Основні суб’єкти впливу на формування волі виборців
Формування волі виборця відбувається під впливом зовнішніх (щодо нього) джерел інформації. Тому вимога вільного формування волі виборця пов’язана насамперед з умовами впливу на нього із зовнішніх (щодо нього) інформаційних джерел, а отже, з умовами дій інших суб’єктів.
Дослідники вказують, що вплив на свободу формування волі виборців може чинитися з боку різних груп суб’єктів. Так, П. Ґаррон стверджує: «Свобода виборців формувати власну думку порушується перш за все тоді, коли влада не дотримується свого обов’язку нейтральності... Вільне визначення волі виборця може бути також загрожене діями окремих осіб. Більше того, підступна, облудна пропаганда, що виходить від приватних осіб чи організацій, може наносити шкоду свободі виборів» [1342, р.24]. Таким чином, дослідник розрізняє вплив суб’єктів владних повноважень, з одного боку, та «приватних осіб і організацій», з іншого. Німецьке державне право також наполягає на необхідності розрізняти «державний і недержавний, офіційний та неофіційний вплив» на формування волі виборця, при чому «офіційні установи повинні утримуватися від такого впливу» [167, с.134].
Розглядаючи усі процеси впливу на формування волі виборця, доходимо висновку, що поділ суб’єктів впливу лише на дві групи («державних» і «недержавних») є недостатнім. Таких «зовнішніх» щодо виборця суб’єктів, які впливають (чи здатні впливати) на формування змісту його волі, можна поділити на п'ять основних групи. Упорядкуємо їх за зростанням ступеня потенційного впливу.
До першої групи слід віднести суб’єктів, яким прямо заборонена участь у виборах взагалі і, зокрема, у передвиборній агітації (але не в інформаційній діяльності за умови дотримання відповідних вимог), у зв’язку з чим їх вплив на формування волі виборців мінімальний. Сюди належать іноземці та апатриди[641], а також іноземні юридичні особи, у тому числі засоби масової інформації.
Зауважимо, що ця категорія включає місії міжнародного спостереження за виборами та їх учасників (спостерігачів та працівників).До другої групи віднесемо невладних суб'єктів, у розпорядженні яких перебувають певні матеріальні та інформаційні ресурси та важелі потенційного впливу на окремі категорії виборців або можливості поширювати відповідну інформацію. Ця група досить широка і включає певне коло суб'єктів, які традиційно позначаються дещо евфемічним набором термінів «підприємства, заклади, установи, організації»[642]. Окрім суб'єктів підприємницької діяльності, тут слід наголосити на категорії закладів та установ, які надають адміністративні та соціальні послуги населенню (у тому числі заклади освіти, охорони здоров'я, соціальні заклади та установи, підприємства комунальної сфери і т. п.). Сюди ж відносяться об'єднання громадян (у тому числі ті партії, які не є суб'єктами виборчого процесу) та інші громадські об'єднання, благодійні та релігійні організації, асоціації органів місцевого самоврядування та інші подібні об'єднання. Без сумніву, ця категорія має включати військові частини чи інші воєнізовані формування (зокрема, поліцію). До цієї ж категорії слід віднести і посадових та службових осіб зазначених «підприємств, закладів, установ та організацій» (у тій частині їх діяльності, яка пов'язана із їх посадовими і службовими обов'язками, у тому числі власним статусом та розпорядженням матеріальними й інформаційними ресурсами за місцем роботи). Іншими словами, до четвертої групи відносяться невладні суб'єкти, які не мають статусу суб'єкта виборчого процесу чи суб'єкта інформаційної діяльності.
До третьої групи належать суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб. Сюди відносяться і виборчі комісії, які, хоча і мають статус суб'єктів виборчого процесу, є носіями владних повноважень і, будучи організаторами виборів, є єдиними легальними представниками держави у виборчому процесі (див.
підрозділ 9.1.2). Ця група також, очевидно, включає членів виборчих комісій як їх посадових осіб.Четверту групу складають суб'єкти, до основних функцій яких належить поширення інформації. Сюди належать засоби масової інформації (як друковані, та і аудіовізуальні[643]), інформаційні агентства та інші подібні організації, їх творчі працівники - журналісти, а також суб'єкти поширення реклами (у тому числі зовнішньої).
Нарешті, останню, п'яту групу складають суб'єкти виборчого процесу - кандидати, суб'єкти їх висування (політичні партії), які активно діють у виборчому процесі, реалізу- ючи власний законний інтерес - бути обраними (кандидати) чи домогтися обрання висунутих ними кандидатів (суб'єкти номінації); сюди ж слід віднести також і тих виборців, які прагнуть реалізувати подібні цілі - сприяти обранню тих кандидатів (кандидатів від тих партій), яких вони підтримують або погляди (програми) яких поділяють. Отже, п'ята група - це кандидати, партії - суб'єкти їх висування та окремі виборці.
Розглянемо, яким чином доцільно регулювати вплив зазначених груп на формування волі виборців, щоб забезпечити дотримання принципу вільних виборів. Підходи при цьому повинні бути різними. Інформаційна діяльність суб'єктів, що належать до останніх двох груп, під час виборчого процесу є природною. Оскільки вона спрямована на формування змісту волевиявлення виборців, така діяльність вимагає спеціального регулювання. Водночас стосовно трьох перших груп найбільш доцільними є істотне обмеження їх можливостей чи навіть заборона.
4.2.2.