§ 5. Конституційно-правовий статус національних меншин в Україні

Національні меншини в Україні - це спільнота громадян України, історично осілих на території країни, чисельність яких становить менше половини насе­лення України, які етнічно самоідентифікуються від більшості населення, відріз­няються від більшості громадян своїм етнічним походженням, зберігають та розвивають свою самобутність, культуру, мову, релігію.

Декларація прав національностей України від 1 листопада 1991 р. стала першим документом у сфері етнічної політики нашої держави, яким було підт­верджено прагнення української спільноти до гармонізації і спокою в багатонаці­ональному суспільстві. У статтях Декларації гарантуються всім національним меншинам, які проживають на території України, рівні політичні, економічні, соціальні і культурні права.

Прагнучи реалізувати Декларацію прав національностей України, Верхов­на Рада України, виходячи із життєвих інтересів української нації та всіх націо­нальностей у справі розбудови незалежної демократичної держави, визнаючи нерозривність прав людини і прав національностей, дотримуючись міжнародних зобов'язань щодо національних меншин, з метою гарантування національним меншинам права на вільний розвиток 25 червня 1992 р. прийняла Закон України «Про національні меншини в Україні».

Законом також визначено, що Україна гарантує громадянам республіки не­залежно від їх національного походження рівні політичні, соціальні, економічні та культурні права і свободи, підтримує розвиток національної самосвідомості й самовиявлення.

Усі громадяни України користуються захистом держави на рівних підставах.

При забезпеченні прав осіб, які належать до національних меншин, дер­жава виходить з того, що вони є невід'ємною частиною загальновизнаних прав людини.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про національні меншини в Україні» від 25 червня 1992 р. до національних меншин належать групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національ­ного самоусвідомлення та спільності між собою.

Україна є багатонаціональною державою, в якій проживають представники понад 130 національних спільнот. За особливостями динаміки кількості населення національні меншини в Україні в другій половині XX ст. можна віднести до трьох груп: 1) меншини, в яких кількість населення збільшувалась (росіяни, білоруси, румуни, вірмени, цигани, німці, азербайджанці, грузини, чуваші, узбеки, мордва, корейці, удмурти, лезгини, туркмени, аварці); 2) меншини, в яких кількість насе­лення утримувалась майже на одному рівні (молдавани, болгари, угорці, греки, татари, гагаузи, литовці, казахи, словаки, марійці, осетини, таджики, естонці, комі, албанці, ассирійці, киргизи, комі-перм'яки, карели, чеченці, даргинці, араби, фіни, лакці, абхази, кабардинці, табасарани); 3) меншини, в яких кількість населення зменшилась (євреї, поляки, чехи, башкири, латиші). Як свідчать дані опитування Центру Разумкова, у 2017 р. за національною належністю вважають себе україн­цями 86 % громадян, 11 % - росіянами, 2 % - представниками інших національно­стей, а 1 % не змогли визначитися, до якої національності вони належать.

Основними правовими актами у сфері прав національних меншин в Україні є: Конституція України; закони України: «Про національні меншини в Україні», «Про політичні партії в Україні», «Про громадські об'єднання», «Про звернення громадян»; Декларація прав національностей України, Декларація про держав­ний суверенітет України, Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Декларація прав осіб, які належать до наці­ональних або етнічних, релігійних та мовних меншин, Конвенція про захист прав і основоположних свобод людини, Рамкова конвенція про захист національних меншин та інші чинні правові акти.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про національні меншини в Україні» «Україна гарантує громадянам республіки рівні політичні, соціальні, економічні і культурні права і свободи, підтримує розвиток національної самосвідомості і самовиявлення.

Крім того, за Конституцією України, держава бере на себе зобов'язання сприяти розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності націо­нальних меншин (ст. 11).

Законодавство України визнає за громадянами, які належать до націона­льних меншин, такі спеціальні права: вільно обирати та відновлювати націона­льність; на національне прізвище, ім'я та по батькові; на збереження життєвого середовища у місцях їх історичного і сучасного розселення; на створення націо­нальних громадських об'єднань; на користування рідною мовою чи вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через націона­льні культурні товариства; на розвиток національних культурних традицій; на використання національної символіки; на відзначення національних свят; на сповідування своєї релігії; на задоволення потреб у літературі, мистецтві, засо­бах масової інформації; на створення національних культурних і навчальних закладів; обиратися або призначатися на рівних засадах на будь-які посади; вільно встановлювати і підтримувати зв'язки з особами своєї національності та їх об'єднаннями за межами України; на будь-яку іншу діяльність, що не супере­чить законодавству.

Визначальним серед прав національних меншин у сфері національно- культурного розвитку є право національно-етнічної самоідентифікації, адже для кожної людини є природним ототожнення себе з певною національно-етнічною спільнотою. Громадяни України, які належать до національних меншин, мають право вільно обирати та відновлювати національність. Такий вибір не повинен зумовлювати ніяких негативних наслідків. При здійсненні цього права не допускаєть­ся примушування громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності.

Стаття 6 Закону «Про національні меншини в Україні» закріплює комплек­сне право на національно-культурну автономію, яке складається з таких прав: на користування та навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови одночасно, на розвиток національних культурних традицій; на використання національної символіки; на відзначення національних свят; сповідувати свою релігію; на задо­волення потреб у літературі, мистецтві, засобах масової інформації; створювати національні культурні і навчальні заклади; на здійснення будь-якої іншої діяль­ності, спрямованої на задоволення національно-культурних потреб, що не супе­речить законодавству.

Крім того, відповідно до ст. 9 цього Закону громадяни України, які нале­жать до національних меншин, мають право відповідно обиратися або признача­тися на рівних засадах на будь-які посади до органів законодавчої, виконавчої, судової влади, місцевого самоврядування, в армії, на підприємствах, в устано­вах і організаціях.

Відповідно до ст. 15 цього ж Закону громадяни, які належать до націона­льних меншин, національні громадські об'єднання мають право у встановленому порядку вільно встановлювати і підтримувати зв'язки з особами своєї національ­ності та їх громадськими об'єднаннями за межами України, одержуючи від них допомогу для задоволення мовних, культурних, духовних потреб, брати участь у діяльності міжнародних неурядових організацій.

Водночас чинне законодавство покладає на громадян України, які нале­жать до національних меншин, зобов'язання дотримуватися Конституції України і законів України, оберігати її державний суверенітет і територіальну цілісність, поважати мови, культуру, традиції, звичаї, релігійну самобутність українського народу та всіх національних меншин. У зазначеному контексті обов'язок - це вид і ступінь суспільно необхідної поведінки як окремих осіб, так і національних меншин у цілому, зумовлений потребами задоволення інтересів особи й суспі­льства, забезпечення прав людей, національно-етнічних спільнот і держави, їх існування і подальшого розвитку.

В Україні існує механізм реалізації прав національних меншин, до голов­них елементів якого віднесено:

1) систему вітчизняних законодавчих актів, які закріплюють правовий ста­тус національних меншин;

2) систему міжнародно-правових документів стосовно статусу національ­них меншин, підписаних і ратифікованих Україною;

3) правові акти державних органів виконавчої влади, спрямовані на забез­печення національної самобутності та задоволення національно-культурних потреб представників різних національних меншин;

4) державні органи загальної та спеціальної компетенції, які безпосеред­ньо займаються проблемами розвитку національних меншин, здійснюють конт­роль за дотриманням чинного законодавства у сфері міжнаціональних відносин та національно-культурного розвитку;

5) систему громадських організацій і рухів, покликаних сприяти задоволен­ню національно-культурних потреб національних меншин;

6) цільові програми національно-культурного відродження націй і народ­ностей;

7) спеціальні фонди розвитку національних меншин.

Серед форм реалізації прав національних меншин в Україні на регіональ­ному рівні виділяють індивідуальну та колективну. Індивідуальна форма реалі­зації прав національних меншин характеризується різноманітною активністю в реалізації окремих прав представниками різних національних меншин залежно від національного самоусвідомлення, громадянської активності, матеріального становища та інших чинників. Наприклад, високий рівень активності окремих національних спільнот у сфері реалізації економічних та культурних прав, особ­ливо кримських татар, німців та угорців.

Щодо колективної форми реалізації прав, то вона здійснюється особами з числа національних меншин шляхом їх участі у громадських та інших неурядових організаціях, створених за національною ознакою, релігійних об'єднаннях та участі в управлінні місцевими справами. Вона характеризується різною активніс­тю реалізації прав окремими національними меншинами.