§ І. Поняття та сутність конституційного контролю. Види конституційного контролю

Функція захисту прав і свобод здійснюється органами конституційної юрисдикції шляхом використання трьох основних форм їхньої діяльності: за допомогою абстрактного, конкретного й індивідуального контролю відповідності конституції та закріпленим у ній правам і свободам людини та громадянина законів та інших нормативних актів, а також судових і адміністративних рішень.

Конституційний контроль - будь-яка форма перевірки на відповід­ність (несуперечність) конституції актів і дій органів публічної влади, а та­кож громадських об’єднань, що здійснюють публічні функції або створені для участі в здійсненні публічної влади.

Від конституційного контролю необхідно відрізняти конституційний на­гляд - систему відносин, при якій наглядовий орган може лише звернути увагу піднаглядного органу на його помилку і тільки призупинити дію його акта, але скасувати або виправити акт має можливість тільки сам піднагля­дний орган.

Конституційний контроль можливий лише там, де діє писане право, у тому числі писані конституції, положення яких мають вищу юридичну силу порівняно з будь-якими іншими національними та місцевими правовими актами.

Контролю щодо несуперечності конституційним (органічним) законам, під­лягають звичайні закони, прийняті на референдумі, внутрішньодержавні догово­ри, акти виконавчої влади, акти самоврядування. Проводиться також перевірка відповідності національних законів міжнародним договорам. Крім того, здійсню­ється контроль актів і дій громадських об'єднань, на які держава поклала певні владні функції (палата виробників певних товарів може видавати сертифікати і допускати при цьому дискримінацію). Межі конституційного контролю охоплюють також створення та діяльність політичних громадських об'єднань, політичних партій.

Отже, контроль - це перевірка на відповідність конституції дій посадових осіб - президента, членів уряду, верховних суддів.

Конституційний контроль здійснюється й у формі індивідуальної або колек­тивної скарги, що передбачає наділення індивіда - суб'єкта прав і свобод людини, а також різних об'єднань громадян, юридичних осіб правом подавати в конститу­ційний суд скарги про порушення своїх прав і свобод законами, нормативними актами, судовими рішеннями. Конституційна скарга виступає важливим право­вим засобом захисту індивіда від сваволі держави.

Органи конституційного контролю. Залежно від конституційних рішень такими органами можуть бути: а) глава держави, парламент, уряд, суди загаль­ної юрисдикції, адміністративні суди; б) спеціалізовані органи конституційного контролю, до яких входять або судові (наприклад, конституційна юстиція в бага­тьох європейських країнах), або квазісудові органи (наприклад, Конституційна Рада у Франції та інших країнах).

Конституційний контроль, здійснюваний президентом, парламентом, уря­дом і подібними до них органами, називається іноді політичним, тому що зазна­чені органи здійснюють політичну діяльність.

Спеціалізовані судові органи конституційного контролю часто мають також інші повноваження - реалізують конституційну відповідальність вищих посадо­вих осіб держави, виступають виборчими судами, дають офіційне тлумачення конституції тощо.

У деяких мусульманських державах органи конституційного контролю складаються зі звичайних мусульманських юристів, усе законодавство перевіря­ється в таких країнах на предмет відповідності його критеріїв ісламу.

Виділяють наступні види конституційного контролю.

Попередній - акт перевіряється до набрання ним чинності. Наступний - поширюється на чинні, офіційно опубліковані закони.

Внутрішній - проводиться органом, що видає акт. Зовнішній - проводить­ся іншим органом внутрішнього контролю, має консультативний характер. Цей вид контролю найчастіше є наступним.

Консультативний - рішення за цим контролем має моральну, а не юри­дичну силу, юридично воно нікого не зобов'язує й не зв'язує. Постановний - рішення загальнообов'язкове: якщо воно відповідає актові певної конституції, жодні претензії до такого акта в цьому плані більше не приймаються, але якщо акт оголошений неконституційним, то втрачає юридичну силу.

Обов’язковий - акт обов'язково піддається конституційному контролю, за­звичай попередньому. Факультативний - здійснюється лише у разі заявленої ініціативи уповноваженого суб'єкта.

Абстрактний - означає перевірку конституційності акта або норми поза зв'язком із якою-небудь справою. Конкретний контроль здійснюється тільки у зв'язку з якимись певними справами, найчастіше з судовою справою, при вирі­шенні якої, підлягають застосуванню певні норми чи акти, оскаржувані з точки зору конституційності.

Повний - охоплює всю систему суспільних відносин, урегульованих консти­туцією. Частковий - поширюється лише на певні сфери суспільних відносин - права людини і громадянина, федеративні відносини.

Формальний - перевіряє дотримання конституційних умов і вимог, що ста­вляться до видання акта. Матеріальний - має справу зі змістом акта і відповід­ністю цього змісту положенням конституції.

Юридичній науці відомі дві основні моделі спеціалізованого конституційно­го контролю - американська і європейська.

Американська система конституційного контролю. У цій системі некон­ституційність законів та інших актів перевіряють суди загальної юрисдикції, розг­лядаючи конкретні справи (конкретний наступний контроль).

Якщо суд визнає, що закон неконституційний, і справа дійде до верховного суду, рішення останнього у питанні про конституційність закону є обов'язковим для всіх судів. Неконституційний закон втрачає судовий захист і юридичну силу (Арген­тина, США, Японія). У деяких країнах контроль здійснює лише верховний суд.

Європейська система конституційного контролю. Передбачає засну­вання спеціальних судових або квазісудових органів конституційного контролю: Конституційний суд в Італії, Конституційний Трибунал у Польщі, Федеральний конституційний суд у Німеччині. Зазначений конституційний орган є незалежним від інших гілок влади, правом якого є скасування нормативних актів, що супере­чать конституції держави.