§ 8. Нетипові форми безпосередньої демократії

Останніми століттями розпочалося зародження нових форм безпосеред­ньої демократії, що пов'язано з розвитком демократії, ускладненням суспільно- політичних відносин і, як наслідок, розширенням політичних прав і свобод гро­мадян.

На даному етапі державотворення для забезпечення реальності народов­ладдя науковцями обґрунтовується важливість таких нетипових форм безпосе­редньої демократії, як загальні збори населення, народна законодавча ініціати­ва, відкликання обраного народного представника, народне вето, народний розпуск, народні обговорення, електронна демократія тощо.

Загальні збори громадян за місцем проживання - форма безпосередньої участі у вирішенні питань місцевого значення; скликаються за місцем проживан­ня (збори мешканців під'їзду, будинку, кварталу, вулиці, мікрорайону, міста в цілому) для обговорення або вирішення питань міського життя. У випадках, коли організаційно й технічно неможливо провести загальні збори, можуть скликатися збори (конференція) представників від відповідних територіальних утворень.

Збори громадян є одним з інструментів місцевої демократії, що надає можли­вість територіальним громадам (окремим громадянам) впливати на вирішення їхніх проблем, а загалом навіть формувати місцевий розвиток. Порівняно з іншими фор­мами безпосередньої демократії, загальні збори передбачають більш суворі вимоги щодо проведення, адже на зборах можуть ухвалюватись важливі рішення щодо розвитку громади, обиратись представники чи формуватись органи самоорганізації, заслуховуватись звіти про роботу місцевих депутатів та голів територіальних гро­мад.

Народна законодавча ініціатива є відносно новим засобом виявлення на­родної волі. У більшості розвинених демократичних держав цей інститут регла­ментований на конституційному та/або законодавчому рівні. Народна законода­вча ініціатива, як інститут безпосередньої демократії, передбачена:

- на конституційному рівні в Австрії, Білорусі, Бразилії, Буркіна-Фасо, Іспа­нії, Італії, Польщі, Угорщині, Швейцарії, на Філіппінах тощо;

- на регіональному - в Італії, Німеччині, США, Швейцарії, Японії тощо.

Народна законодавча ініціатива - складний інститут, зміст якого полягає у то­му, що визначена законодавством кількість громадян (в Іспанії - 500 тис., Австрії - 100 тис., Італії - 50 тис.) може ініціювати розроблення або запропонувати готовий законопроєкт шляхом внесення його до представницького органу. Цей законопроєкт підлягає обов'язковому розгляду або затвердженню його на рефе­рендумі, за результатами якого приймається рішення про прийняття чи неприй­няття відповідного законопроєкту.

Разом з тим народна законодавча ініціатива не отримала такого широкого поширення, як референдум і вибори.

Відкликання обраного народного представника - це специфічний інститут на­родовладдя, який встановлює взаємовідносини громади (виборців) з обраним нею депутатом. Іншими словами, відкликання є однією з форм прямої (безпосередньої) демократії та певною гарантією посилення відповідальності народних представників.

Механізм реалізації відкликання представника на практиці є доволі склад­ним, що пов'язано, насамперед, із суперечливим розумінням суті та призначення інституту відкликання. Адже за ідеальної моделі відкликання виборці мають можливість безпосередньо усувати з посад некомпетентних, безвідповідальних представників, вимагати дострокового припинення мандата, якщо представник не виправдав довіри виборців або вчинив дії, не гідні його звання.

Однак не можна виключати й невиправданого політичного впливу на вибо­рних посадових осіб, які під загрозою відкликання не можуть належним чином виконувати свої обов'язки. За таких умов відкликання може стати засобом тиску на представника. Зовні демократичний інститут може перетворитися на правові пута, що обмежують внутрішні переконання представника, роблять його надто залежним у власних оцінках, рішеннях, діях. Загроза для представника бути відкликаним часто призводить до стриманості при прийнятті рішень і, як наслі­док, неефективності виконання покладених на нього обов'язків.

Народне вето - в окремих країнах інститут безпосередньої демократії, рі­зновид відхиляючого референдуму. Являє собою проведений з ініціативи ви­борців (для цього потрібно зібрати певну кількість підписів) референдум з метою скасування вже ухваленого парламентом акта (Данія, Швейцарія).

Потреба у використанні народного вето з'являється тоді, коли здійснення громадянами та їх об'єднаннями впливу на прийняття нормативно-правового акта не дало позитивного результату, сам процес його розгляду та ухвалення завершив­ся і цей нормативно-правовий акт набув чинності. У такому разі народ в особі ініціа­тивної групи громадян має змогу реалізувати додаткову конституційно-правову можливість, скористатися свого роду «запасним важелем впливу» - правом у демо­кратичний спосіб, не долучаючи до цього процесу інші органи публічної влади, на­класти заборону на дію нормативно-правового акта. Використовуючи право народно­го вето, громадяни стають в опозицію до представницького органу публічної влади й забороняють чинний нормативно-правовий акт, який був прийнятий від їх імені.

Народне вето передбачає остаточне скасування нормативно-правового акта, що тягне за собою заборону на подальшу його реалізацію.

Остаточна реалізація права на народне вето залежить від компромісної налаштованості органів публічної влади до вимог ініціативної групи громадян.

Електронна демократія (е-демократія) - форма суспільних відносин, за якої громадяни та організації залучаються до державотворення та державного управління, а також до місцевого самоуправління шляхом широкого застосуван­ня інформаційно-комунікаційних технологій.

Електрону демократію визначають як інструмент зміцнення демократичних інститутів та процесів за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій. Вона є однією зі стратегій підтримки демократії, демократичних процесів і демо­кратичних цінностей, яка доповнює традиційні інструменти демократії і є взаємо­пов'язаною з ними. Складовими е-демократії є:

- електронний парламент;

- електронне законодавство;

- електронний суд;

- електронне посередництво;

- електронні вибори;

- електронний референдум;

- електронне голосування;

- електронні петиції;

- електронні кампанії;

- електронні опитування тощо.

Але для того, щоб спроби електронного залучення громадян до управління були ефективними, суспільство повинно набути достатній досвід щодо традицій­них методів участі громадян у житті суспільства та мати належний рівень полі­тичної свідомості та культури.

Народний розпуск представницького органу передбачає, що питання про розпуск і переобрання всього складу представницького органу має бути винесене на референдум, якщо цього вимагає певна кількість виборців. Звичайно це та сама кількість виборців, яка може ініціювати проєкт закону або конституційної поправки.

Інститут народного розпуску представницького органу використовується рідко, особливо на загальнодержавному рівні. Він не набув поширення з огляду на те, що може бути використаний як джерело політичної нестабільності в дер­жаві, оскільки завжди знайдуться політичні сили, які будуть не задоволені ре­зультатами чергових виборів до парламенту й ініціюватимуть проведення рефе­рендуму щодо його розпуску. Крім того, влада (у даному разі - парламент) вза­галі не схильна створювати такі правові підстави, які б загрожували її існуванню.

На загальнодержавному рівні такий інститут упроваджено у Ліхтенштейні Конституцією 1921 р. Там півтори тисячі виборців або чотири громади мають право ініціювати проведення референдуму щодо розпуску парламенту (Ландта­гу). На місцеву рівні він застосовується у деяких кантонах Швейцарії.

Народне обговорення - обговорення народом проєктів законів із важливих питань державного і суспільного життя. Сенс цього інституту полягає в тому, що важливі питання, які хвилюють державу і суспільство, у вигляді політичного документа виносяться на обговорення населення. При цьому виявляються різні позиції по суті проблеми. Очікуються пропозиції від громадян, їх груп, громадсь­ких об'єднань тощо.

На відміну від виборів та референдуму як «класичних» форм безпосередньо­го народовладдя, де відносини народу з органами держави є субординаціями, народні обговорення мають координаційний характер. Це зумовлено тим, що народні обговорення виконують роль своєрідної інформаційної ланки - експер­тизи, яка передбачає постановку питань, що вимагають державного вирішення, і яка містить оцінки підготовлених проєктів таких рішень.

На відміну від референдуму, де встановлений вичерпний перелік виклю­чень із можливості його проведення, при народному обговоренні таких юридич­них обмежень не існує. Втім цілком очевидно, що не з будь-якого питання на­родні обговорення є можливими та доцільними.

Завершуючи аналіз безпосередніх форм здійснення народовладдя як сис­теми усіх видів прямої політичної участі народу у владі, слід вказати на такі її позитивні якості: вона надає більше можливостей порівняно з представницькою формою для вираження волі та інтересів народу, забезпечує легітимацію влади, переборює політичну відчуженість громадян; розширює за рахунок участі бага­тьох людей інтелектуальний потенціал політичних рішень; розвиває громадську активність населення; сприяє вільній самореалізації та самоствердженню осо­бистості, її розвитку в цілому; забезпечує ефективний контроль за політичними інститутами та посадовими особами; запобігає зловживанню владою, відриву правлячої еліти від народу, бюрократизації чиновництва.

Але всі наведені позитиви зможуть розкрити себе лише за високої полі­тичної та правової культури населення, наявності сталого громадянського суспі­льства та ефективної діяльності представницьких органів із забезпечення без­посереднього здійснення влади народом.