Передмова

У сучасних умовах розвитку людської цивілізації найактуальнішою про­блемою світової спільноти і будь-якої окремо взятої держави постає комп­лексна, складна та багатогранна проблема безпеки.

Проблема національної безпеки для України є також доволі актуальною та вагомою. У зв’язку з цим Українська держава вживає певних заходів щодо її забезпечення. У сучасних умовах існує відповідна правова база, яка являє собою систему нормативно-правових актів, що регламентують широкий діапазон питань, безпосередньо пов’язаних із забезпеченням національної безпеки України, яку започатковує Конституція України як Основний Закон держави та суспільства. Саме в рамках зазначеної нормативно-правової бази Україна вибудовує та реалізує власну сучасну політику, спрямовану на за­безпечення національної безпеки.

Проте, незважаючи на це, проблем у сфері забезпечення національної безпеки нашої держави у сучасних умовах більш ніж достатньо. Це пов’язано із багатьма об’єктивними та суб’єктивними чинниками, а також із тим, що ця проблема є комплексною і такою, що охоплює всі сторони державного та суспільного життя. Тобто, її вирішення має бути забезпечено діяльністю всіх структур державного механізму, зусиллями суспільства, а також активною позицією окремо взятого індивіда. Крім того, ця проблема за визначенням не може бути раз і назавжди розв’язана, а потребує наполегливої, цілеспря­мованої та копіткої праці, спрямованої на постійне забезпечення та вирішен­ня різноманітних питань безпеки, прогнозування ймовірних та можливих випадків виникнення нових чинників небезпеки та їх попередження, а також подолання або мінімізації негативного впливу чинників, що вже існують.

Зважаючи на викладене та враховуючи геополітичну і внутрішню об­становку в Україні, а також усвідомлюючи складність і багатогранність за-

значеної проблеми, український законодавець у Законі України від 19 черв­ня 2003 р. № 964-ІУ «Про основи національної безпеки України»^[1], який, розвиваючи відповідні положення Конституції України, є базовим законом у цій сфері, покладає на державні органи відповідні обов’язки. Вони поля­гають у необхідності зосереджувати зусилля на прогнозуванні, своєчасному виявленні, попередженні і нейтралізації зовнішніх та внутрішніх загроз на­ціональній безпеці, захисті суверенітету і територіальної цілісності України, безпеки її прикордонного простору, піднесенні економіки країни, забезпе­ченні особистої безпеки, конституційних прав і свобод людини і громадя­нина, викоріненні злочинності, вдосконаленні системи державної влади, зміцненні законності і правопорядку та збереженні соціально-політичної стабільності суспільства, зміцненні позицій України у світі, підтриманні на належному рівні її оборонного потенціалу і обороноздатності, радикально­му поліпшенні екологічної ситуації.

Таким чином, цей Закон покладає на державні органи низку різноспря- мованих обов’язків, які стосуються майже всіх сфер суспільного та держав­ного життя. Серед цих органів у механізмі забезпечення національної без­пеки України особливе місце посідають Збройні Сили України, інші військо­ві формування та правоохоронні органи, в яких громадяни України проходять військову службу. Від якості та належної організації проходження такої служби істотно залежить боєздатність відповідних підрозділів, а отже, і за­безпечення безпеки держави та підтримання соціальної стабільності в сус­пільстві.

Однак наукове розроблення конституційно-правових засад проходження військової служби майже не проводиться. На сьогоднішній день лише окре­мі аспекти конституційно-правового закріплення основ її проходження роз­глянуто в кандидатських дисертаціях Г. П. Батюка, І.

Тільки що починають досліджуватися конституційні обов’язки громадян у військовій сфері. Якщо обов’язкам у цілому присвячено певні наукові роботи, то наукове розроблення військового обов’язку в галузі конституцій­ного права майже не здійснюється. У зв’язку з цим в науковій, навчальній, публіцистичній літературі цей конституційний обов’язок доволі часто ото­тожнюють із обов’язком захищати Вітчизну, хоча ці обов’язки мають різну юридичну природу.

Саме тому з метою створення належного підґрунтя для всебічного та комплексного реформування інституту проходження військової служби у про­понованій читачеві монографії розглядаються сутність, правова природа, осо­бливості військової служби, існуючі в літературі підходи до її розуміння. Здій­снюється теоретичне узагальнення і пропонується нове розв’язання наукового завдання щодо вдосконалення конституційно-правового регулювання прохо­дження військової служби. Проходження військової служби розглядається крізь призму виконання військового обов’язку та реалізації конституційного права громадян України на рівний доступ до військової служби. Проводиться роз­межування між військовим обов’язком та обов’язком захищати Вітчизну, встановлюються роль та значення проходження військової служби для забез­печення національної безпеки України, функціонування демократичного по­літичного режиму та забезпечення прав і свобод громадян. Наведено науково обґрунтовані практичні рекомендації щодо вдосконалення конституційного регулювання проходження військової служби в Україні.