареєструвати свої паспортні документи, і виїхати з України після закінчення відповідного терміну перебування.

Якщо іноземці та особи без громадянства, які тимчасово пе­ребувають в Україні, змінюють місце проживання, вони зо­бов’язані повідомити про це органи внутрішніх справ, в яких зареєстровано їх паспортні документи.

Правовий статус іноземців в Україні визначають Консти­туція України, Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 4 лютого 1994 року, Закон Украї­ни «Про біженців» в редакції Закону від 21 червня 2001 р., Конвенція про статус біженців1951 року, яка була ратифікова­на Верховною Радою України 10 січня 2002 року, інші норма­тивні акти та міжнародні договори України.

Основний принцип, на основі якого встановлюється правовий статус іноземців в Україні, закріплений в ст. 26 Конституції Ук­раїни: іноземці та особи без громадянства, що перебувають у Ук­раїні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, — за винятками, встановленими Конституцією, зако­нами чи міжнародними договорами України.

Тим самим Конституція України закріплює національний правовий режим іноземців в Україні. Цей режим характери­зується такими рисами:

1) він носить загальний (неперсоніфікований) характер, тоб­то поширюється на всі категорії іноземців, хоча правовий ста­тус окремих з них може мати певні особливості;

2) іноземці користуються тими ж правами і виконують ті ж обов’язки, що і громадяни України;

3) дія національного режиму стосовно іноземців має певні межі: вони повністю не прирівнюються в правах і обов’язках до громадян України.

Так, іноземці не користуються в Україні більшістю політич­них прав (не можуть об’єднуватися в політичні партії; не беруть участі в управлінні державними справами; не мають виборчих прав; не можуть брати участі у референдумах; не мають права рівного доступу до державної служби; на них не розповсю­джується обов’язок відбувати військову службу тощо), мають менший у порівнянні з громадянами України обсяг еконо­мічних, соціальних та культурних прав (не мають права корис­туватися об’єктами права державної та комунальної власності, права на захист від незаконного звільнення, права на соціаль­ний захист, права безоплатно здобути вищу освіту тощо);

4) національний правовий режим має безумовний харак­тер — він поширюється на іноземців незалежно від того, мають чи ні громадяни України подібні права у відповідних країнах.

Правовий статус різних категорій іноземців в Україні має певні особливості. Це, зокрема, стосується:

- іноземців, які іммігрували в Україну на постійне про­живання;

- іноземців, які іммігрували в Україну для тимчасового працевлаштування (згідно з Порядком оформлення інозем­цям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни від 1 листопада 1999 р. № 2028, дозвіл на працевлашту­вання оформляється іноземцю, який має намір займатися в Україні трудовою діяльністю, за умови, якщо в країні (регіо­ні) відсутні працівники, які спроможні виконувати цей вид ро­боти, або є достатні обґрунтування доцільності використання праці іноземних фахівців, якщо інше не передбачене міжна­родними договорами України);

- політемігрантів (іноземців, яким надано притулок на території України);

- біженців;

- осіб, які користуються дипломатичними і консульсь­кими привілеями та імунітетами;

- іноземців, які перебувають на території України на під­ставах, передбачених міжнародними договорами України (наприклад, військовослужбовці іноземних держав);

- нелегальних мігрантів тощо.

Так, зокрема, статус іноземців, які користуються диплома­тичними і консульськими привілеями та імунітетами (дипло­матичних агентів) характеризується тим, що на них не поши­рюється юрисдикція України.

До іноземців, які користуються повним імунітетом від юрисдикції України, відносяться: глави дипломатичних пред­ставництв, члени дипломатичного персоналу представництв, чле­ни сімей глав дипломатичних представництв і члени сімей дип­ломатичного персоналу представництв, представники іноземних держав (глави держав, урядів тощо), члени парламентських і урядових делегацій, співробітники деяких міжнародних орга­нізацій. Проте на цих осіб не розповсюджується імунітет від ци­вільної юрисдикції в тих випадках, якщо вони вступають у ци­вільно-правові відносини як приватні особи у зв’язку з позовами про належне їм нерухоме майно на території України, спадкуван­ня, а також у зв’язку з позовами, що випливають з їх професійної або комерційної діяльності, що здійснюється ними за межами службових обов’язків. Крім того, глава дипломатичного пред­ставництва, члени дипломатичного персоналу підлягають юрис­дикції України у разі згоди на це акредитуючої держави^[35].

Частковим імунітетом від юрисдикції України користу­ються: глави консульських представництв, консульські посадові особи, члени їх сімей, співробітники адміністративно-техніч­ного персоналу дипломатичного представництва, дипломатич­ні кур’єри тощо. Згідно з Положенням про дипломатичні представництва та консульські установи в Україні, затвердже­ним Указом Президента України № 198/93 від 10 червня 1993 р., консульські посадові особи користуються особистою недотор­канністю і не можуть бути затримані або заарештовані інакше як у разі переслідування за вчинення тяжкого злочину або ви­конання вироку (ухвали, постанови) суду, що набрав законної сили. Консульські посадові особи та консульські службовці ко­ристуються імунітетом від кримінальної, адміністративної юрисдикції України та юрисдикції судів України в цивільних справах щодо діяльності, яку вони здійснюють у межах служ­бових обов’язків.

Особливий статус на території України мають біженці.

Біженець — це особа, яка не є громадянином України і вна­слідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою пере­слідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися за­хистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (під­данства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Правовий статус біженців в Україні характеризується та­кими особливостями:

1. Вони не можуть бути вислані або примусово повернуті до країни, з якої прибули та де їх життю або свободі загрожує не­безпека.

2. Україна сприяє збереженню єдності сімей біженців.

3. Вони, мають рівні з громадянами України права на:

- пересування, вільний вибір місця проживання, вільне за­лишення території України, за винятком обмежень, які вста­новлюються законом;

- працю;

- підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом;

- охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування;

- відпочинок;

- освіту;

- свободу світогляду і віросповідання;

- направлення індивідуальних чи колективних письмових звернень або особисте звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів;

- володіння, користування і розпорядження своєю власніс­тю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності;

- оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадо­вих і службових осіб;

- звернення для захисту своїх прав до Уповноваженого Вер­ховної Ради України з прав людини;

- правову допомогу.

Особи, яким надано статус біженця в Україні, має також рівні з громадянами України права у шлюбних та сімейних від­носинах.

4. Вони мають право на одержання грошової допомоги, пен­сії та інших видів соціального забезпечення в порядку, вста­новленому законодавством України, та користування житлом, наданим у місці проживання.

5. На них покладаються обов’язки:

- повідомляти протягом десяти робочих днів органу мігра­ційної служби за місцем проживання про зміни прізвища, складу сім’ї, сімейного стану, місця проживання, набуття гро­мадянства України або іншої держави, надання притулку або дозволу на постійне проживання в іншій державі;

- у разі зміни місця проживання і переїзду до адміністра­тивно-територіальної одиниці України, на яку поширюється компетенція іншого органу міграційної служби, знятися з об­ліку і стати на облік у відповідному органі міграційної служби за новим місцем проживання. Взяття на облік у органі мігра­ційної служби за новим місцем проживання є підставою для реєстрації у відповідному органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб;

- проходити щорічну перереєстрацію у строки, встановлені органом міграційної служби за місцем проживання.

Особи, які з наміром набути статус біженця намагалися не­законно перетнути або незаконно перетнули державний кор­дон України, повинні без зволікань звернутися до відповідного органу міграційної служби через уповноваженого цього органу чи посадову особу Державної прикордонної служби України або органу внутрішніх справ із заявами про надання їм статусу біженця, а також надати посадовим особам Державної прикор­донної служби України пояснення про причини спроби неза­конно перетнути або незаконного перетинання державного кордону України. Якщо у таких осіб відсутні документи, які посвідчують особу, або такі документи є підробленими чи фальшивими, вони мають повідомити про цю обставину в заяві про надання статусу біженця, а також викласти причини за­значених ситуацій. Ці особи повинні бути направлені посадови­ми особами Державної прикордонної служби України до орга­ну міграційної служби.

Особи, які не є громадянами України та на законних підставах тимчасово перебувають на території України і під час такого пере­бування в країні їх громадянської належності чи постійного про­живання виникли умови, внаслідок яких вони не можуть поверну­тися до країни свого походження і мають намір набути в Україні статусу біженця, повинні звернутися до відповідного органу міграційної служби з заявами про надання їм статусу біженця до закінчення строку дії дозволу на перебування в Україні.

Якщо державний кордон України перетинає чи перетнула ди­тина, розлучена з сім’єю, і заявляє про намір набути статусу біженця, або про це повідомили інші особи, які не є законними представниками неповнолітньої особи, посадові особи Державної прикордонної служби України повинні невідкладно повідомити про це орган міграційної служби та орган опіки та піклування.

Орган міграційної служби, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про надання їй статусу біженця, видає заявникові довідку про подання такої заяви, яка є підставою для реєстрації в органі спеціально уповноваже­ного центрального органу виконавчої влади з питань громадянст­ва та реєстрації фізичних осіб. Протягом п’ятнадцяти робочих днів із дня реєстрації заяви орган міграційної служби про­водить співбесіду з заявником, перевіряє відомості, наведені в анкеті, та інші документи, вимагає додаткові відомості і прий­має рішення про оформлення документів для розв’язування питання щодо надання статусу біженця або про відмову в оформ­ленні документів для вирішення зазначеного питання.

Орган міграційної служби може прийняти рішення про відмову у прийнятті заяви про надання статусу біженця в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено в наданні статусу біженця за відсутнос­ті умов, передбачених абзацом другим статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. Рішення про відмову у прийнятті заяви про надання статусу біженця може бути прийнято також у разі, якщо особі раніше було відмовлено у прийнятті заяви про надання статусу біженця або оформ­ленні документів для вирішення питання щодо надання такого статусу через зловживання процедурою надання, крім випад­ків, коли заявник повідомив достовірні відомості про свою осо­бу. Про прийняття такого рішення орган міграційної служби повідомляє особу письмово з зазначенням причин відмови.

Закон України «Про статус біженців» (ст. 10) установлює заборону щодо надання статусу біженця особі:

- яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;

- яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття стату­су біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодек­сом України до тяжких злочинів;

- яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принци­пам Організації Об’єднаних Націй;

- стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону, відсутні;

- яка до прибуття в Україну була визнана біженцем або от­римала притулок в іншій країні;

- яка до прибуття в Україну з наміром набути статусу біженця перебувала в третій безпечній країні. При цьому під третьою безпечною країною в Законі розуміється країна, в якій особа перебувала до прибуття в Україну, крім випадків транзитного проїзду через територію такої країни, і могла звернутися з кло­потанням про визнання біженцем чи отримання притулку, оскільки така країна:

1) дотримується міжнародних стандартів із прав людини у сфері притулку, які встановлені міжнародно-правовими ак­тами універсального та регіонального характеру, зокрема норм про заборону тортур, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження чи покарання;

2) дотримується міжнародних принципів стосовно захисту біженців, які передбачені Конвенцією про статус біженців 1951 р. та Протоколу про статус біженців 1967 р., враховуючи принцип невислання;

3) має національне законодавство у сфері притулку та бі­женців, і її відповідні державні органи визначають статус біженця та надають притулок;

4) забезпечить особі ефективний захист проти вислання та можливість звертатися за притулком і користуватися ним;

5) погоджується прийняти особу і забезпечити їй доступ до процедури визначення статусу біженця чи надання притулку.

Статус біженця надається на період дії обставин, що стали підставою для отримання статусу біженця.

За даними Державного комітету України у справах національ­ностей та міграції, у першому півріччі 2005 р. до органів мігра­ційної служби було подано 670 заяв про надання статусу біжен­ця, 332 заяви прийнято до розгляду, відмовлено в наданні статусу біженця 114 особам, заяви щодо 11 осіб задовольнили.

Юридичним документом, що підтверджує надання статусу біженця, є посвідчення біженця, яке видається іноземцеві чи особі без громадянства, які досягли 16-річного віку на підставі відповідного рішення Державного комітету України у справах національностей та міграції. Положення про посвідчення біженця було затверджено постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни від 11 жовтня 2002 р. № 1527.

Статус біженця втрачається, якщо особа:

1) добровільно знову скористалася захистом країни грома­дянської належності (підданства);

2) набула громадянство України чи добровільно набула гро­мадянство, яке мала раніше, або набула громадянство іншої держави і користується її захистом;

3) добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побою­вань стати жертвою переслідувань;

4) будучи особою без громадянства, може повернутися в краї­ну свого попереднього постійного проживання, оскільки обста­вини, за яких було надано статус біженця, більше не існують;

5) отримала притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні;

6) не може більше відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставини, на підставі яких особі було надано статус біженця, більше не існують.

Особа позбавляється статусу біженця, якщо вона вдається до діяльності, що становить загрозу національній безпеці, гро­мадському порядку, здоров’ю населення України.

Іноземці та особи без громадянства можуть в’їжджати в Украї­ну за дійсними паспортними документами. При цьому іноземці та особи без громадянства повинні одержати у встановленому поряд­ку в’їзну візу, якщо інше не передбачене законодавством України та міжнародними договорами України^[36].

В’їзд в Україну іноземцю та особі без громадянства не дозво­ляється:

- в інтересах забезпечення безпеки України або охорони гро­мадського порядку;

- якщо це потрібно для охорони здоров’я, захисту прав і закон­них інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

- якщо при порушенні клопотання про в’їзд в Україну він подав про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені до­кументи;

- якщо його паспортний документ, віза підроблені, зіпсо­вані чи не відповідають встановленому зразку або належать іншій особі;

- якщо він у пункті пропуску через державний кордон Ук­раїни порушив правила перетинання державного кордону Ук­раїни, митні правила, санітарні норми чи правила або не вико­нав законних вимог посадових осіб Державної прикордонної служби України, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;

- якщо встановлено факти порушення ним законодавства України під час попереднього перебування в Україні.

Іноземці та особи без громадянства виїжджають з України за дійсними паспортними документами. Іноземці та особи без громадянства, яким надано статус біженця в Україні, мають рівні з громадянами України права вільно залишати територію Украї­ни, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Виїзд з України іноземцю та особі без громадянства не дозво­ляється, якщо:

- щодо нього ведеться дізнання чи попереднє слідство або кримінальна справа розглядається судом — до закінчення про­вадження у справі;

- його засуджено за вчинення злочину — до відбування по­карання або звільнення від покарання;

- його виїзд суперечить інтересам забезпечення безпеки Ук­раїни — до припинення обставин, що перешкоджають виїзду.

Виїзд з України іноземця та особи без громадянства може бу­ти відкладеним до виконання ним майнових зобов’язань пе­ред фізичними та юридичними особами в Україні.

Іноземці на території України несуть відповідальність на загальних підставах. Іноземцю, який порушує законодавство України, якщо ці порушення не передбачають адміністратив­ної або кримінальної відповідальності, може бути скорочено термін перебування в Україні.

Іноземець, який вчинив злочин або адміністративне право­порушення, після відбуття призначеного йому покарання чи виконання адміністративного стягнення може бути висланий за межі України. Рішення про вислання його за межі України після відбуття ним покарання чи виконання адміністративно­го стягнення приймається органом внутрішніх справ за місцем його перебування з наступним повідомленням протягом 24 го­дин прокурора про підстави прийняття такого рішення. За рішенням органу внутрішніх справ вислання іноземця за межі України може супроводжуватися забороною подальшого в’їзду в Україну строком до п’яти років.

Крім цих випадків, іноземець може бути висланий за межі України за рішенням органів внутрішніх справ або Служби без­пеки України з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення, якщо дії іноземця грубо порушують законодавство про статус іноземців, або суперечать інтересам забезпечення безпеки України чи охо­рони громадського порядку, або коли це потрібно для охорони здоров’я, захисту прав і законних інтересів громадян України.

Іноземець зобов’язаний залишити територію України у термін, зазначений у рішенні про вислання, але не пізніше ніж через 30 днів після прийняття вказаного рішення. У разі прийняття

рішення про вислання іноземця за межі України у нього негай­но анулюється віза та вилучаються інші документи на право перебування в Україні. Іноземці, які ухиляються від виїзду, підлягають за санкцією прокурора затриманню і висланню у при­мусовому порядку. Затримання допускається лише на термін, потрібний для вислання.

Орган внутрішніх справ чи орган охорони державного кор­дону можуть затримати і примусово вислати з України інозем­ця або особу без громадянства тільки на підставі постанови адміністративного суду. Така постанова приймається судом за зверненням органу внутрішніх справ, органу охорони держав­ного кордону або Служби безпеки України, якщо іноземець або особа без громадянства ухиляються від виїзду після прийняття рішення про вислання або є обґрунтовані підстави вважати, що вони будуть ухилятися від виїзду.

Іноземці та особи без громадянства, затримані за незакон­не перебування на території України (в порушення заборони щодо в’їзду в Україну, за відсутності визначених законодав­ством та міжнародними договорами України підстав для пе­ребування в Україні (транзитного проїзду через її терито­рію), у тому числі перебування за чужими, підробленими, зіпсованими або такими, що не відповідають встановленому зразку, візою (дозволом), паспортним документом), розмі­щуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, з регламентованим внутрішнім розпорядком на період, не­обхідний для підготовки їх вислання за межі України у при­мусовому порядку, але не більше ніж шість місяців. Типове положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 17 лип­ня 2003 р. № 1110.

Рішення органів внутрішніх справ або Служби безпеки Ук­раїни про вислання іноземця з України може бути оскаржено в суді. Оскарження зупиняє виконання рішення про вислання, крім випадків, коли обов’язковість негайного вислання зумов­лена інтересами забезпечення безпеки України чи охорони гро­мадського порядку.

Вислання іноземців та осіб без громадянства, які затримані у межах контрольованих прикордонних районів при спробі або після незаконного перетинання державного кордону України, здійснюється органами охорони державного кордону, а в інших 164

випадках — органами внутрішніх справ. Контроль за правиль­ним і своєчасним виконанням рішення про вислання здійснюєть­ся органом, який його прийняв.

Іноземці, які підлягають висланню, відшкодовують витра­ти, пов’язані з висланням, у порядку, встановленому законом. Якщо зазначені іноземці не мають коштів для відшкодування витрат, пов’язаних із виїздами їх за межі України, здійснюєть­ся за рахунок держави.

Фізичні або юридичні особи, які запрошували чи приймали цих іноземців, влаштовували їхній незаконний в’їзд, прожи­вання, працевлаштування, сприяли в ухиленні від виїзду піс­ля закінчення терміну перебування, у порядку, встановленому законом, відшкодовують витрати, завдані державі висланням зазначених іноземців.

Водночас не допускається колективного вислання інозем­ців. Так, ця вимога передбачена в ст. 4 Протоколу № 4 до Кон­венції про захист прав людини та основних свобод.

Іноземцеві, який порушує законодавство України, якщо ці порушення не передбачають адміністративної або криміналь­ної відповідальності, може бути скорочено термін перебуван­ня в Україні. Такий термін може бути також скорочено, якщо в іноземця та особи без громадянства зникли підстави для його подальшого перебування в Україні. Рішення про скорочення терміну тимчасового перебування іноземця та особи без грома­дянства в Україні приймається органами внутрішніх справ, Державної прикордонної служби України.

Рішення органів внутрішніх справ або Служби безпеки Ук­раїни про вислання іноземця з України може бути оскаржено в суді. Оскарження зупиняє виконання рішення про вислання, крім випадків, коли обов’язковість негайного вислання зумов­лена інтересами гарантування безпеки України чи охорони громадського порядку.

Закон України «Про імміграцію» передбачає ще одну специ­фічну форму відповідальності іноземців — скасування дозво­лу на імміграцію. Так, у ст. 12 Закону передбачається, що доз­віл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо:

1) з’ясується, що його надано на підставі свідомо неправди­вих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;

2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;

3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;

4) це є потрібним для охорони здоров’я, захисту прав і за­конних інтересів громадян України;

5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

Особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування доз­волу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом міся­ця з дня отримання копії цього рішення. Якщо за цей час осо­ба не виїхала з України, вона підлягає висланню в порядку, передбаченому законодавством України.

У разі скасування дозволу на імміграцію стосовно особи, яка мала до його надання статус біженця в Україні, її не може бути вислано або примусово повернуто до країни, де її життю або свободі загрожує небезпека через її расу, національність, релігію, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання.

Якщо особа оскаржила рішення про скасування дозволу на імміграцію до суду, рішення про її вислання не приймається до набрання рішенням суду законної сили. У разі скасування доз­волу на імміграцію та вилучення посвідки на постійне прожи­вання у зв’язку з засудженням до позбавлення волі за вироком суду особа повинна виїхати з України протягом місяця з дня відбуття покарання.