Передмова
Третій випуск навчального посібника серії «Проблеми сучасної конституціоналістики» є продовженням періодичного видання випусків цієї серії[1], що було ініційовано кафедрою конституційного права Національного університету «Одеська юридична академія» 2011 року.
Всі випуски характеризуються змістовно логічною взаємопов 'язаністю. Так, другий випуск за змістом був присвячений конституційним перетворенням в Україні, метою яких є формування та розвиток сучасного конституціоналізму. Практика конституційних перетворень в Україні актуалізує проблематику вітчизняного конституціоналізму як «універсального носія теоретичної енергії сучасного конституційного права, основної парадигми конституційної практики, критерію конституцій- ності діяльності та актів... суб’єктів права, умови становлення «динамічної конституційної юриспруденції...»[2]. Отже, як логічне продовження видань серії з проблем конституціоналістики пропонується випуск, присвячений сучасному українському конституціоналізму.Доктрина конституціоналізму належить до абсолютних конституційно-правових цінностей. Світове співтовариство має досить багатий досвід формування ідеології конституціоналізму з часів боротьби з королівським абсолютизмом у Західній Європі на початку XVII століття. В Україні конституціоналізм, маючи певні історичні витоки, перебуває у стадії науково-практичного формування і втілення в практику державотворення.
Систему українського конституціоналізму цілеспрямовано на обмеження (самообмеження) публічної влади на користь громадянського суспільства, прав та інтересів людини і громадянина для досягнення (визнання, забезпечення, захисту) конституційно-правової свободи людини. Формуючи власну модель конституціоналізму, кожна держава має спиратися саме на те, що конституціоналізм передусім був і залишається ідейним, інституціональним, конституційно- правовим антиподом необмеженої вседозволеності публічної влади.
У зв'язку з цим актуалізується проблема ефективізації механізму «стримувань і противаг» у системі поділу влади, а також організації публічної влади на місцях, зокрема через удосконалення місцевого самоврядування як фактора, що стримує виконавчу владу на рівні місцевого управління, та як дієвого інституту громадянського суспільства. Функціонування громадянського суспільства насамперед також спрямовано на обмеження публічної влади. Тому важливого значення набуває його розвиток у відповідних напрямах з метою забезпечення та охорони конституційно-правової свободи людини — мети сучасного конституціоналізму.В Україні на сучасному етапі її розвитку ще не створено необхідних соціально-правових передумов конституціоналізму, не існує відповідних концепту конституціоналізму організації та механізму функціонування публічної влади (державної та публічно-самоврядної), не є ефективним механізм забезпечення та охорони конституційного правопорядку й конституційної законності тощо.
Потреби формування науково-практичної парадигми сучасного українського конституціоналізму, впровадження його функціонального механізму в конституційну дійсність обумовлюють актуальність і нагальну теоретичну та практичну необхідність дослідження сучасного українського конституціоналізму.
У зв'язку з цим у третьому випуску серії подано виклад сутності та змісту конституціоналізму як публічно-правової системи конституційної організації держави і суспільства, визначена методологія дослідження цього складного політико-правового явища, а також доктринально розкриті основні категорії сучасного українського конституціоналізму та функціональний механізм його дії.
Враховуючи актуальність теорії та важливість практики сучасного українського конституціоналізму для сталого розвитку українського суспільства і держави з урахуванням європейських стандартів та в контексті європейського виміру, у Національному університеті «Одеська юридична академія» викладається спеціальна навчальна дисципліна із сучасного українського конституціоналізму. Навчальна програма цього курсу, що подана у випуску, змістовно пов'язана з розділами посібника з метою ефективізації підготовки спеціалістів-юристів. Адже, як слушно відмічає М. П. Орзіх, «важливим є кадрове забезпечення конституційних перетворень і практичної діяльності в процесах перетворень і втілення нововведень до конституційної практики»[3].