§ 3. Здійснення права власності
Як суб'єктивне цивільне право право власності має абсолютний характер, є речевим та існує в абсолютних правовідносинах. Право власності розуміють, поперше, як безпосереднє панування над майном, певну міру юридичноі влади щодо нього (позитивний зміст). Подруге, воно вимагає від всіх формального обов'язку утримуватися від будьякого впливу на об'єкт власності (заперечний зміст). Потретє, воно підлягає охороні від будьякого порушника
199
Розділ III ПРАВО ВЛАСНОСТІ ТА ІНШІ РЕЧЕВІ ПРАВА
Глава 13 ПРАВО ВЛАСНОСТІ. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
і при захисті від третьої особи слідує за майном, у кого б воно не опинилося.
Із характеристики права власності як права абсолютного можна зробити щонайменше два висновки:
1) відсутність щодо нього будьяких обмежень, крім встановлених законом. Ступінь, форми та порядок обмежень при цьому неоднакові в різних правових системах, вони можуть змінюватися за наявності різних обставин і зводяться до вказівки на додержання власником закону та прав третіх осіб. Не можна плутати тимчасове обмеження власника в правомочностях, а також загальні заборони та обмеження з позбавленням права власності, яке тягне його припинення як суб'єктивного права. Власність за своїм змістом передбачає необмеженість правового панування над річчю. За своєю сутністю право власності безмежне, воно поширюється на річ по всіх напрямках, у всіх відносинах.
Хоч у дійсності право власності завжди обмежується, але закладена у ньому ідея має практичне значення;2) суб'єктивне право власності є елементом правовідносин між носієм права власності з невизначеною кількістю зобов'язаних осіб. Різні точки зору з цього питання, що стосуються існування права поза правовідносинами; у правовідносинах загального вигляду; в нескінченій кількості правовідносин з кожним та всіляким, зводяться, по суті, до одного: зобов'язаного суб'єкта у правовідносинах власності не встановлено. Ним може бути кожний.
Закон передбачає загальні обсяги здійснення права власності та загальні обмеження щодо здійснення цього права. Так, в ст. ст. 46 Закону «Про власність» встановлено, що власник має право здійснювати щодо свого майна будьякі дії, що не суперечать закону. Він може використовувати :
майно для здійснення господарської та іншої ие забороненої законом діяльності, зокрема передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам;
працю громадян на договірній основі;
належне йому майно для здійснення підприємницької діяльності та ін.
При цьому Закон встановлює для власника такі загальні обмеження:
відповідність його дій по здійсненню права власності закону; незаподіяння шкоди навколишньому середовищу; 200
непорушення прав та інтересів громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом;
додержання моральних засад суспільства.
Про таке ж наголошується у ч. 8 ст. 41 Конституції України, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.