§ 4. Політичний режим у сучасних країнах

Варто зазначити, що форма правління і форма територіального устрою дають уявлення про організацію держави, її зовнішню форму. Реальна ж сут­ність інститутів держави, дійсний стан демократії знаходять вираз у понятті політичного режиму - елементі форми держави, який характеризує порядок здійснення державної влади.

Політичний режим відображає не формальні (організаційні) аспекти дер­жавної влади, а її змістовні характеристики. Він є динамічним елементом форми держави і тому зазнає змін частіше, ніж інші її елементи. Політичний режим є функціональною характеристикою влади, яка ніколи прямо не визначається в конституціях держав (не враховуючи вельми поширені вказівки на їх демократи­чний характер), проте завжди безпосередньо відбивається на змісті конституції. Характер державного режиму визначається не лише правовими нормами, а й існуючою в країні політичною системою, рівнем політичної та правової культури населення. Проте визначальним чинником служить характер здійснення держа­вної влади.

Існує безліч класифікацій політичного режиму. Наприклад, за характером органів, що визначають політику держави, розрізняють цивільні та військові режими. Прикладом військового режиму є правління, так званих «чорних полко­вників» у Греції (1967-1974 рр.). Залежно від взаємовідносин між державою і церквою розрізняють світські та теократичні режими. Абсолютна більшість су­часних держав є світськими: держава і церква відокремлені одна від одної, жод­на релігійна або конфесійна система поглядів не є обов'язковою.

Але найбільш поширеною є класифікація, заснована на рівні захисту прав і свобод громадян та ступені допуску населення до управління державою. За цими ознаками розрізняють:

1) демократичний політичний режим, який характеризується участю на­роду у формуванні і здійсненні державної влади, повагою до прав людини, спри­янням вільному функціонуванню громадянського суспільства.

Його основними ознаками є: широка і реальна участь народу у формуванні і здійсненні державної влади безпосередньо (вибори, референдум) і через пред­ставників; підзвітність, підконтрольність, виборність і змінюваність державної влади; реальний поділ влади, функціонування механізму стримувань і противаг; діяльність влади і опозиції виключно в конституційних межах; підтримка розвитку громадянського суспільства, сприяння місцевому самоврядуванню; реальне забезпечення прав людини; високий рівень політичного та ідеологічного плюра­лізму; додержання принципу верховенства права.

Історично склалися два різновиди демократичного політичного режиму: режим ліберальної демократії і режим соціальної демократії. Розходження між ними криються в характері взаємовідносин держави з суспільством. Ліберальний політичний режим сформувався в ході буржуазних революцій у низці країн За­хідної Європи і Північної Америки. Для нього характерно обмеження ролі держа­ви адміністративно-поліцейськими функціями, невтручання в економічне і соціа­льне життя суспільства. Позбавлена підтримки з боку держави, основна маса населення перебувала в стані економічної бідності, культурної відсталості, що не дозволяло їй реально брати участь у здійсненні державної влади. Тому лібе­ральний політичний режим спирався лише на імущі прошарки населення, що становили меншість суспільства. Внаслідок цього демократичні права і свободи, проголошені в конституції, набували формального характеру, що викликало зростаюче відчуження між владою і народом. Під впливом бурхливих змін у суспільно-політичному житті ліберальний політичний режим поступився місцем режиму соціальної демократії, що знайшло відбиття у конституціях ряду держав, прийнятих після другої світової війни (Італія, Португалія, ФРН тощо). Політичний режим соціальної демократії означає, що держава у своїй діяльності керується інтересами всього суспільства, прагне вплинути на розподіл економічних благ за принципами справедливості, забезпечивши кожному гідне людини існування.

2) недемократичний політичний режим, який, у свою чергу, поділяється на авторитарний та тоталітарний.

Авторитарний політичний режим характеризується жорстким контролем держави за публічною сферою, обмеженням та порушенням прав людини.

Його основними ознаками є: відсутність підзвітності і підконтрольності державної влади народу, надмірна централізація державної влади, жорсткий контроль держави над публічною сферою, обмеження вільного функціонування інститутів громадянського суспільства, політична цензура; обмеження обсягу політичних прав і свобод; обмеження політичного та ідеологічного плюралізму (наприклад, дозволяється існування лише двох партій); фактична, а іноді й фор­мальна відсутність поділу влади; недемократичний характер виборів (відсутність реальної можливості вибору). Відмінною ознакою авторитаризму є сильна ви­конавча влада, як правило, заснована на особі лідера. Авторитарний режим також може ґрунтуватися на праві та моральних засадах, але його все ж таки не можна віднести до режимів, де населення бере участь в управлінні, а влада здійснюється найбільш ефективним способом.

Тоталітарний політичний режим характеризується повним державним контролем за суспільним життям, який охоплює як публічну, так і приватну сфе­ру, масовими порушеннями прав людини. Він характеризується такими ознака­ми: повним відстороненням народу від державної влади, яка формується без його фактичної участі і не контролюється ним; запереченням поділу влади, утво­ренням єдиного владного механізму на основі об'єднання правлячої партії та державного апарату, культом особи керівника держави; прагненням держави до повного панування в усіх сферах суспільного життя, встановленням єдиної обов'язкової ідеології; нехтуванням правом, здійсненням державної влади про­типравними методами, відкритим застосуванням примусових, насильницьких методів; масштабними порушеннями прав людини; принциповою відмовою від ідеї прав людини і громадянина; пріоритетом партії або держави в системі соці­альних цінностей; однопартійною політичною системою і забороною на існуван­ня опозиції; наявністю загальнообов'язкової державної ідеології; формальністю і декоративним характером виборів; принциповою відмовою від поділу влади; вож- дізмом, вірніше, сакралізацією (обожнюванням) лідера, який підноситься як най- мудріший, непогрішний, найсправедливіший, який невпинно дбає про благо наро­ду.

Усі види режиму можуть поєднуватися з різними формами правління: пре­зидентською або парламентарною республікою, парламентарною монархією. Так, незважаючи на різні форми правління в Італії та ФРН (парламентарні рес­публіки), в Іспанії і Японії (парламентарні монархії), в Мексиці та США (президе­нтські республіки), усюди існує демократичний політичний режим. Такий режим не сумісний з дуалістичною та абсолютною монархією, а наявність республікан­ської форми правління в тій чи інший країні не гарантує існування в ній демокра­тичного політичного режиму (КНДР, Куба).

Політичний розвиток новітнього часу виявляє тенденцію поступової зміни авторитарних режимів демократичними. На Європейському континенті, за винят­ком деяких держав - членів СНД, практично не залишилося держав з авторита­рним режимом. Аналогічна тенденція спостерігаються й у країнах Латинської Америки. У ряді країн Азії (Індонезія, Пакистан) існуючий конституційно-авто­ритарний режим зіштовхується з усе зростаючим тиском із боку народних мас, що потребує переходу до демократичних форм правління. Після краху тоталіта­рного режиму в СРСР на його території виникли держави з конституційно- авторитарними державними режимами (за винятком країн Балтії). Такий етап розвитку є неминучим, тому що об'єктивний стан суспільства в цих державах, рівень політичної і духовної культури не дозволяв відразу перейти від тоталіта­ризму до демократичних методів управління.