Критерії визначення і класифікації суб’єктів виборчого процесу
Деякі науковці ототожнюють суб’єктів виборчого процесу із суб’єктами виборчого права [273, с.239]. Однак значно більш поширена точка зору, яка цілком обґрунтовано розрізняє ці поняття.
Так, Є. Корчиго вважає, що виокремлення категорії суб’єктів виборчого процесу із числа суб’єктів виборчих правовідносин пов’язане із розмежуванням «виборчого-правового статусу суб’єкта на матеріально-правовий та процесуально-правовий»; саме останній набу- вається у конкретному виборчому процесі, тоді як перший має «потенційний» характер [179, с.73, 74]. С. Лінецький говорить про суб’єктів виборчого процесу як про певних «спеціальних, наділених особливими повноваженнями учасників виборчого процесу», які «наділені, згідно з Конституцією та законом, спеціальною правосуб’єктністю, що реалізується тільки в межах електоральних правовідносин» [405, с.51]. О. Зінов’єв та І. Поляшова вважають суб’єктами виборчого процесу «учасників виборчої кампанії,... наділених процесуальними правами та обов’язками» [266, с.262]. Подібне визначення пропонує Л. Козодой, кваліфікуючи суб'єкта виборчого процесу як особу, яка «наділена законодавством виборчо-процесуальною правоздатністю, дієздатністю та деліктоздатністю» [373, с.16]. На наявності процесуальних прав та обов’язків у тих учасників виборчих правовідносин, які претендують на те, щоб бути «суб’єктами процесуальної діяльності», наголошує С. Князєв [345, с.50]. З таким підходом в цілому слід погодитися, підтримуючи спільний для усіх наведених визначень наголос на спеціальній правосуб 'єктності відповідних учасників виборчих правовідносин. Проте зміст виборчо-процесуального статусу, пов’язаного із спеціальною правосуб’єктністю, а отже, і перелік суб’єктів виборчого процесу досі залишається дискусійним.У наукових публікаціях переважають різноманітні дихотомічні класифікації суб’єктів (чи учасників) виборчого процесу за різними критеріями.
Так, М. Баймуратов пропонує розглядати поряд з основними суб’єктами виборчого процесу (такими як виборці, кандидати, політичні партії, виборчі комісії) також «факультативних суб’єктів виборчого процесу», які наділені певними повноваженнями на окремих етапах виборчого процесу. До таких «факультативних суб’єктів» вчений відносить органи державної влади, керівників підприємств, організацій, закладів, установ, органи місцевого самоврядування [256, с.98-99]. І. Поспєлова запроваджує класифікацію суб’єктів виборчого процесу на «політичні» та «адміністративні», тобто «відповідно до цілі їх участі у виборчих правовідносинах»; при цьому до політичних суб’єктів пропонується відносити громадян, виборців (без зазначення різниці між цими двома категоріями), кандидатів, партії, офіційних спостерігачів від партій та кандидатів, оскільки їх «об’єднує мета досягнення певного політичного результату за підсумками виборів»; крім того, паралельно пропонується поділ суб’єктів виборчого процесу на тих, що реалізують свої суб’єктивні виборчі права (активне та пасивне), і тих, що забезпечують реалізацію цих суб’єктивних прав; до останньої категорії дослідниця відносить «виборчі комісії..., офіційних спостерігачів, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, засоби масової інформації» [667, с.12].Є. Корчиго, розрізняючи «потенційних» суб’єктів виборчого процесу, статус яких не пов’язаний з конкретним виборчим процесом, та суб’єктів, які отримали свій процесуальний статус у конкретному виборчому процесі, для позначення останніх пропонує термін «учасник виборчого процесу» [179, с.76]. На наше переконання, останній термін у запропонованому значенні є вкрай невдалим. Вважаємо, що категорія «учасників виборчого процесу» (тобто тих суб’єктів, які в той чи інший спосіб беруть участь у виборчому процесі) збігається з категорією учасників виборчих правовідносин; остання значно ширша від категорії суб’єктів виборчого процесу і включає також суб’єктів права, які реалізують у виборчому процесі свою загальну (а не спеціальну, виборчо-процесуальну) правосуб’єктність.
Поділ на потенційних та реальних суб’єктів, запропонований Є. Корчиго, пов’язаний із темпоральним аспектом виборчого процесу (див. нижче підрозділ 8.4.5). Він ілюструє тимчасовість реального статусу суб’єкта виборчого процесу, який (статус) існує виключно в часових межах цього процесу, виникає під час виборчого процесу і припиняється не пізніше його закінчення. Цей аспект ми розглянемо нижче.
В. Барський вирізняє дві категорії суб’єктів виборчого процесу, до одної з яких відносить громадян (у їх різних виборчо-процесуальних статусах), а до іншої - колективних суб 'єктів («політичні партії, виборчі комісії різного рівня, засоби масової інформації») [869, с.210]. Деякі науковці при поділі на індивідуальних та колективних суб’єктів [588, с.244] пропонують до першої групи, крім виборців, кандидатів та спостерігачів, відносити також членів виборчих комісій, довірених осіб і представників кандидатів, а також посадових осіб державних і муніципальних органів; до другої групи, крім виборчих комісій та політичних партій - також державні органи та органи місцевого самоврядування, засоби масової інформації [273, с.239-240].
Оригінальний підхід до класифікації суб'єктів виборчого процесу належить Л. Козодою, який запропонував кілька дихотомічних критеріїв класифікації. Так, дослідник повторює розрізнення індивідуальних та колективних суб'єктів[840] [373, с.5], однак, крім того, пропонує поділ на обов 'язкових (ті, без участі яких проведення виборів неможливе) та факультативних суб'єктів; політичних (кандидати, партії) та адміністративних (виборчі комісії, органи публічної влади та їх посадові особи); особливих (виборці, кандидати, партії) та звичайних (громадяни, державні органи, органи місцевого самоврядування та їх посадові особи, засоби масової інформації) [373, с.10-11]. Одночасне застосування кількох дихотомічних критеріїв породжує поділ категорії суб'єктів виборчого процесу на багато дрібних груп[841] (наприклад, у термінології дослідника виборець - індивідуальний обов'язковий політичний особливий суб'єкт, тоді як громадянин - індивідуальний факультативний політичний звичайний суб'єкт).
Неважко бачити, що ці критерії класифікації спираються на уявлення про велику кількість типів суб'єктів виборчого процесу, що, на нашу думку, не відповідає визнанню основного критерію - наявності спеціальної (виборчо-процесуальної) правосуб'єктності. Водночас окремі аргументи, які лежать в основі пропонованих класифікацій, мають раціональний сенс.Нарешті, не можна оминути позицію, висловлену свого часу В. Погорілком, щодо необхідності включення до переліку суб'єктів виборчого процесу Українського народу [434, с. 14], оскільки вибори розглядаються як «справа народу» [645, с.41]. Близькими до цього є пропозиції розглядати як суб'єкта виборчого процесу інші еквівалентні колективні суб'єкти, які складаються з виборців, - «виборчий корпус, тобто сукупність усіх громадян, які володіють активним виборчим правом, а також електорат - сукупність виборців, які мають намір взяти безпосередню участь у виборчій кампанії» [273, с.239]; В. Нестерович використовує також поняття «виборці» для позначення сукупності усіх виборців [566, с.117]. Слід наголосити, що роль народу як носія суверенітету, єдиного джерела влади (частина друга статті 5 Конституції [432]) у виборах як механізмі формування складу представницьких (виборних) органів влади дійсно є визначальною. Не дискутуючи питання про синонімічність чи розрізнення понять «народ», «виборчий корпус» та «електорат»[842], зауважимо, проте, що, хоча народ (елек- торат, виборчий корпус) і виступає суб'єктом волевиявлення на виборах, цей колективний, абстрактний за своєю природою суб'єкт у виборчому процесі міг би діяти лише через своїх представників. У певному сенсі (однак дуже умовно) можна було б вважати представниками народу як виборців, так і кандидатів, однак такий підхід позбавив би їх первинного статусу суб'єктів виборчого процесу. За такого розуміння практично неможливо пояснити свободу участі у виборах, а тим більше свободу вибору окремого виборця. Більш послідовною (і понятійно економною у сенсі принципу «бритви Окама») є позиція, яка зберігає за виборцями і кандидатами - носіями суб'єктивних виборчих прав - статус самостійних суб'єктів з їх власною виборчо-процесуальною правосуб'єктністю, розглядаючи народ як суб'єкта волевиявлення у виборах в цілому, але не як суб'єкта, який діє у виборчому процесі.
Тенденція відносити до числа суб'єктів виборчого процесу органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, заклади, установи, організації, їх керівників чи посадових осіб, засоби масової інформації, окремих журналістів досить поширена. Проте, незважаючи на наявність певних повноважень, які зазначені суб'єкти реалізують під час виборчого процесу, тим не менше слід визнати у них відсутність істотної виборчої специфіки: як правило, відповідні повноваження, встановлені законом для таких суб'єктів, відносяться до сфери їх загальної компетенції або спрямовані лише на матеріально-технічне обслуговування виборчого процесу.
Виходячи з діяльнісного розуміння виборчого процесу, слід визнати суб’єктами виборчого процесу тих учасників виборчих правовідносин, які у виборчому процесі мають специфічні для виборчого процесу власні права і законні інтереси чи повноваження, пов’язані з відповідними виборами, та активно (з власної ініціативи) їх реалізують, зокрема можуть захищати ці права, за спеціальними (характерними для виборчого процесу) процедурами, а значить, володіють спеціальною, виборчо-процесуальною правосуб ’єктністю. З іншого боку, це означає, що учасники виборчих правовідносин, які не мають власних прав і законних інтересів, пов'язаних із виборами, чи специфічних повноважень, а здійснюють лише певні функції, спрямовані на організаційно-технічне, матеріальне чи інформаційне забезпечення виборчого процесу, діючи в межах своєї загальної правосуб'єктності (дієздатності), визначеної безвідносно до виборчого процесу, не можуть претендувати на статус суб’єктів цього процесу.
Звертаючись до нормативного визначення суб'єктів виборчого процесу, зазначимо, що різниця у підходах до нормативного регулювання виборів в Україні та інших державах (зокрема, в Російській Федерації) спричиняє істотні відмінності у такому розумінні. Однак виборче законодавство України останнім часом досягло єдиної точки зору щодо цього питання. Тепер різні виборчі закони дають узгоджений (з урахуванням специфіки типу виборів) їх перелік (див. статтю 12 Закону «Про вибори народних депутатів України» [734], статтю 12 Закону «Про вибори Президента України» [739], статтю 12 Закону «Про місцеві вибори» [808]). До суб'єктів виборчого процесу законодавець відносить: виборців, які мають право голосу на відповідних виборах; кандидатів, зареєстрованих для участі у відповідних виборах; політичні партії (їх місцеві організації), які висунули кандидатів для участі у відповідних виборах; внутрішніх[843] офіційних спостерігачів; а також виборчі комісії, які здійснюють організацію підготовки та проведення відповідних виборів.
Вичерпний характер цього переліку означає визнання на законодавчому рівні, що інші учасники виборчих правовідносин не мають власної виборчо-процесуальної правосуб'єктності (а отже, не мають статусу суб'єкта виборчого процесу).
8.2.2.