§ І. Поняття конституційного ладу та його засади

Ключовою юридичною категорією, яка характеризує сучасну державу, є її конституційний лад, який за своєю суттю становить певний тип конституційно- правових відносин, визначений рівнем розвитку конкретного державно організо­ваного суспільства.

У поняття конституційного ладу вкладається різне значення. Так, зокре­ма, він визначається як:

1) фактична конституція або цілісна система основних політико-правових, економічних і соціальних відносин, які встановлюються й захищаються конститу­цією та іншими конституційно-правовими (державно-правовими) нормами;

2) певний спосіб (форма) організації держави, який (яку) закріплено в кон­ституції;

3) такий стан відносин (або порядок), що характеризує державу як консти­туційну, забезпечує підпорядкованість держави праву, сприяє закріпленню в суспільній практиці й правосвідомості справедливих, гуманних і правових взає­мозв'язків між людиною, громадянським суспільством і державою, або як уста­новлені конституційним правом взаємовідносини між людиною, народом, суспі­льством і державою, що покликані забезпечити визнання та захист прав і свобод людини і громадянина, народовладдя, громадянського суспільства і демократи­чної держави. При цьому під конституційною державою розуміється держа­ва, що характеризується, по-перше, обмеженістю (підпорядкованістю) дер­жавної влади правом і народним суверенітетом; по-друге, забезпеченням такої обмеженості відповідними гарантіями.

Останній підхід до розкриття значення поняття «конституційний лад» уявля­ється вдалішим, оскільки наявність у державі акта, що офіційно називається кон­ституцією, та який визначає її устрій, ще не свідчить про конституційний характер такої держави і, відповідно, про наявність конституційного ладу. Поняття конститу­ційного ладу не можна зводити лише до наявності чи відсутності конституції, воно має характеризувати реальну обмеженість держави конституцією, гарантованість прав і свобод людини і громадянина.

Розмаїття підходів до визначення терміна «конституційний лад» значною мірою пояснюється тим, що він є відносно новим для вітчизняної конституційно- правової теорії. У понятійному апараті вітчизняної науки конституційного права термін «конституційний лад» почав застосовуватися відносно недавно. Подібна ситуація типова для всіх пострадянських держав. І це зрозуміло, адже радянська державно-правова наука оперувала поняттями «суспільний устрій», «суспільний лад». Цей термін увійшов до широкого вжитку на початку 90-х років XX ст., при­йшовши на зміну терміну «основи суспільного ладу», що використовувався в радянському державознавстві. Така зміна термінології є цілком виправданою, оскільки суспільний лад є явищем об’єктивним і являє собою систему базових суспільних відносин, що характеризують конкретно-історичний етап розвит­ку суспільно-економічної формації. Характер цих відносин зумовлений певним рівнем виробництва, розподілу й обміну продуктів, характерними особливостями суспільної свідомості й традиціями взаємодії людей у різних сферах життя, яка охороняється державою і правом.

Суспільний лад постійно перебуває під впливом держави, котра створю­ється суспільством як суверенна політична організація для захисту спільних інтересів, зокрема охорони суспільного ладу. Держава здійснює вплив на суспі­льний лад своєю політикою, тобто організованою та цілеспрямованою діяльніс­тю державних органів, установ і посадових осіб, яка виходить певним чином з усвідомлених суспільних потреб.

Держава впливає на суспільний лад, насамперед шляхом правового регу­лювання суспільних відносин - встановлення чи санкціонування правових норм і забезпечення їх реалізації. У сучасному демократично організованому суспільс­тві правове регулювання спирається на конституцію та інші джерела права, що мають конституційне значення. Суспільний лад у конституційній державі обов'язково отримує більш чи менш повне закріплення й гарантію на рівні кон­ституції як основного закону.

Проте право, у тому числі й конституційне, може лише закріплювати суспі­льний лад чи певним чином впливати на його розвиток, але жодним чином не може змінити його сутнісних рис, так само як і законів суспільного розвитку, що лежать в його основі. Крім того, юридична конституція не може абсолютно повно відобразити все розмаїття суспільних відносин, що становлять фактичну консти­туцію; між ними завжди зберігається певний «люфт». Тому предметом конститу­ційного права є не сам суспільний лад, а його «юридична оболонка» - конститу­ційний лад.

Отже, конституційний лад - це форма (спосіб) організації держави, що забезпечує підпорядкування її праву й характеризує її як конституційну державу.

Суспільний лад у конституційній формі закріплення називається конститу­ційним ладом. Структура суспільного ладу складається з чотирьох основних підсистем, котрі являють собою відносно самостійні, але взаємно пов'язані сис­теми відносин у відповідних сферах життя суспільства. Такими підсистемами є:

а) політична система;

б) економічна система;

в) соціальна система;

г) духовно-культурна система.

Існування фактичного конституційного ладу в сучасній державі можливо за наступних умов:

1) у державі має існувати юридична конституція (незалежно від її форми, способу прийняття тощо);

2) конституція має визначати чіткі межі владної діяльності держави і гаран­тувати додержання загальновизнаних прав і свобод людини;

3) конституція має втілюватися в життя, тобто бути реальною.

Засади конституційного ладу - це система фундаментальних політико- правових принципів, що визначають характер взаємовідносин між особою, гро­мадянським суспільством і державою.

Засади конституційного ладу становлять наступні принципи: принцип на­родного суверенітету; принцип державного суверенітету; принцип найвищої соціальної цінності людини; принцип республіканізму (республіканської форми правління); принцип демократизму; принцип соціальної держави; принцип пра­вової держави; принцип поділу влади; принцип визнання й гарантування місце­вого самоврядування; принцип верховенства права; принцип законності; прин­цип гласності; принцип визнання міжнародно-правових стандартів; принцип рівноправності. Проте можуть бути й інші засади, наприклад принцип світської держави (Туреччина) або, навпаки, принцип релігійної держави (Іран).