§ І. Основи правового статусу особи як загальний конституційно-правовий інститут

Складні зв'язки, що виникають між державою та індивідом, і взаємовідно­сини людей фіксуються державою в юридичній формі - у формі прав, свобод і обов'язків, що утворюють правовий статус людини та громадянина.

Термін «статус» (від лат. status - стан, становище) досить широко викори­стовується у праві. Він означає оформлене нормативним актом становище (звід­си - правове становище) особи, органу, організації, об'єднання, посадової осо­би. Статус характеризує їх природу, місце у системі суспільних відносин та суб'єктів права, найважливіші права та обов'язки, форми (порядок) їх реалізації та акти, що при цьому приймаються, або дії, що здійснюються.

Правовим він називається тому, що стан суб'єкта правовідносин у суспіль­стві визначається юридичними нормами, які опосередковують його багаторядні зв'язки із соціальним середовищем. Правовий статус особи визначає певні ста­ндарти поведінки людини, які визнаються державою як обов'язкові та корисні для всіх членів соціуму.

Правовий статус особи - це юридично закріплене становище особи, як соціального суб’єкта, в суспільстві, в її відносинах з іншими учасниками правового спілкування (державою, інститутами громадянського суспільства, іншими людьми), тобто це сукупність прав та обов’язків особи, які визначені та гарантовані конституцією та іншими нормативно-правовими актами, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана парламентом.

У науці конституційного права за характером правового регулювання роз­різняють три види правових статусів.

Загальний (конституційний) статус є єдиним і однаковим для всіх, харак­теризується відносною статичністю, узагальненістю. Змістом такого статусу є, головним чином, ті права, свободи й обов'язки, які надані й гарантовані всім конституцією.

Конституційний статус особи є більш стійким порівняно з іншими галузе­вими статусами і виступає певною гарантією стабільності становища людини у суспільстві й державі, що динамічно розвиваються. Проте й конституційний

Розділ 6. Основи конституційно-правового статусу особи у сучасних державах статус поступово змінюється у відповідь на нові виклики суспільного розвитку. Суттєву роль у даному процесі відіграють так звані міжнародні стандарти в галу­зі прав людини, яких прагне досягти кожна цивілізована держава.

Спеціальний (колективний, родовий, корпоративний) статус надається окремим групам осіб (студентів, ветеранів, науковців, поліцейських тощо), що відрізняє ці соціальні групи одна від одної, передбачає наявність додаткових прав і обов'язків, закріплених законами держави та іншими нормативно-право­вими актами та відображає їх особливу роль у соціальній структурі суспільства.

Індивідуальний (персональний, особливий) статус - це правовий статус людини як неповторної особистості. Він надається окремій особі правозастосов- ними актами і відображає унікальну неповторну юридичну природу кожного члена державно організованого суспільства. Цей статус змінюється у процесі життєдіяльності особи.

Усі вищеперераховані правові статуси поєднані між собою. При цьому спеціальний правовий статус ґрунтується на загальному, а індивідуальний - на спеціальних. Одна й та сама людина володіє одразу кількома спеціальними статусами, оскільки одночасно належить до багатьох соціальних груп. Власне унікальність індивідуального правового статусу визначається неповторним по­єднанням у ньому спеціальних правових статусів.

У науковій літературі пропонують вирізняти й інші види правового статусу:

1) статус фізичних і юридичних осіб; 2) статус іноземців, осіб без громадянства, осіб із подвійним громадянством, біженців; 3) галузеві правові статуси (адмініст­ративно-процесуальний, кримінально-процесуальний тощо); 4) статус осіб, які працюють у різних сферах тощо.

Необхідно розмежовувати поняття конституційного і конституційно-право­вого статусу людини і громадянина: перший визначається лише конституцією держави, а другий - як конституцією, так і іншими джерелами галузі конституцій­ного права.

У системі конституційного права України як галузі права інституту основ правового статусу особи належить особливе місце. Його сутність викладена в розділі ІІ Конституції України «Права, свободи та обов'язки людини і громадяни­на». Крім Конституції України, норми інституту основ правового статусу особи закріплені також актами поточного законодавства, у яких детальніше розкрива­ється зміст і порядок реалізації закріплених у Конституції України основних прав і свобод людини і громадянина.

Основи правового статусу людини і громадянина в Україні як загальний ін­ститут конституційного права містять в собі такі інститути конституційного права: а) інститут загальних принципів правового статусу особи в Україні; б) інститут громадянства України; в) інститут конституційних прав і свобод громадян Украї­ни; г) інститут конституційних обов'язків громадян України; ґ) інститут гарантій реалізації конституційних прав і свобод; д) інститут основ правового статусу національних меншин в Україні; е) інститут основ правового статусу іноземців в Україні; є) інститут основ правового статусу біженців в Україні; ж) інститут основ

правового статусу осіб без громадянства в Україні; з) інститут правового статусу особи в умовах особливих правових режимів.

Перелічені інститути об'єднує те, що норми, які їх утворюють, регулюють зв'язки й відносини між державою в цілому та її громадянами і відносини між державою й особами, які не є її громадянами. Однак кожен інститут виконує власну роль в юридичному оформленні статусу громадян у суспільстві й державі.