Об’єкт і предмет кодифікації законодавства
Робота з кодифікації певного нормативного масиву вимагає у першу чергу чітко визначитися з тим, що саме підлягає кодифікаційному опрацюванню. Інакше кажучи, слід визначити об'єкт і предмет кодифікації (див.
[161, с.67]).Вважаємо, що об'єктом кодифікації (у нерозривній єдності з новелізацією) має виступати певна цілісна підсистема правових норм - структурна частина системи права (галузь, інститут), яка виражає зміст правового регулювання певної цілісної системи суспільних відносин. Галузь законодавства, тобто структурована сукупність законодавчих приписів, а не норм права, будучи формою вираження (джерелом) галузі права, повинна розглядатися як предмет кодифікації. Тому при кодифікації увага має приділятися і змісту норми, який виражається змістовними мовними засобами (значеннями слів, поняттями і т. п.), і формі правових приписів, для якої важливі формальні (символічні) мовні конструкції, у тому числі уніфікація термінології та адекватна формально-логічна структура тексту.
Основу кодифікаційної діяльності складає ґрунтовна переробка існуючого нормативного регулювання. Тому природно, що кодифікація практично неможлива «на пустому місці», за відсутності чинного нормативного масиву, який більш чи менш успішно регулює відповідні суспільні відносини. Навпаки, передумовою для кодифікації законодавства часто вважається «перевиробництво» нормативних актів у певній галузі, розпорошеність відповідних норм та породжена цим неоднорідність регулювання подібних суспільних відносин. Загальновизнано, що «множинність і фрагментарність законів, їх вузька тематика - це суттєвий недолік законодавства» [1092, с.134], подолати який і покликана кодифікація.
Крайнім виразом цієї позиції є поширена точка зору, що «лише “старі” галузі, які нагромадили значний нормативний масив, можуть бути кодифіковані» [297, с.316]. У межах такого бачення кодифікація окремих «нових» галузей права, до яких відносять і виборче право, ставиться під сумнів.
Проте послідовна реалізація такого підходу нівелює значення кодифікації, зводячи її до технічного завдання консолідації чинного законодавства. Такий підхід виключає можливість не лише кодифікації-реформи у досі не кодифікованій галузі, але й здійснення глибокого реформування вже кодифікованої раніше галузі. Проте реформи обох типів можуть бути потрібними, що засвідчується не лише вітчизняною законодавчою практикою. Як зазначає Р. Кабріяк, «вічних кодексів не буває, що може викликати сумніви у доцільності кодифікації як такої» [284, с.394]. Так, рекодифікаційними реформами у традиційно кодифікованих галузях стало прийняття в Україні нових кодексів - Кримінального (2001 р. [461]), Цивільного (2004 р. [1163]), Цивільного процесуального (2004 р. та 2017 р. [1166]), Кримінального процесуального (2012 р. [462]). Реформою-кодифікацією, без сумніву, було прийняття у 2005 р. Кодексу адміністративного судочинства України; у 2017 р. і він зазнав рекодифікації [361].Важливо звернути увагу на критерії «готовності» галузі законодавства до кодифікації, запропоновані науковцями Інституту держави і права НАН України, які виділяють такі передумови [1016, с.171]:
1) в галузі існує певна «критична» маса споріднених нормативно-правових актів;
2) предмет правового регулювання цієї сукупності нормативно-правових актів достатньо чітко визначений;
3) принципи правового регулювання галузі пройшли перевірку часом.
Очевидно, що виборче законодавство України цілком відповідає цим критеріям.
Слід підкреслити, що «дозрілість» виборчого законодавства до кодифікації відповідно до зазначених критеріїв визнається не лише фахівцями в галузі конституційного (чи, більш вузько, виборчого) права. Так, Є. Гетьман, підсумовуючи власні дослідження у сфері кодифікації законодавства України, підкреслює: «Кодифікація виборчого законодавства була і залишається актуальною й на сьогоднішній день» [161, с157]. Н. Кошіль оцінює прийняття Виборчого кодексу таким, що «цілком відповідає меті та задачам систематизації конституційного законодавства України» [448, с.13]. Російські дослідники кодифікації вважають, що «у галузі виборчого права нагромадився достатньо значний нормативний обсяг....Виникла настійна потреба у створенні Виборчого кодексу, який би не лише об’єднував, але й спрощував багато законодавчих положень проведення виборів» [297, с.318]. А кодифікація польського виборчого законодавства, про потребу якої давно говорили польські правознавці (див., наприклад, [1436]), вже реалізована у 2011 р. шляхом прийняття Виборчого кодексу [1380].
10.2.