Автономія: поняття та види

Ключові поняття: територіальна автономія; політична

автономія; адміністративна автономія; екстериторіальна автономія.

Автономія - це право самостійного здійснення державної влади чи управління, надане якійсь частині держави, що здійснюється в межах, передбачених загальнодержавним законом або конституцією.

У найзагальнішому значенні термін «автономія» використовується у праві для характеристики певного ступеня самостійності органів, організацій, територіальних, національних та інших спільнот у вирішенні питань їхньої життєдіяльності.

У вузькому значенні, залежно від компактності чи розрізненості проживання національних меншин, визначають територіальну та екстериторіальну автономії.

Територіальна (національно-територіальна) автономія - це самоврядування певної частини території держави, право громадян, що проживають на цій території та органів, які вони обирають, самостійно вирішувати окремі питання організації та здійснення влади в межах повноважень, установлених конституцією та законами держави. Територіальна автономія може надаватись окремій частині території держави (наприклад, Аландські острови - Фінляндія), кільком таким частинам (наприклад, Придністров’я та Гагаузія - Молдова), всім однопорядковим територіальним одиницям держави (наприклад, області в Італії, суб’єкти федерації у федераціях).

Здебільшого під територіальною автономією розуміють

самоврядування однієї або кількох територіальних одиниць держави, які характеризуються особливостями національного складу населення, культури, традицій, побуту тощо.

За обсягом повноважень територіальні автономії поділяються на: політичні (або законодавчі) та адміністративні (місцеві).

Політична автономія (має деякі ознаки державності) - це державоподібне утворення у складі відповідної держави, органи якого мають право видавати закони з питань місцевого значення.

Адміністративна автономія - це територіальна одиниця держави, органи якої не мають права видавати закони, але наділяються ширшими правами у галузі управління, ніж органи у звичайних адміністративно- територіальних одиницях.

Територіальні автономії також класифікують за підставами, що спонукали до їх утворення:

- автономії, утворені за національно-лінгвістичними ознаками (етнотериторіальні або національно-територіальні). Подібні автономії утворюються на територіях з особливостями національного складу населення, наявністю місцевих діалектів (Велика Британія, Іспанія, Індія тощо);

- автономії, що були утворені внаслідок певних історичних подій та обставин, наприклад, автономії на територіях, що характеризуються особливостями політичних та економічних відносин (Гонконг і Макао в КНР);

- автономії, що утворилися внаслідок реалізації загального принципу територіальної організації влади. До них можна віднести області в Італії, всі територіальні одиниці в Японії та Коста-Ріці.

Екстериторіальна автономія поширюється не на певну територіальну одиницю держави, а на представників певного етносу (національності), що проживають у межах всієї державної території. Залежно від компактності чи розрізненості проживання етнічних спільнот та від інших обставин екстериторіальну автономію поділяють на два різновиди:

- персональна автономія - утворюється при розрізненому проживанні відповідних етнічних груп чи національних меншин, які створюють свої об’єднання, що займаються питаннями культури, побуту, мови і можуть мати своє представництво (з правом дорадчого голосу) при деяких центральних органах державної влади;

- корпоративна автономія - утворюється з огляду на існування лінгвістичних спільнот, для яких резервуються місця в державному апараті. Крім того, на місцевій мові здійснюється судовий процес, викладання у школах тощо.

Екстериторіальна автономія надає певній етнічній спільноті певної самостійності в питаннях організації освіти та інших форм культурного життя, її часто називають культурною (національно-культурною) автономією.

90.