Поняття, зміст та класифікація об’єктів промислової власності

Розвиток науково-технічної та економічної діяльності, поставив перед економічно-розвинутими країни необхідність правової охорони об’єктів промислової власності не тільки на національному рівні, а й на міжнародному.

В конвенції промислова власність розуміється в найбільш широкому значенні і розповсюджується не тільки на промисловість і торгівлю у власному значенні слова, але також і на галузі сільськогосподарського виробництва і добувної промисловості та на всі продукти промислового чи природного походження, наприклад: вино, зерно, тютюновий лист, фрукти, худоба, копалини, мінеральні води, пиво, квіти, борошно.

Незважаючи на те, що об’єкти промислової власності відіграють важливу роль у всій суспільно-корисній діяльності людини, сприяють соціальному та економічному розвитку нашої держави, Україна ніколи не мала власного законодавства, спрямованого на врегулювання відносин у сфері промислової власності. Нормотворча діяльність, у тому числі і щодо законодавства про промислову власність, пов’язана із отриманням нашою державою незалежності. Результатом нормотворчої діяльності стало створення доволі значної кількості відповідних нормативно-правових актів, що безпосередньо встановлюють правові режими окремих об’єктів промислової власності.

Особливе місце в регулюванні відносин у сфері промислової власності займає спеціальне законодавство.

Винахід (корисна модель) - це результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології (ст. 1 Закону «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі») [27]. Закон пов’язує винахід (корисну модель) із секретним винаходом (секретною корисною моделлю) та службовим винаходом (корисною моделлю).

Регулювання відносин у сфері охорони прав на винахід та корисну модель регулюється нормами статей ЦК України, яке по іншому надає його визначення. Відповідно до ст. 459 ЦК України винахід вважається придатним для набуття права інтелектуальної власності на нього, якщо він, відповідно до закону, є новим, має винахідницький рівень і придатний для промислового використання [38]. На відміну від винаходу, корисна модель повинна бути придатною для набуття права інтелектуальної власності, повинна бути тільки новою і придатною для промислового використання (ст. 460 ЦК України). До неї не застосовується така ознака, як винахідницький рівень. Це не означає, що корисною моделлю може бути визнано очевидне для будь-якого фахівця рішення задачі. Корисна модель, як і винахід, повинна бути наслідком самостійної винахідницької творчості. Але ступінь творчості при створенні корисної моделі значно нижче, ніж при створенні винаходу. Спільною ознакою цих об’єктів є їх промислове використання [39, с. 410].

Промисловий зразок - це результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання (ст. 1 Закону «Про охорону прав на промислові зразки») [28]. Промисловий зразок визнається новим, якщо сукупність його суттєвих ознак не стала загальнодоступною до дати подання заявки до відповідної установи.

Знак (торговельна марка - виділено автором) - це позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб (ст. 1 Закону «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» [29].

Згідно із ст.

У питання класифікації кваліфікованого зазначення походження товару (географічне зазначення - виділено автором), слід звернути увагу, що на відміну від норм ЦК України, в главі 45 якого вживається термін «географічне зазначення», в Законі України «Про охорону прав на зазначення походження товарів», термін - кваліфіковане зазначення походження товару охоплює (об’єднує) терміни: назва місця походження товару та географічне зазначення походження товару [40].

Складовою об’єктів охорони промислової власності є раціоналізаторські пропозиції. Забезпечення економічного прогресу, поліпшення умов праці і життя людей неможливо без новітніх ідей. Новітні технологічні нововведення дозволяють забезпечити більш ефективне використання промислових технологій на підприємствах, дозволяють виробляти продукцію більш високого технологічного рівня. Раціоналізаторські пропозиції дають досить значний корисний ефект, які інколи можуть перевищувати економічний ефект від використання винаходів [8, с. 189].

Незважаючи на те, що пункт 2 ст. 1 Паризької Конвенції про охорону промислової власності визначено коло об’єктів промислової власності, до яких раціоналізаторська пропозицію не відноситься, у той же час, враховуючи, що раціоналізаторські пропозиції відіграють важливу роль в економічній сфері, промисловості тощо, ми вважаємо що раціоналізаторські пропозиції, як об’єкт права інтелектуальної власності, повинен бути віднесений до інституту промислової власності.

За відсутності спеціального закону, який би регулював питання суб’єктів права інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію, складання, подача і розгляд заяви на раціоналізаторську пропозицію проводяться у відповідності до Тимчасового положення про правову охорону об’єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні, затвердженого Указом Президента України від 18 вересня 1992 р.

Крім указаних нормативно-правових актів, главою 41 ЦК України регулюється право інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію (ст. ст. 481-484). Відповідно до частини 1 ст. 481 раціоналізаторською пропозицією є визнана юридичною особою пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь -якій сфері її діяльності. Раціоналізаторською визнається пропозиція, яка є новою і корисною для підприємства, якому вона подана, і передбачає створення або зміну конструкції виробів, технології виробництва, застосовуваної техніки або складу матеріалу і є визнана юридичною особою. Об’єктом раціоналізаторської пропозиції може бути як матеріальний об’єкт, так і процес у будь-якій сфері технології чи організації. Суб’єктами права інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію є її автор та юридична особа, якій ця пропозиція подана.

Обсяг правової охорони раціоналізаторської пропозиції визначається її описом, а також кресленнями, якщо вони подані (ст. 481 ЦК України).

Здійснюючи класифікації об’єктів промислової власності, слід звернути увагу й на те, що в спеціальній літературі існують різні підходи до класифікації об’єктів права інтелектуальної власності. Традиційно інтелектуальну власність поділяють на об’єкти авторського права і суміжних прав та об’єкти права промислової власності, спільною істотною ознакою яких є те, що об’єктами авторських прав та прав промислової власності виступають саме результати творчої діяльності людини.

Аналіз доктринальних підходів щодо класифікації об’єктів інтелектуальної власності, поділу та віднесення тих чи інших об’єктів промислової власності до певної групи об’єктів інтелектуальної власності, свідчить, що найбільш поширеним підходом, який ми поділяємо, коли об’єкти права інтелектуальної власності поділяються на: об’єкти авторського права та суміжних прав, об’єкти промислової власності та нетрадиційні об’єкти [42, с.

П. М. Цибульов і В. П. Чебатарьов класифікують об’єкти права інтелектуальної власності на три самостійні інститути. До об’єктів авторського права і суміжного права вони відносять: літературні твори, художні твори, комп’ютерні програми, бази даних, виконання творів, фонограми та відеограми, передачі організацій мовлення; до об’єктів промислової власності відносять: винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки, географічні зазначення, фірмові найменування; до нетрадиційних об’єктів інтелектуальної власності сорти рослин, породи тварин, топографії інтегральних мікросхем, комерційні таємниці, наукові відкриття, раціоналізаторські пропозиції [43, с. 9].

Найбільш розгалужену класифікацію надає В. Д. Базилевич, який усі види інтелектуальної власності поділив на чотири великі групи: авторські і суміжні права: літературні, наукові, художні твори; комп’ютерні програми; бази даних; виконавська діяльність, фонограми та відеограми; передачі теле - і радіомовлення; право промислової власності: винаходи (нові рішення конкретних технічних проблем); промислові зразки (нові оригінальні художньо-конструкторські рішення виробу, що визначають його дизайн, естетичний вигляд, зовнішнє оформлення тощо); корисні моделі (нові, оригінальні конструкторські рішення певних пристроїв: пристрої, пристосування тощо); раціоналізаторські пропозиції (нові корисні технічні рішення щодо вдосконалення техніки, яка використовується, продукції, яка виробляється, способів управління, контролю тощо); засоби індивідуалізації учасників цивільного обігу та продукції, що ними виробляється: товарні знаки (умовне символічне позначення товарів), знаки обслуговування (умовне символічне позначення послуг, що надаються), фірмове найменування (назви, терміни, найменування); географічні зазначення (вказівки на походження товарів, послуг або найменування місця їх походження); нетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності: нові сорити рослин, породи тварин, компонування інтегральних мікросхем, комерційні таємниці [44, с.

У питання класифікації об’єктів права інтелектуальної власності О. П. Світличний об’єкти інтелектуальної власності класифікує на декілька інститутів, шляхом віднесення до інституту авторського права і суміжних прав: творів у галузі науки, літератури і мистецтва; до інституту промислової власності: засоби індивідуалізації учасників господарського обороту товарів та послуг (торговельні марки, комерційні (фірмові) найменування, зазначення походження товару (географічне зазначення); винаходи та корисні моделі; промислові зразки; компонування інтегральних мікросхем; до інститут селекційних досліджень: на сорти рослин та породи тварин; до інституту нетрадиційних об’єктів права інтелектуальної власності: раціоналізаторські пропозиції; наукові відкриття; комерційна таємниця [8, с. 52].

Незважаючи на існуючи класифікації об’єктів інтелектуальної власності, слід погодитися з думкою А. О. Підопригори, згідно якої, одна справа створити винахід, інша - знак для товарів і послуг, промисловий зразок чи фірмове найменування. У цілому об’єкти промислової власності мають своїм призначенням підвищення ефективності виробництва, зниження собівартості продукції тощо, а засоби індивідуалізації - індивідуалізувати товаровиробника, показати відмінність товару одного виробника від подібного товару іншого виробника. Тому значимість об’єктів промислової власності дещо вища, ніж засобів індивідуалізації, а останні не дуже вписується у групу об’єктів промислової власності за своїм функціональним призначенням [45, с. 525].

Наведене, в котрий раз підтверджує неоднозначні наукові позиції щодо віднесення тих чи інших об’єктів права інтелектуальної власності до різних інститутів права інтелектуальної власності. У питанні інституту об’єктів промислової власності О. Б. Петренко поділяє їх на два субінститути: патентного права та правової охорони засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту товарів, робіт і послуг. Він пише, що «субінститут патентного права регулює майнові, а також пов’язані із ними немайнові відносини, що виникають у зв’язку зі створенням та використанням винаходів, корисних моделей та промислових зразків, охорона яких здійснюється на підставі видачі патенту. Режим правової охорони цих об’єктів характеризується єдиними підходами, що дозволяє його відокремлювати від режимів охорони інших об’єктів інтелектуальної власності. Субінститут правової охорони засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів, робіт і послуг заснований на дещо інших принципах порівняно з охороною прав суб’єктів патентного права. Його мета полягає у забезпеченні належної індивідуалізації товаровиробників, їх робіт та послуг. Разом із тим, цей субінститут регулює відносини, пов’язані із реалізацією виключних прав у сфері виробництва, комерційного обігу, надання послуг, продажу товарів, що певною мірою об’єднує його із субінститутом патентного права» [46, с. 238].

При такому підході, поза межами субінституту патентного права залишилася охорона прав на топографії інтегральних мікросхем. Цілком усвідомлюємо, що охоронним документом цього об’єкта, на відміну від винаходів, корисних моделей та промислових зразків, є свідоцтво, водночас як уже наголошувалося, топографії інтегральних мікросхем підлягають правовій охороні в межах інституту об’єктів промислової власності.

У питанні класифікації об’єктів промислової власності офіційний вебпортал Державної служби інтелектуальної власності до об’єктів промислової власності відносить: винаходи та корисні моделі; топографії інтегральних мікросхем; промислові зразки; знаки для товарів і послуг; зазначення погодження товару [47].

Враховуючи неоднозначні підходи в частині віднесення тих чи інших об’єктів інтелектуальної власності до інституту об’єктів промислової власності, роблячи проміжний висновок у питанні класифікації об’єктів промислової власності та пошуку шляхів її удосконалення, вбачаємо доцільним віднести до об’єктів промислової власності такі об’єкти права інтелектуальної власності: винаходи, корисні моделі; промислові зразки; торговельні марки; географічні зазначення; компонування інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції.

Здійснений аналіз нормативно-правових актів, що регулюють відносини з приводу правової охорони об’єктів промислової власності, свідчать про значну їх кількість та розгалуженість. Проте, як відмічає І. Коваль, у питанні правової охорони та захисту об’єктів промислової власності сучасне законодавство не дає визначення дефініції поняття «промислова власність» та не встановлює чітко визначений перелік її об’єктів, незважаючи на те, що «право промислової власності» є широковживаним у наукових колах, зокрема, в монографічній літературі, дисертаційних роботах, застосовуються у судовій практиці. Водночас, незважаючи на відсутність легімітизації терміна «промислова власність» у внутрішньому законодавстві України, він є загальновизнаним на рівні міжнародного документа - Паризької конвенції про охорону промислової власності, яка була прийнята у 1883 р. і набула чинності для України 25 грудня 1991 р., а тому є частиною національного законодавства і має пріоритет щодо актів законодавства України. Визначення промислової власності у Конвенції не розкривається, втім, наводиться перелік її об’єктів [48, с. 15].

На підтвердження цієї тези В. Є. Макода пише, що «термін «промислова власність» міцно увійшов до законодавства України» [49, с. 101].

Наведене в котрий раз свідчать, що до інституту промислової власності, вітчизняне і міжнародне законодавство у сфері охорони прав на об’єкти промислової власності, так і науковці, включають, або навпаки, виключають ті чи інші об’єкти. Наприклад, А. В. Чукаєва до об’єктів промислової власності відносить:

а) об’єкти патентного права (породи тварин, сорти рослин, промислові зразки, корисні моделі, винаходи);

б) позначення торгові марки (знаки для товарів і послуг), комерційні (фірмові) найменування, географічні зазначення;

в) компонування (топографія) інтегральних мікросхем;

г) раціоналізаторські пропозиції, секрети виробництва (ноу-хау), селекційні досягнення [9, с. 51].

За такого підходу виникає низка дискусійних питань в частині класифікації об’єктів, запропонованою А. В. Чукаєвою. Зокрема, є дискусійним питанням, коли автор відносить до різних груп сорти рослин і селекційні досягнення. По-перше, вказані об’єкти не слід відносити до об’єктів промислової власності, а по-друге, вказані об’єкти, як на нашу думку, слід віднести до охорони прав на селекційні досягнення.

Підставою такого ствердження є те, що відносини з приводу правової охорони селекційних досягнень регулюються Законом України «Про охорону прав на сорти рослин» від 21 квітня 1993 р. [50], який ототожнює автора сорту із селекціонером, як людиною, яка безпосередньо вивела або виявила і поліпшила сорт та Законом України «Про племінне тваринництво» від 21 грудня 1999 р. [51]. На користь такого твердження слід погодитися із слушною думкою Є. Ш. Гареєва, згідно якої «Селекційними досягненнями є сорти рослин та породи тварин, створені в результаті науково-практичної діяльності. Після створення, особи, які мають на це право, набувають права інтелектуальної власності на ці об’єкти [39, с. 432].

Повертаючись до змісту класифікації об’єктів промислової власності і враховуючи, що питання охорони об’єктів промислової власності безпосередньо пов’язано з її об’єктами, до яких ми відносимо: винаходи, корисні моделі; промислові зразки; торговельні марки; географічні зазначення; компонування інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції.

Важливою складовою охорони об’єктів промислової власності є їх міжнародна класифікація. Відповідні класифікатори засновані відповідними міжнародними угодами. Прийняття в 1993 р. низки законів у сфері промислової власності, поставило питання про створення довідково-пошукового апарату пов’язаного із охороною об’єктів інтелектуальної власності. У світовій системі правової охорони об’єктів інтелектуальної власності міжнародні класифікації періодично переглядаються (змінюються і/або доповнюються). Це робиться для поліпшення пошукових можливостей об’єктів інтелектуальної власності.

На сьогодні Україна приєдналася до значної кількості міжнародних угод стосовно міжнародних класифікацій об’єктів промислової власності. Однією із перших таких угод ратифікованих Україною є Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків від 15 червня 1957 р., переглянута в Стокгольмі 14 липня 1967 р. і в Женеві 13 травня 1977 р., змінена 28 вересня 1979 р. [52] і яка набрала чинності для України 29 грудня 2000 р. [53].

Згідно Ніццької угоди країни, до яких застосовується ця Угода, утворюють Спеціальний союз, приймають єдину класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків. Класифікація складається з переліку класів, який супроводжується, в разі потреби, поясненнями та з алфавітного переліку товарів і послуг із зазначенням класу, до якого належить кожний товар або послуг [53].

Складовою міжнародної охорони об’єктів промислової власності є Віденська Угода про заснування Міжнародної класифікації зображувальних елементів знаків від 12 червня 1973 р. [54]. Україна є учасницею цієї Угоди з 18 лютого 2009 р. [55]. Згідно цієї Угоди класифікація зображувальних елементів включає перелік категорій, розділів та секцій, в яких класифіковано зображувальні елементи знаків, разом з пояснювальними примітками, залежно від конкретного випадку. З урахуванням вимог, установлених цією Угодою, сфера застосування класифікації зображувальних елементів є такою, яку їй надає кожна країна Спеціального союзу. Зокрема, класифікація зображувальних елементів не обмежує країн Спеціального союзу стосовно обсягу охорони, що надається знаку. В межах цієї Угоди діє Міжнародна класифікація товарів і послуг, яка складається з переліку 45-ти класів на основні види товарів і послуг, з яких 34 класи призначені для товарів і 11 класів - для послуг, а також алфавітного переліку товарів і послуг. Класифікація розроблена, прийнята і використовується з метою реєстрації товарних знаків і знаків обслуговування на підставі Ніццької угоди про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків.

Єдина міжнародна класифікація діє й щодо промислових зразків в межах підписаної 8 жовтня 1968 р. Локарнської угоди про заснування Міжнародної класифікації промислових зразків [56], яка набрала чинності для України 7 липня 2009 р. [57]. Відповідно до цієї Угоди, країни, до яких застосовується ця Угода, приймають єдину міжнародну класифікацію промислових зразків, яка включає: перелік класів і підкласів, що складається з 32 класів і 223 підкласів, заснованих на різних видах товарів; алфавітний перелік виробів, до якого включено промислові зразки, із зазначенням класів і підкласів, до яких вони належать; пояснювальні примітки.

Міжнародна класифікацію промислових зразків, має «виключно адміністративний характер» і не обмежує країни-учасниці Угоди «щодо сутності та охорони, що її надають промисловому зразку, по класифікованому певним способом (ст. 2(1)). Локарнська угода вимагає, щоб відомства промислової власності кожної з країн-учасниць Угоди «в офіційних документах стосовно депонування чи реєстрації промислових зразків, а в разі їх офіційної публікації, у відповідних публікаціях, зазначали номери класів і підкласів Локарнської класифікації, до яких належать вироби, з використаними в них промисловими зразками» (ст. 2(3)).

З метою прийняття єдиної системи класифікації патентів, авторських свідоцтв, корисних моделей і свідоцтв про корисність, відповідає загальним інтересам і є доречним для встановлення більш тісного міжнародного співробітництва у сфері промислової власності та сприяння гармонізації національного законодавства в цій сфері, 24 березня 1971 р. Страсбурзькою Угодою про міжнародну патентну класифікацію, була створена Міжнародна патентна класифікація [58]. Україна приєдналась до цієї Угоди 17 грудня 2008 р, проте повноправним учасником цієї Угоди стала з 7 квітня 2010 р. [59].

МПК є засобом для однакового в міжнародному масштабі класифікування патентних документів. Основним призначенням МПК є полегшення пошуку аналогічних технічних рішень. У зв’язку з цим МПК розроблена і повинна використовуватися таким чином, щоб однакові технічні рішення класифікувалися однаково, і, отже, могли бути знайдені в одному і тому ж місці системи класифікації. Опублікованим патентам усіх країн - учасниць, а також патентним документам більшості інших країн, надається принаймні один класифікаційний номер, що вказує на предмет, якого стосується винахід. Патентному документу можуть надаватися і додаткові класифікаційні та індексаційні номери з метою уточнити його зміст та спростити наступний пошук.

МПК охоплює всі галузі знань, об’єкти яких можуть підлягати захисту охоронними документами. Повний індекс МПК містить такі складові: розділ - клас - підклас - групу - підгрупу. Приєднання України до зазначених вище міжнародних угод надало змогу нашій країні не лише використовувати міжнародні класифікатори в роботі, але й брати участь в їх удосконаленні, зокрема, через діяльність у складі Комітетів експертів відповідних Союзів. З цією метою на офіційному веб-порталі ДСІВ розміщені інформаційні ресурси МКП.

Наказом Державної служби інтелектуальної власності України № 523-н від 18 грудня 2014 р., з метою державної охорони інтелектуальної власності та у зв’язку із запровадженням з 1 січня 2015 року Всесвітньою організацією інтелектуальної власності версії 2015 року 10-ї редакції Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків (МКТП (10-2015) та з метою забезпечення застосування МКТП (10-2015) [60].

Наведена міжнародна та вітчизняна система класифікації об’єктів промислової власності, свідчить про ступінь впливу держави та її роль у впорядкуванні та контролі у цій сфері. У той же час, виникнення прав на об’єкти промислової власності закон пов’язує з необхідністю дотримання певних правил. Мова йде про кваліфікуючі ознаки здійснення державою процедур, які необхідні для отримання особою охоронних документів на об’єкти промислової власності [61, с.144].

Процедура класифікації товарів чи/або послуг відповідно до Міжнародної класифікації товарів і послуг, для позначення яких реєструється знак для товарів і послуг, досить трудомістка. Складання переліку товарів чи/або починають з визначення кола товарів чи/або послуг, для яких передбачається реєстрація знака, і групують їх за класами МКТП. З 1 січня 2015 р. набула чинності 15 редакція МКТП та її український варіант [60].

Однак, незважаючи на те, що Україна тривалий час не була країною- учасницею міжнародних угод про заснування міжнародних класифікацій, відповідні класифікатори використовувалися як один із основних елементів довідково-пошукового апарату до фондів патентної документації. Приєднання України до зазначених вище міжнародних угод надало змогу нашій країні не лише використовувати міжнародні класифікації в роботі, а й брати активну участь в їх удосконаленні, зокрема у складі Комітетів експертів відповідних Союзів.

У світовій системі правової охорони об’єктів інтелектуальної власності міжнародні класифікації періодично переглядаються (змінюються і/або доповнюються) й для поліпшення пошукових можливостей та з урахуванням технічного прогресу видаються їх нові версії/редакції, зокрема, 2015 року. У зв’язку з цим систематично проводяться роботи щодо актуалізації українськомовних міжнародних класифікацій, які доступними на офіційному веб-порталі ДСІВ.

Аналіз об’єктів промислової власності - промислового зразка та знака для товарів і послуг (торговельної марки), процедур набуття прав на ці об’єкти показує, що в кожному конкретному випадку заявникові потрібно визначитись щодо форми правової охорони результату його творчої інтелектуальної діяльності [62, с.79-80].

1.3.