ПЕРЕДМОВА
Проблематика мирних зібрань завжди була, є та, безперечно, залишатиметься актуальною як з теоретичної, так і з практичної точок зору. І це зрозуміло, оскільки мирні зібрання є не лише критерієм, за яким визначається рівень демократії в країні, а й надзвичайно дієвим способом громадського контролю за інститутами публічної влади.
У новітній історії є чимало наочних прикладів, які свідчать про те, що «майдани» - це ефективний механізм реалізації та забезпечення суверенітету Українського народу, який має ПРАВО визначати політичну, економічну та соціальну долю своєї країни, використовуючи для цього як інструмент мирні зібрання. Тут варто згадати також і про те, що мирні зібрання подекуди є засобом реалізації ряду інших прав приватних осіб - права громадянина на свободу світогляду і віросповідання, думки й слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань, на використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір, права на вільний розвиток своєї особистості тощо.Проте право на свободу мирних зібрань, якщо розглядати його крізь призму нормативного врегулювання, вимагає свого підсилення, насамперед у положеннях відповідного закону. Водночас відсутність такого закону не перешкоджає приватним особам організовувати та проводити мирні зібрання, оскільки це право гарантується статтею 39 Конституції України[1].
Щоправда, зазначена стаття Основного Закону далеко не завжди виконує покладену на неї гарантуючу роль. Це пов'язано, зокрема, з тим, що як приватні особи, які мають намір реалізовувати належне їм право на свободу мирних зібрань, так і суб'єкти публічної влади, залучені до цього процесу, далеко не завжди здатні вірно тлумачити зміст згаданої статті, що, як наслідок, призводить до обмеження реалізації відповідного права. Типовим прикладом може бути ситуація з розумінням обов'язку організатора мирного зібрання завчасно повідомляти про запланований захід орган місцевого самоврядування або місцеву державну адміністрацію.
Виходячи зі сформульованих з цього приводу позицій (висновків) строк завчасного сповіщення про мирне зібрання в Україні нині коливається від 10 до 3 днів, тобто не є чітко визначеним. Така ситуація залишає суб'єктам публічної влади доволі значні межі адміністративного розсуду, яким вони, на жаль, далеко не завжди користуються безсторонньо, обґрунтовано та виважено. Внаслідок цього, як свідчать статистичні дані, останніми роками в Україні спостерігалася стійка тенденція до протиправного обмеження права громадян на свободу мирних зібрань[2].Крім нечіткості в частині строку завчасного сповіщення про зібрання, юридична невизначеність залишається притаманною й усім іншим елементам (мирність зібрання, його беззбройний характер тощо), з яких власне й утворюється право на свободу мирних зібрань.
Отже, практично корисним та необхідним стане коментування змісту права на свободу мирних зібрань, що, хоча й не зніме усіх питань, які накопичилися у цій сфері, проте сприятиме більш глибокому та всебічному розумінню як приватними особами, так і представниками публічної адміністрації власного правового статусу в цій сфері.
Сподіваюсь також, що ця публікація сприятиме формуванню ідеї щодо необхідності виділення в межах системи національного права окремого галузевого утворення - права мирних зібрань, яке, відповідно, має увібрати всю сукупність джерел національного права, спрямованих на врегулювання умов та порядку реалізації громадянами України права на свободу мирних зібрань. Неналежна сформованість (на теоретичному рівні) названої галузі права призводить, відповідно, до певного «ігнорування» проблематики з боку науковців, що, як наслідок, пояснює відсутність глибоких наукових досліджень права на свободу мирних зібрань.
Ця публікація заснована на аналізі європейських стандартів з питань реалізації приватними особами права на свободу мирних зібрань, європейської юридичної літератури, судових рішень Європейського суду з прав людини. Такий крок, на наш погляд, є обґрунтованим та виваженим, оскільки, з одного боку, європейський досвід сприяє розширенню нашої уяви про зміст названого права, а з іншого - він є обов'язковим для України з огляду на її євроінтеграційні прагнення.
Проте це не означає, що видання «відривається» від українських реалій, адже всі сформульовані в ньому висновки, пропозиції та рекомендації повною мірою можуть застосовуватися в Україні, що надає цій публікації, відповідно, практичного характеру.Заздалегідь вдячний читачеві за відгуки на мою працю, а також за критичні побажання, які обов'язково враховуватимуться під час підготовки наступного видання з цієї проблематики.
Окрему подяку висловлюю Фонду Олександра фон Гумбольдта, завдяки організаційній та фінансовій підтримці якого я отримав можливість провести ґрунтовне дослідження європейських стандартів у сфері організації та проведення мирних зібрань, результати якого представлені на сторінках цієї праці. Дякую також і моєму другові - доктору права, професору Томасу Манну, який своїми змістовними порадами та фаховими рекомендаціями сприяв моїй успішній творчій діяльності.
Роман Мельник,
доктор юридичних наук, професор
VORWORT
Die Frage der friedlichen Versammlungen war schon immer, ist und wird sicherlich in ihren theoretischen und praktischen Gesichtspunkten relevant bleiben. Dies ist verstandlich, wenngleich das Recht, sich friedlich zu versammeln nicht das einzige Kriterium fur die Bestimmung der Stufeeiner Demokratie in einem Land ist, sondern auch ein sehr wirksames Mittel fur Institutionen der sozialen Kontrolle der offentlichen Gewalt. In der modernen Geschichte der Ukraine gibt es gute Beispiele, die zeigen, dass die «Maidan»-Mechanismen ein effektives Mittel zur Anwendung und Gewahrleistung der Souveranitat des ukrainischen Volkes darstellen. Denn es ist das Volk, das das Recht besitzt, die politischen, wirtschaftlichen und sozialen Schicksale der Ukraine zu bestimmen, wobei als ein Instrument friedliche Versammlungen genutzt werden. In dieser Hinsicht darf auch nicht unerwahnt bleiben, dass manchmal friedliche Versammlung gerade die Mittel zur Umsetzung einer Reihe von anderen Rechten von Individuen sind - etwa des Rechtes der Gewissens-, Gedanken- und der Redefreiheit, der MeinungsauBerungs- und Uberzeugungsfreiheit, der Nutzung und der Verbreitung von Informationen nach ihrer Wahl, sowie das Recht auf freie Entfaltung der eigenen Personlichkeit und vieles mehr.
Doch erfordert das Recht, sich friedlich zu versammeln, durch das Prisma der rechtlichen Ausgestaltung betrachtet, eine Starkung, vor allem durch die Verabschiedung eines entsprechenden Gesetzes. Gleichzeitig hindert das Fehlen eines solchen Gesetzes Privatpersonen nicht daran, sich zu organisieren und friedliche Versammlungen abzuhalten, entsprechenddem Recht, das im Artikel 39 der Verfassung der Ukraine gewahrleistet ist[3]. Doch erfullt der genannte Artikel der Verfassung der Ukraine nicht immer seine Sicherungsfunktion. Dies liegt unter anderem daran, dass Privatpersonen, die beabsichtigen, ihre Rechte auf Versammlungsfreiheit in der Offentlichkeit wahrzunehmen, sowie die in diesen Prozess einbezogen Vertreter der offentlichen Gewalt nicht immer in der Lage sind, die Bedeutung des genannten Artikels richtig zu verstehen, was im Ergebnis zur Einschrankung des gewahrleisteten Grundrechtes fuhrt. Ein typisches Beispiel hierfur konnte die Situation darstellen, die bei der Interpretation der Verpflichtung des Veranstalters einer friedlichen Versammlung entsteht, im Vorfeld des geplanten Ereignisses die ortliche Verwaltung oder ortliche Staatsverwaltung uber die geplante Versammlung zu informieren. Die in diesem Zusammenhang vertretenen Auffassungen zeigen, dass die Voranmeldefrist fur eine friedliche Versammlung, diese betragt in der Ukraine drei bis zehn Tage, nicht deutlich bestimmt ist. Diese Situation lasst den offentlichen Behorden relativ groBen Freiraum, in dem die Grenzen des administrativen Ermessens leider nicht immer unparteilich, begrundet und ausgewogen gezogen und eingesetzt werden. Im Ergebnis, das belegen die Statistiken in den letzten Jahren, gab es einen stetigen Trend zur rechtswidrigen Beschrankung des Rechts auf friedliche Versammlungen[4].
Rechtsunsicherheit kennzeichnet auBer der Frist der rechtzeitigen Voranmeldung der Versammlungen auch alle anderen Elemente (Friedlichkeit der Versammlung, unbewaffneter Charakter der Versammlung etc.), aus denen eigentlich das Recht, sich friedlich zu versammeln, gebildet wird.
Im Hinblick darauf, erscheint es als sinnvoll und notwendig, den Inhalt des Rechts auf friedliche Versammlung zu kommentieren, wenngleich die Kommentierung nicht alle Fragen beantworten kann, die sich in diesem Bereich stellen, doch wird sie zu einem tieferen und umfassenderen Verstandnis der Rechtstellung der Burger der Ukraine und Vertreter der offentlichen Hand fuhren.
Ich hoffe auch, dass diese Monographie der Idee der Notwendigkeit zunutze kommt, im Rahmen des nationalen Rechts einen eigenen Zweig - das Recht auf friedliche Versammlung - zu begrunden, das dementsprechend alle Quellen des nationalen Rechts einschlieBen sollte, die auf die Regelung der Voraussetzungen und des Verfahrens abzielen, nach denen die Burger der Ukraine das Recht wahrnehmen, sich friedlich zu versammeln. Da dieses Rechtsgebiet (theoretisch) nicht ausgeformt worden ist, fuhrt das dazu, dass dieses Problem von den Wissenschaftlern «ignoriert» wird, was den Mangel an grundlicher Untersuchung des Rechts auf Versammlungsfreiheit erklart.
Diese, geschatzte Leser und Leserinnen, Ihrer Aufmerksamkeit prasentierte monographische Arbeit basiert auf einer Analyse der europaischen Normen und Standards fur die Umsetzung der Rechte des Einzelnen, sich friedlich zu versammeln, sowie der europaischen Rechtsliteratur einschlieBlich der einschlagigen Urteile des Europaischen Gerichtshofs fur Menschenrechte. Dies ist, meiner Meinung nach ein begrundeter und angemessener Schritt, denn auf der einen Seite, verbessert die europaische Erfahrung unsere Vorstellungen uber den Inhalt des genannten Rechts, auf der anderen ist es ein Muss fur die Ukraine, schon wegen unserer europaischen Ambitionen. Allerdings bedeutet dies nicht, dass die Monographie «abgehangt» und weit von den ukrainischen Realitaten entfernt ist. Alle darin genannten Stellungnahmen konnen als Vorschlage und Empfehlungen fur die Verwendung in der Praxis in der Ukraine in vollem Umfang begriffen werden.
Fur jede Reaktion der Leser und Leserinnen im Hinblick auf meine Arbeit und fur kritische Anregungen bin ich schon im Voraus dankbar, diese werden unbedingt bei der Vorbereitung der nachsten Abhandlungen zu diesem Thema berucksichtigt.
Mein besonderer Dank geht an die Alexander von Humboldt- Stiftung, durch deren organisatorische und finanzielle Unterstutzung mir die Moglichkeit gegeben wurde, diese Untersuchung der europaischen Standards im Bereich der Organisation und Durchfuhrung von friedlichen Versammlungen durchzugefuhren, deren Ergebnisse in diesem Kommentar vorgestellt werden. Gleichzeitig danke auch meinem Freund, Herrn Professor Dr. Thomas Mann, dessen freundliche und professionelle Beratung und Empfehlungen dazu beigetragen haben, dass meine kreativen Aktivitaten sich entfalten konnten.
Roman Melnyk,
Doktor der Rechtswissenschaften, Professor