§ 22. Конституційно-правові основи судової системи та органів прокуратури

Поняття, специфічні ознаки та функції судової влади; сис­тема органів судової влади та принципи їхньої організації і діяльності; статус суддів; Конституційний Суд України: місце в системі органів судової влади, порядок формування, компетенція; конституційно-правовий статус прокуратури

У системі поділу державної влади однією з її гілок згідно зі ст.

Судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримі­нального, а також конституційного судочинства.

Правові засади організації судової влади та здійснення пра­восуддя в Україні, система судів загальної юрисдикції, основні вимоги щодо формування корпусу професійних суддів, система та порядок здійснення суддівського самоврядування, а також загальний порядок забезпечення діяльності судів визначають­ся Конституцією України та Законом України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р.

Судова влада — одна з трьох гілок державної влади, діяльність якої спрямована на розгляд спорів, що мають юридичне значення.

До специфічних ознак (принципів) судової влади належать: самостійність судової влади та незалежність суддів, виключність, підзаконність та повноту судової влади.

Рис. 24. Поняття та функції судової влади

Самостійність судової влади та незалежність і недотор­канність суддів означає:

- суди здійснюють правосуддя самостійно.

- органи та посадові особи державної влади, органи місцево­го самоврядування, їхні посадові особи, громадяни та їх об’єд­нання, а також юридичні особи зобов’язані поважати незалеж­ність суддів і не посягати на неї;

- звернення до суду громадян, організацій чи посадових осіб, які відповідно до закону не є учасниками судового проце­су, з приводу розгляду конкретних справ судом не розгляда­ються, якщо інше не передбачено процесуальним законом;

- втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суд­дів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, пись­мово або в інший спосіб з метою завдати шкоди їх авторитету чи вплинути на неупередженість суду забороняється і тягне пе­редбачувану законом відповідальність;

- суддям забезпечується свобода неупередженого вирішен­ня судових справ відповідно до їх внутрішнього переконання, що ґрунтується на вимогах закону;

- гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпе­чуються: особливим порядком призначення, обрання, притяг­нення до відповідальності та звільнення суддів; незміню­ваністю суддів та їх недоторканністю; порядком здійснення судочинства, встановленим процесуальним законом, таємни­цею постановлення судового рішення; забороною втручання у здійснення правосуддя; відповідальністю за неповагу до суду чи судді, встановленою законом; особливим порядком фінансу­вання та організаційного забезпечення діяльності судів, вста­новленим законом; належним матеріальним та соціальним за­безпеченням суддів; функціонуванням органів суддівського самоврядування; визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки суддів, їхніх сімей, майна, а також іншими засобами їх правового захисту.

Проте самостійність судової влади не означає її повної авто­номності по стосовно до інших гілок влади. Зокрема, законо­давча та виконавча гілки влади, Президент України суттєво впливають на організацію та функціонування органів судової влади.

Відповідні установчі повноваження здійснює і Президент України — призначає третину суддів Конституційного Суду України, утворює суди у визначеному законом порядку, здійснює перше призначення на посаду професійного судді.

Органи виконавчої влади забезпечують підготовку та підви­щення кваліфікації кадрів судових органів, здійснюють ма­теріально-технічне забезпечення діяльності судів тощо.

Виключність судової влади полягає в тому, що функції судо­вої влади можуть здійснюватися лише судами. Ст. 124 Конс­титуції України передбачає, що правосуддя в Україні здійс­нюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяж­них. Участь народних засідателів і присяжних у здійсненні правосуддя є їхнім громадянським обов’язком.

Таким чином, лише суди мають право легітимно здійснюва­ти повноваження державної влади щодо застосування у проце­суальному порядку засобів державного примусу, лише суд мо­же у визначеному законом порядку визнавати особу винною у вчиненні злочину, призначати кримінальне покарання, ви­знавати акти такими, що суперечать Конституції України тощо.

Підзаконність судової влади знаходить свій вияв, по-пер­ше, в тому що суди та судді діють на основі закону, підпорядко­вуються Конституції та законам України, по-друге, в особли­вій процесуальній формі здійснення повноважень органів судової влади, яка є найскладнішою формою юрисдикційної діяльності, через що детально регламентується законом, зок­рема кримінально-процесуальним та арбітражно-процесуаль­ним кодексами, нормами адміністративного законодавства.

Повнота судової влади визначається її обсягом, остаточним характером рішень, що приймаються судами, їхнім обов’язко­вим значенням.

Втручання у вирішення судових справ, погроза щодо судді, образа судді, невиконання судового рішення тягнуть за собою встановлену законом кримінальну відповідальність.

Функції судової влади. Судова влада виконує такі функції:

1. Відправлення правосуддя, під яким розуміють вид держав­ної діяльності, що полягає в розгляді та вирішенні різних соціаль­них конфліктів, пов’язаних із дійсним або удаваним порушенням норм права та здійснюється, по-перше, спеціальними державними органами — судами від імені держави; по-друге, методом розгляду в судових засіданнях цивільних, кримінальних та інших справ; по-третє, в установленій законом процесуальній формі; по-четвер­те, шляхом винесення загальнообов’язкових рішень^[55].

Правосуддя — це основна функція судової влади, через що во­на виступає головним об’єктом конституційного регулювання. Це знайшло відображення в назві та змісті розділу VIII Консти­туції України — «Правосуддя», де визначаються основні конс­титуційні засади організації та функціонування судової влади.

2. Судовий контроль (нагляд) за законністю та обґрунто­ваністю застосування засобів процесуального примусу. Конс­титуція України передбачила судове рішення як єдину підставу застосування органами, що здійснюють слідство, дізнання, опе- ративно-розшукову діяльність таких засобів процесуального примусу: арешт; утримання під вартою; огляд чи обшук житла, іншого володіння; обмеження таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 29-31).

3. Тлумачення правових норм, яке пов’язане з реалізацією повноваження Конституційного Суду України давати офіційне тлумачення Конституції та законів України (п. 2 ч. 1 ст. 150 Конституції України).

4. Офіційне посвідчення фактів, що мають юридичне зна­чення, зокрема визнання людини померлою або безвісти відсутньою, встановлення родинних зв’язків тощо.

5. Обмеження конституційної та іншої галузевої право- суб’єктності громадян України — прийняття судом рішення щодо визнання громадянина недієздатним, що призводить до обмеження конституційного права обирати і бути обраним тощо.

Правосуддя в Україні базується на демократичних принци­пах, які відображають завдання демократичної, правової держа­ви і отримали закріплення в Розділі VIII Конституції України.

Система органів судової влади. Згідно з Конституцією Ук­раїни судочинство в Україні здійснюється Конституційним Су­дом України та судами загальної юрисдикції. При цьому Конс­титуція України окремо встановлює заборону створення будь-яких надзвичайних та особливих судів.

Конституційний Суд України входить до судової системи як самостійний суб’єкт і є єдиним органом конституційної юрис­дикції (ч. 5 ст. 125).

Система судів загальної юрисдикції в Україні побудована за принципами територіальності і спеціалізації^[56].

Згідно з Законом України «Про судоустрій України» (ст.18) систему судів загальної юрисдикції складають:

1. Місцеві суди, до яких належать:

- місцеві загальні суди — районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів;

- місцеві господарські суди — господарські суди Автоном­ної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя;

- місцеві адміністративні суди — окружні суди, що утворю­ються в округах відповідно до указу Президента України.

Місцевий суд є судом першої інстанції і розглядає справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності. Зокрема:

- місцеві загальні суди розглядають цивільні, адміністра­тивні та кримінальні справи, а також справи про адміністра­тивні правопорушення;

- місцеві господарські суди розглядають справи, що вини­кають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності;

- місцеві адміністративні суди розглядають адміністра­тивні справи, пов’язані з правовідносинами у сфері державно­го управління (справи адміністративної юрисдикції).

2. Апеляційні суди, до яких належать:

- апеляційні загальні суди — апеляційні суди областей, апеля­ційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, військові апеляційні суди регіонів та апеляцій­ний суд Військово-Морських Сил України, а також Апеляційний суд України. У разі потреби замість апеляційного суду області мо­жуть утворюватися апеляційні загальні суди, територіальна юрисдикція яких поширюється на декілька районів області;

- апеляційні спеціалізовані суди — апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апе­ляційних округах відповідно до указу Президента України.

Апеляційні суди:

1) розглядають справи в апеляційному порядку відповідно до процесуального закону;

2) розглядають у першій інстанції справи, визначені зако­ном (крім апеляційних господарських судів);

3) ведуть та аналізують судову статистику, вивчають і уза­гальнюють судову практику;

4) надають методичну допомогу у застосуванні законодавст­ва місцевим судам;

5) здійснюють інші повноваження, передбачені законом.

3. Вищі спеціалізовані суди — Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України, а також інші

відповідні вищі спеціалізовані суди, що утворюються Прези­дентом України в порядку, встановленому Законом України «Про судоустрій України».

Вищий спеціалізований суд:

1) розглядає в касаційному порядку справи відповідної су­дової юрисдикції, а також інші справи у випадках, визначених процесуальним законом;

2) веде та аналізує судову статистику, вивчає й узагальнює судову практику;

3) надає методичну допомогу судам нижчого рівня з метою однакового застосування норм Конституції України та законів у судовій практиці на основі її узагальнення та аналізу судової статистики; дає спеціалізованим судам нижчого рівня реко­мендаційні роз’яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції;

4) здійснює інші повноваження, передбачені законом.

4. Верховний Суд України.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрис­дикції є Верховний Суд України. Згідно з Законом України «Про судоустрій України» (ст. 47) Верховний Суд України здійс­нює правосуддя, забезпечує однакове застосування законодавст­ва усіма судами загальної юрисдикції.

Верховний Суд України очолює Голова Верховного Суду Ук­раїни. До складу Верховного Суду України входять судді Верхов­ного Суду України, обрані на посаду безстроково, кількість яких встановлюється указом Президента України за поданням Голови Верховного Суду України, погодженим з Радою суддів України.

До складу судових палат, що здійснюють розгляд справ з пи­тань юрисдикції спеціалізованих судів, призначаються судді, які мають стаж суддівської діяльності у відповідному вищому суді не менше трьох років, або відповідному апеляційному спе­ціалізованому суді — не менше п’яти років.

У складі Верховного Суду України діють:

1) Судова палата у цивільних справах;

2) Судова палата у кримінальних справах;

3) Судова палата у господарських справах;

4) Судова палата в адміністративних справах;

5) Військова судова колегія.

Верховний Суд України:

1) переглядає справи у зв’язку з винятковими обставинами у порядку, встановленому процесуальним законом; переглядає справи у касаційному порядку у випадках, встановлених 336

законом; у випадках, передбачених законом, розглядає інші справи, пов’язані з виключними обставинами;

2) дає судам роз’яснення з питань застосування законодавст­ва на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики; у разі потреби визнає нечинними роз’яснення Пле­нуму вищого спеціалізованого суду, в яких дається роз’яснення з питань застосування спеціалізованими судами законодавства при вирішенні справ відповідної судової юрисдикції;

3) дає висновок щодо наявності чи відсутності в діяннях, в яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину; надає за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров’я;

4) звертається до Конституційного Суду України у випадках виникнення у судів загальної юрисдикції при здійсненні ними правосуддя сумнівів щодо конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Консти­туції України та законів;

5) веде та аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику, знайомиться в судах з практикою застосу­вання законодавства;

6) у межах своїх повноважень вирішує питання, що випли­вають з міжнародних договорів України; представляє суди за­гальної юрисдикції у зносинах з судами інших держав;

7) здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Правосуддя, згідно з Конституцією України (ч. 1 ст. 127) здійснюють професійні судді та у визначених законом випад­ках народні засідателі і присяжні.

Звідси випливає, що носіями судової влади в Україні висту­пають насамперед судді, які виконують свої обов’язки на про­фесійній основі.

Професійними суддями є громадяни, які відповідно до Конституції України призначені чи обрані суддями і займають штатну суддівську посаду в одному з судів, передбачених Зако­ном України «Про судоустрій України».

Судді, як зазначено в Законі України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 р., є посадовими особами судової влади, які відповідно до Конституції України наділені повноваженнями здійснювати правосуддя і виконувати свої обов’язки на професійній основі в Конституційному Суді України та судах загальної юрисдикції.

Згідно з Конституцією України (ч. 2 ст. 127) суддями можуть бути громадяни України, не молодші двадцяти п’яти років, які мають вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш, як три роки, проживають в Україні не менше десяти років та володіють державною мовою.

Суддями спеціалізованих судів крім зазначених осіб мо­жуть бути також особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. У цьому разі на посаду судді спеціалізо­ваного суду може бути рекомендований відповідною кваліфі­каційною комісією суддів громадянин України, не молодший тридцяти років, який проживає в Україні не менше десяти років, володіє державною мовою, має вищу освіту у галузі знань, що охоплюються межами юрисдикції відповідного спеціалізова­ного суду, та стаж роботи за спеціальністю не менше п’яти років. Ці судді відправляють правосуддя лише у складі колегій суддів.

Не можуть бути рекомендовані на посаду професійного судді громадяни:

1) визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними;

2) які мають хронічні психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов’язків судді;

3) щодо яких провадиться дізнання, досудове слідство чи судовий розгляд кримінальної справи або які мають незняту чи непогашену судимість.

Перше призначення на посаду професійного судді строком на п’ять років здійснюється Президентом України на підставі рекомен­дації відповідної кваліфікаційної комісії суддів за поданням Вищої ради юстиції. Усі інші судді обираються безстроково Верховною Радою України на підставі рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України за поданням Голови Верховного Суду України (голови відповідного вищого спеціалізованого суду).

Безстрокове обіймання посади суддею є важливою га­рантією незалежності суддів.

Судді, обрані безстроково, перебувають на посаді судді до досягнення ними шістдесяти п’яти років. До закінчення цього строку вони можуть бути звільнені з посади лише з підстав, зазначених у ч. 5 ст. 126 Конституції України, а саме у разі:

1) закінчення строку, на який його обрано чи призначено;

2) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я;

3) порушення суддею вимог щодо несумісності;

4) порушення суддею присяги;

5) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

6) припинення його громадянства;

7) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;

8) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Повноваження судді припиняються у разі його смерті.

Професійні судді не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачу­вані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім науко­вої, викладацької та творчої.

Додаткові вимоги до окремих категорій суддів щодо стажу, віку та їх професійного рівня встановлюються законом.

Такі додаткові вимоги, наприклад, викладені в законах Ук­раїни «Про Конституційний Суд України», «Про статус суд­дів», «Про господарський суд».

Добір кандидатів у судді здійснюється за результатами складання кваліфікаційного екзамену.

При доборі кандидатів забезпечується рівність їхніх прав незалежно від походження, соціального та майнового стану, расової та національної приналежності, статі, політичних по­глядів, релігійних переконань та інших обставин.

Кваліфікаційні екзамени на посаду судді приймаються ква­ліфікаційними комісіями суддів загальних судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, кваліфі­каційними комісіями суддів арбітражних судів, військових су­дів та Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.

Кваліфікаційна комісія рекомендує на посади суддів канди­датів, які виявили найкращі знання, в кількості, потрібній для заміщення вакантних посад.

Судді — особи недоторканні. Недоторканність судді поши­рюється на його житло, службове приміщення, транспорт і засо­би зв’язку, кореспонденцію, належне йому майно і документи.

Недоторканність суддів означає:

1. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України за­триманий чи заарештований до винесення обвинувачувального вироку судом.

2. Суддя не може бути затриманий за підозрою у вчиненні злочину, а також підданий приводу чи примусово доставлений у будь-який державний орган в порядку провадження у спра­вах про адміністративні правопорушення. Суддя, затриманий за підозрою у вчиненні злочину чи адміністративного правопо­рушення, стягнення за яке накладається у судовому порядку, повинен бути негайно звільнений після з’ясування його особи.

3. Проникнення в житло чи службове приміщення судді, у йо­го особистий чи службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку чи виїмки, прослуховування його телефонних розмов, особистий обшук судді, а так само огляд, виїмка його корес­понденції, речей і документів можуть провадитись тільки за вмотивованим рішенням суду, а також за згодою судді у разі прийняття головою відповідного суду рішення вжити спеціаль­них заходів гарантування безпеки.

4. Кримінальна справа щодо судді Конституційного Суду України та будь-якого суду загальної юрисдикції розглядаєть­ся у першій інстанції апеляційним судом.

6. Підсудність справи визначається Головою Верховного Суду України або його заступником. При цьому справа не може розглядатись тим судом, в якому обвинувачений працював суддею.

Судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних.

Основними засадами судочинства є:

1) законність;

2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;

3) забезпечення доведеності вини;

4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості;

5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;

6) забезпечення обвинуваченому права на захист;

7) гласність судового процесу та його повне фіксування тех­нічними засобами;

8) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом;

9) обов’язковість рішень суду.

Вища рада юстиції України діє згідно зі ст. 131 Конститу­ції України, а правові основи її організації та діяльності виз­начені в Законі України «Про Вищу раду юстиції» від 15 січня 1998 р.

Вища рада юстиції є колегіальним, незалежним органом, відповідальним за формування високопрофесійного суддівсь­кого корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупере- джено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також за прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурора­ми вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відповідальність.

Вона складається з двадцяти членів, а порядок її формуван­ня такий:

- по три члени призначають Верховна Рада, Президент, з’їзд суддів України, з’їзд адвокатів України, з’їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ;

- двох членів призначає всеукраїнська конференція праців­ників прокуратури.

При цьому на посаду члена Вищої ради юстиції може бути рекомендований громадянин України, не молодший тридцяти п’яти років і не старший шістдесяти років, який проживає в Україні не менше десяти останніх років, володіє державною мовою, має вищу юридичну освіту та стаж роботи в галузі пра­ва не менше десяти років.

За посадою до складу Вищої ради юстиції входять Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генераль­ний прокурор України.

Вища рада юстиції:

1) вносить подання Президенту України про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад;

2) розглядає справи і приймає рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності;

3) здійснює дисциплінарне провадження стосовно суддів Вер­ховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів;

4) розглядає скарги на рішення про притягнення до дис­циплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.

Конституційний суд України згідно з Конституцією Украї­ни (ст. 147) є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, тобто це незалежний від законодавчої і виконавчої гілок влади спеціальний судовий орган, який здійснює пере­вірку нормативних актів на їх відповідність Конституції Ук­раїни шляхом конституційного судочинства.

Порядок формування та діяльності, завдання, повноважен­ня Конституційного Суду України визначаються Консти­туцією України (розділ ХІІ) та Законом України «Про Консти­туційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р.

Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів Конституційного Суду України:

- шість суддів призначаються Президентом України після консультації з Прем’єр-міністром України та Міністром юс­тиції України щодо кандидатур на посади суддів Конституцій­ного Суду України.

Призначеною на посаду судді Конституційного Суду Ук­раїни вважається особа, щодо якої видано відповідний Указ Президента України, скріплений підписами Прем’єр-міністра України та Міністра юстиції України;

- шість суддів призначаються Верховною Радою України таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів.

Пропозиції щодо кандидатур на посади суддів Консти­туційного Суду України вносить Голова Верховної Ради Украї­ни, а також можуть вносити не менш як 1/4 народних депу­татів України від конституційного складу Верховної Ради України; при цьому депутат має право поставити підпис під пропозицією про висунення лише однієї кандидатури і ці під­писи депутатів не відкликаються.

Відповідний Комітет Верховної Ради України подає Верхов­ній Раді України свої висновки щодо кожної кандидатури на посаду судді Конституційного Суду України, внесеної у вста­новленому порядку.

Призначеними на посади суддів Конституційного Суду Ук­раїни вважаються кандидати, які набрали найбільшу кіль­кість голосів депутатів, але більше половини голосів депутатів від конституційного складу Верховної Ради України. Якщо кілька кандидатів набрали однакову кількість голосів і після їх призначення було б перевищено обов’язкове для призначення число суддів, щодо цих кандидатів проводиться повторне голо­сування;

- шість суддів призначаються з’їздом суддів. При цьому з’їзд суддів України за пропозицією делегатів з’їзду відкритим голосуванням (більшістю голосів присутніх делегатів з’їзду) визначає кандидатури на посади суддів Конституційного Суду України для включення до бюлетенів для таємного голосування.

Призначеним на посаду судді Конституційного Суду Украї­ни вважається кандидат, який у результаті таємного голосу­вання одержав більшість голосів від числа обраних делегатів з’їзду суддів України.

Якщо голосування проводиться щодо кандидатур, число яких перевищує квоту для призначення на посади суддів Конс­титуційного Суду України, призначеними вважаються кандида­ти, які набрали більше голосів, ніж інші кандидати на ці посади.

Суддя Конституційного Суду України призначається стро­ком на дев’ять років без права бути призначеним повторно.

Суддя Конституційного Суду України вступає на посаду з дня складення ним присяги судді Конституційного Суду Ук- 342

раїни на засіданні Верховної Ради України, яке проводиться за участю Президента України, Прем’єр-міністра України, Голови Верховного Суду України, не пізніше, як через місяць після призначення суддею Конституційного Суду України.

Повноваження судді Конституційного Суду України припи­няються в разі:

1) закінчення строку призначення;

2) досягнення суддею шістдесятип’ятирічного віку;

3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я;

4) порушення суддею заборони бути членом політичної пар­тії або профспілки, мати представницький мандат, брати участь у будь-якій політичній діяльності, обіймати будь-які інші оп­лачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім нау­кової, викладацької та творчої;

5) порушення суддею присяги;

6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

7) припинення його громадянства;

8) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;

9) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Рішення про припинення повноважень судді Конституційного Суду України приймається на засіданні Конституційного Суду України, а у випадках порушення суддею присяги чи передбаче­них чинним законодавством вимог — Верховною Радою України.

Повноваження судді припиняються в разі його смерті.

Конституція України (ч. 3 ст. 148) та Закон України «Про Конституційний Суд України» (ст. 16) передбачають досить ви­сокі вимоги до членів Конституційного Суду України. Так, суд­дею Конституційного Суду України може бути громадянин Ук­раїни, який на день призначення досяг сорока років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менш десяти років, проживає в Україні протягом останніх двадцяти років та володіє державною мовою. Судді Конституційного Суду України не мо­жуть належати до політичних партій та профспілок, мати пред­ставницький мандат, брати участь у будь-якій політичній діяль­ності, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

Голова Конституційного Суду України обирається на спеціаль­ному пленарному засіданні Конституційного Суду України зі складу суддів Конституційного Суду шляхом таємного голосу­вання лише на один трирічний строк.

Завданням Конституційного Суду України є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону дер­жави на всій території України.

Функціями Конституційного Суду України є вирішення пи­тання про відповідність законів та інших правових актів Конс­титуції України (конституційний контроль) і офіційне тлума­чення Конституції України та законів України.

До повноважень Конституційного Суду України чинне зако­нодавство відносить прийняття рішення та дання висновків у справах щодо:

1) конституційності законів та інших правових актів Вер­ховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Ці питання розглядаються за зверненнями: Президента України; не менш як сорока п’яти народних депу­татів України; Верховного Суду України; Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; Верховної Ради Авто­номної Республіки Крим;

2) відповідності Конституції України чинним міжнародним договорам України або тим міжнародним договорам, що вно­сяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість;

3) додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту;

4) офіційного тлумачення Конституції та законів України.

Формами звернення до Конституційного Суду України є конституційне подання та конституційне звернення.

Конституційне подання — це письмове клопотання до Конституційного Суду України про визнання правового акта (його окремих положень) неконституційним, про визначення конституційності міжнародного договору або про потребу офі­ційного тлумачення Конституції та законів України, а також звернення Верховної Ради України про давання висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розг­ляду справи про усунення Президента України з поста в поряд­ку імпічменту.

Суб’єктами права на конституційне подання є Верховна Ра­да України, Президент України, не менше сорока п’яти народ­них депутатів України (підпис депутата не відкликається), Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Вер­ховний Суд України, Кабінет Міністрів України, інші органи 344

державної влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування.

Конституційне звернення — це письмове клопотання до Конституційного Суду України про потребу офіційного тлума­чення Конституції та законів України з метою забезпечення реа­лізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і гро­мадянина, а також прав юридичної особи.

Суб’єктами права на конституційне звернення є громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи.

Конституційний Суд України за результатами розгляду справ щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Ка­бінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Ав­тономної Республіки Крим приймає рішення.

Конституційний Суд України може визнати неконституційним правовий акт повністю або в окремій його частині.

У разі, якщо в процесі розгляду справи за конституційним поданням чи конституційним зверненням виявлено невідпо­відність Конституції України іншим правовим актам (їх окре­мим положенням), крім тих, щодо яких відкрито провадження в справі, і які впливають на прийняття рішення чи давання висновку в справі, Конституційний Суд України визнає такі правові акти (їх окремі положення) неконституційними.

Закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконститу­ційність.

Матеріальні чи моральні збитки, завдані фізичним або юри­дичним особам актами і діями, що визнані неконституційни­ми, відшкодовуються державою у встановленому законом по­рядку.

У справах з питань офіційного тлумачення Конституції Ук­раїни та законів України; відповідності Конституції України чинним міжнародним договорам України або тим міжнарод­ним договорам, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість; додержання конституцій­ної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту Конститу­ційний Суд України дає висновки.

Рішення приймаються, висновки даються Конституційним Судом України поіменним голосуванням шляхом опитування суддів Конституційного Суду.

Рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов’язковими до виконання.

Конституційно-правовий статус прокуратури. У системі по­ділу влади прокуратура (від лат. procurare — турбуватися) виступає відносно самостійним інститутом і безпосередньо не входить до законодавчої, виконавчої чи судової гілок влади, хоча й тісно взаємодіє з останньою.

Згідно з Конституцією України (ст. 121) прокуратура ста­новить єдину систему, до якої входять: Генеральна прокурату­ра України, прокуратури Автономної Республіки Крим, облас­тей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові прокуратури.

До органів військових прокуратур належать військові проку­ратури регіонів і військова прокуратура Військово-Морських Сил України (на правах обласних), військові прокуратури гарнізонів.

Місце та роль органів прокуратури в системі органів дер­жавної влади України характеризуються тим, що вони здійс­нюють прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерст­вами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, полі­тичними партіями, громадськими організаціями, масовими руха­ми, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, поса­довими особами та громадянами

При цьому предметом прокурорського нагляду за додер­жанням і застосуванням законів є:

1) відповідність актів, які видаються всіма органами, під­приємствами, установами, організаціями та посадовими особа­ми, вимогам Конституції України та чинним законам;

2) додержання законів про недоторканність особи, соціаль­но-економічні, політичні, особисті права і свободи громадян, захист їхньої честі і гідності, якщо законом не передбачений інший порядок захисту цих прав;

3) додержання законів, що стосуються економічних, міжна­ціональних відносин, охорони навколишнього середовища, митниці та зовнішньоекономічної діяльності.

Завдання, функції, повноваження прокурорів, організація, засади та порядок діяльності органів прокуратури визначаються Конституцією України, Законом України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р., іншими законодавчими актами.

Діяльність органів прокуратури спрямована на всебіче утвер­дження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань:

1) закріплених Конституцією України незалежності держа­ви, суспільного та державного ладу, політичної та економічної систем, прав національних груп і територіальних утворень;

2) гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина;

3) основ демократичного устрою державної влади, правово­го статусу місцевих рад, органів самоорганізації населення.

Конституційними функціями прокуратури є:

1) підтримання державного обвинувачення в суді. Проку­рор, який бере участь в розгляді справ у судах, не здійснює на­гляду за діяльністю суду. Додержуючи принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, він сприяє виконанню ви­мог закону про всебічний, повний і об’єктивний розгляд справ. Підтримуючи державне обвинувачення, прокурор бере участь у дослідженні доказів, подає суду свої міркування щодо засто­сування кримінального закону та міри покарання підсудному. При цьому прокурор має керуватися вимогами закону й об’єк­тивною оцінкою зібраних по справі доказів;

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

3) нагляд за додержанням законів органами, які прово­дять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обме­женням особистої свободи громадян^[57];

5) нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадя­нина, додержанням законів із цих питань органами вико­навчої влади, органами місцевого самоврядування, їх поса­довими і службовими особами.

На прокуратуру не може покладатися виконання функцій, не передбачених Конституцією України і Законом України «Про прокуратуру».

Організація та діяльність органів прокуратури базовані на специфічних принципах. Органи прокуратури:

1) становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчих прокурорів вищим;

2) здійснюють свої повноваження на підставі додержання Конституції України та чинних на території республіки законів, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об’єднань чи їх органів;

3) захищають у межах своєї компетенції права і свободи громадян на засадах їх рівності перед законом, незалежно від національного чи соціального походження, мови, освіти, став­лення до релігії, політичних переконань, службового чи май­нового стану та інших ознак;

4) вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнен­ня у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення;

5) діють гласно, інформують державні органи влади, гро­мадськість про стан законності та заходи щодо її зміцнення.

Працівники прокуратури не можуть належати до будь-яких політичних партій чи рухів.

Найвищою посадовою особою в централізованій системі ор­ганів прокуратури є (відповідно до ст. 122 Конституції Украї­ни) Генеральний прокурор України, який очолює Генеральну прокуратуру України. Генеральний прокурор України призна­чається на посаду та звільняється з посади Президентом Украї­ни за згодою Верховної Ради України (п. 11 ст. 106 Конститу­ції України). Строк повноважень Генерального прокурора України — п’ять років.

Генеральний прокурор України:

1) спрямовує роботу органів прокуратури і здійснює конт­роль за їх діяльністю;

2) призначає першого заступника, заступників Генерально­го прокурора України, керівників структурних підрозділів, го­ловного бухгалтера, інших працівників Генеральної прокура­тури України;

3) затверджує структуру і штатну чисельність підпорядкова­них органів прокуратури, розподіляє кошти на їх утримання;

4) призначає за погодженням з Верховною Радою Автоном­ної Республіки Крим прокурора Автономної Республіки Крим;

5) призначає заступників прокурора Автономної Республіки Крим, прокурорів областей, міст Києва і Севастополя, їх зас­тупників, міських, районних, міжрайонних, а також прирів­няних до них інших прокурорів;

6) відповідно до законодавства визначає порядок прийняття, переміщення та звільнення прокурорів, слідчих прокуратури та інших спеціалістів;

7) відповідно до законів України видає обов’язкові для всіх органів прокуратури накази, розпорядження, затверджує по­ложення та інструкції;

8) присвоює класні чини згідно з Положенням про класні чини працівників прокуратури. Вносить подання Президенту України про присвоєння класних чинів державного радника юстиції 1, 2 і 3 класів.

Вказівки Генерального прокурора України з питань розсліду­вання є обов’язковими для виконання всіма органами дізнання і попереднього слідства.