Право на свободу слова та друку. Свобода світогляду і віросповідання.

Приклади побудови демократичних правових держав переконують, що право на свободу думки і слова, на вільне виявлення своїх поглядів і переконань є одним з наріжних каменів їх розбудови.

Стаття 34 Конституції України гарантує кожному громадянину право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації. Це важливе конституційне положення повністю відповідає статті 19 Загальної декларації прав людини та статті 10 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Поряд з тим, питання забезпечення свободи слова та друку врегульовано й іншими законами України. Найголовнішими серед них є такі: Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» (1992 р.); Закон України «Про захист суспільної моралі» (2003 р.); Закон України «Про захист персональних даних» (2010 р.); Закон України «Про інформацію» (1992 р.) та інші.

Свобода думки в принципі не може бути нічим та ніким обмежена - адже контролювати і регулювати людське мислення неможливо. Проте, свобода слова і друку в Україні, як і в будь-якій іншій демократичній країні, має певні межі. Так, відповідно до статті 3 Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» встановлюється неприпустимість зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації та забороняється використання друкованих засобів масової інформації для: закликів до захоплення влади, насильницької зміни конституційного ладу або територіальної цілісності України; пропаганди війни, насильства та жорстокості; розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі; розповсюдження порнографії, а також з метою вчинення терористичних актів та інших кримінально караних діянь; пропаганди комуністичного та / або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та їхньої символіки; популяризації або пропаганди держави-агресора та її органів влади, представників органів влади держави-агресора та їхніх дій, що створюють позитивний образ держави-агресора, виправдовують чи визнають правомірною окупацію території України; втручання в особисте і сімейне життя особи, крім випадків, передбачених законом; заподіяння шкоди честі і гідності особи; розголошення будь-якої інформації, яка може призвести до вказання на особу неповнолітнього правопорушника без його згоди і згоди його законного представника.

Право на свободу світогляду і віросповідання є однією із гарантій реалізації статті 15 Конституції України, яка зазначає, що суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова. Цензура в Україні заборонена.

Право на свободу світогляду і віросповідання проявляється у тому, що кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова.

Ніхто не може бути звільненим від своїх обов’язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі, якщо виконання військового обов’язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов’язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Право на свободу світогляду і віросповідання разом з іншими фундаментальними правами і свободами є основою створення та функціонування демократичного суспільства. Всебічне утвердження і забезпечення цих прав і свобод - головний обов’язок України як демократичної, правової держави.

Свобода віросповідання як загальносоціальне (природне) право людини -можливість людини вільно обирати об’єкт своєї віри і визначати власне внутрішнє ставлення до нього.

Положення статті 35 Конституції України дають можливість зробити висновок: церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви; жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова; Україна є світською державою.

Держава не може контролювати світогляд, думки, переконання людини, однак вона встановлює положення щодо їх реалізації на практиці, визначає обов’язки релігійних організацій перед державою і суспільством (Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» (1991 р.)). Сучасні тенденції релігійного життя в Україні та окремі протиріччя у цій сфері вказують, що зазначений Закон України потребує змін або на часі прийняття нового нормативно-правового акту. Насамперед, держава мусить чітко окреслити в законодавстві межі свого втручання у сповідання будь-якої віри, у діяльність релігійних та атеїстичних організацій; вона має законодавчо визначити межі діяльності, фізичної поведінки (проте аж ніяк не думок, не віри), поза які не можуть виходити прихильники будь-якої релігії або іншої, у тому числі атеїстичної, віри відповідно до міжнародних стандартів цих меж (стаття 29 Загальної декларації прав людини); вона повинна також здійснювати контроль за не порушенням цих меж, тобто за дотриманням законності (законів) віруючими всіх конфесій, усіма релігійними й атеїстичними організаціями, та притягати до юридичної відповідальності ті з них, котрі порушили чинне законодавство України.

5.