Право на свободу мирних зібрань у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
Українське право та законодавство відчувають на собі безпосередній вплив міжнародного (європейського) права, одним із найважливіших джерел якого є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод[10] (далі - Конвенція).
У цьому разі йдеться про те, що вітчизняні норми права поступово трансформуються з метою їх адаптації (узгодження) з відповідними нормами міжнародного (європейського) права. Подібний процес є для України подекуди обов'язковим з огляду на такі положення:- по-перше, Україна визнала на своїй території юрисдикцію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який під час постановлення рішень керується нормами міжнародного (європейського) права. З огляду на це з метою зменшення кількості справ, що ініціюються перед названим судом громадянами України та іншими українськими приватними особами, доцільним є досягнення стану, за якого українське та міжнародне (європейське) законодавство не суперечитимуть одне одному;
- по-друге, відповідно до Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами- членами[11] і Закону України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу»[12] наша країна взяла на себе зобов'язання адаптувати національне законодавство до законодавства Європейського Союзу.
З огляду на це необхідним є здійснення аналізу ст. 11 Конвенції, яка гарантує на європейському рівні свободу мирних зібрань, з метою подальшого впровадження отриманих висновків та результатів у правотворчу та правозастосовну практику України.
2.1. Свобода мирних зібрань як свобода комунікації
Конвенція у ст.ст. 9-11 гарантує свободу комунікації. При цьому йдеться не про одне єдине право на свободу комунікації, а про ряд свого роду «підправ» (або гарантій), що забезпечують можливість існування найрізноманітніших форм такої свободи.
Ці гарантії, власне, можуть характеризуватися як свобода комунікації. Обґрунтування необхідності правового захисту вільної комунікації здійснюється в європейській правовій доктрині виходячи з двох основних позицій[13]: людина, будучи істотою соціальною, потребує спілкування з іншими. Завдяки здатності задовольняти цю основну потребу свобода комунікації обґрунтовано розглядається як важливий засіб розвитку особистості[14]. Ця орієнтована на індивідуума теорія доповнюється колективно-діяльнісним аспектом, що гарантує участь громадянина у політичних процесах, знову ж таки, завдяки свободі комунікації[15]. З огляду на викладене необхідним є існування свободи комунікації, оскільки вільна комунікація закладає необхідні основи для демократичного політичного процесу.Викладені вихідні положення щодо розуміння значення свободи комунікації дістали відповідного закріплення в судовій практиці ЄСПЛ. У центрі сформульованих позицій знаходиться свобода вираження поглядів, гарантована абз. 1 ст. 10 Конвенції, що її Суд характеризує як наріжний камінь демократичного суспільства[16]. Свобода вираження поглядів створює, відповідно, необхідні передумови для подальшого розвитку того суспільства, яке надає юридичні гарантії для вільної міжособистісної комунікації[17].
Свободі мирних зібрань у системі свободи комунікації відводиться роль засобу сприяння реалізації свободи вираження поглядів. У такому разі йдеться про те, що зібрання допомагають приватним особам уникати інтелектуальної та соціальної ізоляції (самотності) та брати участь у спільному формулюванні певної громадської позиції з того чи іншого питання[18]. Разом із тим це, зрозуміло, не означає, що свобода мирних зібрань, будучи виявом свободи комунікації, спрямовується виключно на задоволення потреби приватної особи відчувати себе частиною соціуму. Своє значення для реалізації свободи вираження поглядів свобода мирних зібрань дістає насамперед унаслідок того, що вона створює можливості для попереднього інтелектуального опрацювання рішень, що приймаються у державі. З огляду на це гарантована на конвенційному рівні свобода мирних зібрань знаходиться у безпосередній близькості до волі народу, що формується під час виборів, та до гарантованого ст. 3 Першого протоколу до Конвенції суб'єктивного виборчого права. Стаття 11 Конвенції, таким чином, зрештою гарантує демократію. Конвенційне право на свободу мирних зібрань набуває характеру одного з фундаментальних прав демократичного суспільства та разом зі свободою вираження поглядів закладає його основу[19].
3.