§ І. Поняття та сутність територіальноїорганізації публічної влади

Правове регулювання статусу органів влади, їх організації та функціону­вання безпосередньо залежить від територіальних особливостей держави та можливостей органів влади впливати на її територіальний устрій.

Крім територіального чинника, територіальна організація публічної влади пов'язана із системою відповідних органів публічної влади та їх територіальною дислокацією. Відповідні питання регулюються на конституційному рівні, на рівні статусних законів і, переважно, на підзаконному рівні. Більшою мірою ці питання стосуються формування розгалуженої системи органів державної виконавчої влади на місцевому рівні, органів влади, що формуються Президентом України, а також системи органів місцевого самоврядування, які утворюються за терито­ріальною ознакою.

Територіальну організацію публічної влади в державі можна трактува­ти як систему взаємовідносин між різними рівнями публічної влади в державі, тобто державою в цілому й окремими частинами її території, а точніше - між центральною владою держави та владою її різних територіальних скла­дових, а також між владою самих цих територіальних частин держави.

При цьому в сучасних країнах традиційно виділяють дві системи влади на місцевому рівні:

1) місцеве управління як управлінську діяльність у місцевій територіа­льній одиниці, що здійснюється центральною владою або адміністрацією вищестоящого територіального рівня управління. Здійснюється місцеве уп­равління, як правило, через призначувані вищестоящою владою адміністративні органи.

Так, у Франції в рамках регіону органом управління є префект республіки, що призначається урядовим декретом і представляє уряд і його членів у відно­синах із населенням. До його компетенції входять питання фінансів, безпеки, освіти тощо;

2) місцеве самоврядування як публічну владу територіальних громад. Головними ознаками органів місцевого самоврядування є їхня виборність зі значною самостійністю у вирішенні місцевих питань. Дана самостійність ґрунту­ється на муніципальній власності, праві стягнення й розпорядження місцевими податними, можливості прийняття широкого кола нормативних актів з питань місцевого управління, розпорядженні місцевою поліцією тощо.

Це різні за своєю юридичною природою системи місцевої влади, насампе­ред за функціями та повноваженнями. Разом із тим місцеве управління та міс­цеве самоврядування є складовими єдиного процесу публічного управління суспільними справами, що взяті окремо не можуть повноцінно виконувати своїх функцій в умовах демократизації владної системи. Головною відмінністю держа­вної влади від муніципальної є те, що першій належить державний суверенітет, тобто верховенство, самостійність державної влади в межах країни, її незалеж­ність, рівноправність у міжнародних відносинах. Натомість публічні владні пов­новаження органів місцевого самоврядування не поширюються на всю терито­рію держави, і місцеве самоврядування не може діяти незалежно в міжнародних відносинах.

Серед новітніх підходів щодо побудови взаємовідносин між підсистемами влади на місцевому рівні набуває поширення практика муніципального дуалізму, яка дає змогу провести раціоналізацію взаємовідносин між державою і місцевим самоврядуванням, зберігаючи при цьому їх особливу правову природу (самос­тійність), невід'ємні права з одночасною децентралізацією частини функцій виконавчої влади.

Особливе значення має закріплений на конституційному рівні механізм зміни територіальної організації влади, який знаходить своє вираження у відпо­відних повноваженнях органів влади, спрямованих на сферу територіальної організації влади. Разом із тим окремі положення в даній сфері потребують удосконалення. До них варто віднести: а) можливість зміни меж територіальних утворень, у межах яких реалізують владну діяльність органи публічної влади; б) спроможність щодо визначення статусу відповідних територій, окреслення їх значення для розвитку держави; в) можливість визначати внутрішню структуру (склад) відповідних територій тощо.

У більшості країн основні положення про управління на місцях містяться в конституціях і традиційно розглядаються в науці конституційного права, хоча в деяких постсоціалістичних країнах та інших державах виокремлюється особлива галузь і наука муніципального права. Крім того, у деяких країнах, наприклад у Великій Британії, питання місцевого самоврядування та управління регулю­ються нормами адміністративного, а не конституційного права.

Отже, територіальна організація влади є комплексною конституційно- правовою категорією, яка містить територіальний та системно-структурний чин­ники організації публічної влади. Пріоритетність територіальної організації влади в процесі розбудови держави є визначальною, оскільки саме ця категорія дозво­ляє поєднати організаційну, територіальну, правову та економічну основи функ­ціонування органів публічної влади різних рівнів з урахуванням децентралізацій- них процесів у владній сфері. Це дозволяє на практиці значно підвищити ефек­тивність механізму влади та забезпечити його дієвість.