Критерій «необхідно у демократичному суспільстві»
Право на свободу мирних зібрань є необхідним та обов'язковим елементом демократії, забезпечуючи її існування як таке. З огляду на це чи не найважливішим критерієм перевірки правомірності застосування адміністративними органами обмежень у цій сфері стає їх відповідність «необхідності у демократичному суспільстві».
З цього приводу ЄСПЛ, зокрема, зазначає: «Демократія є єдиною політичною моделлю, яка передбачена у Конвенції, і лише вона є сумісною з нею... єдина необхідність, яка може виправдати втручання у будь-які права, закріплені у статтях Конвенції, має випливати з поняття «демократичне суспільство»[79]. Інакше кажучи, обмеження, застосовувані владою до учасників зібрання, можуть визнаватися допустимими та правомірними лише у тому випадку, якщо вони є необхідними у демократичному суспільстві. Слід особливо наголосити на тому, що сформульований висновок стосується навіть тих обмежень, що їх передбачено законом. Відповідно, неправомірним, тобто таким, що порушує право на свободу мирних зібрань, може бути визнано те обмеження, яке, хоч і передбачено законом (має законодавче підґрунтя), проте не відповідає вимогам демократичного суспільства.Звертаючись до критерію «демократичне суспільство», Суд надав особливого значення плюралізму, толерантності та широті поглядів. У цьому контексті він зазначив, що, хоча окремі інтереси в окремих випадках мають бути підпорядковані інтересам групи, демократія не може означати, що завжди має панувати думка більшості: має досягатися рівновага, що забезпечується справедливим та належним ставленням до меншості та виключає будь-які зловживання домінуючим становищем[80]. Для збереження плюралізму та правильного функціонування демократії роль влади у таких обставинах зводиться не до усунення причин напруження шляхом виключення власне плюралізму, а до того, щоб забезпечити толерантне ставлення конкуруючих груп одна до одної[81].
Зв'язування можливості реалізації меншістю прав, закріплених у Конвенції, з погодженням більшістю несумісне з цінностями, що їх покладено в основу Конвенції. В іншому разі права меншості на свободу віросповідання, свободи думки та свободи зібрань стали б лише теоретичною конструкцією, а не практичним та ефективним засобом організації життя, як того вимагає Конвенція[82].
1.9.