§2. Право спільної часткової власності
У ЦК правовому регулюванню відносин між учасниками права спільної часткової власності безпосередньо присвячено ст.ст.
112119. При цьому їхня дія розрахована переважно на спільну часткову власність громадян, у зв'язку з чим застосування цих норм до спільної власності організацій можливе лише у тій мірі, що не суперечить спеціальному закону, статутній діяльності останніх. Окремо у ЦК врегульовано сумісну діяльність (ст.ст.430434), для здійснення якої учасники створюють спільну власність. Громадянам дозволялось укладати договір про сумісну діяльність лише для задоволення своїх особистих побутових потреб. Сьогодні норми про спільну часткову власність діють з урахуванням економічних реформ, свободи господарської діяльності.Правовий режим спільної часткової власності визначається з врахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування і розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх учасників, а при відсутності згоди спір вирі
301
шується судом (ч.І ст.113 ЦК). При цьому вони мають рівне право голосу у здійсненні цих правомочностей незалежно від розміру часток кожного. Співвласники вправі залежно від призначення майна встановити порядок володіння, користування ним або його частинами у натурі, визначити черговість та інші умови користування конкретною річчю.
Встановлення співвласниками порядку користування з виділенням частини майна у натурі не припиняє спільної власності, оскільки такі частини не перетворюються в об'єкт самостійної власності кожного з них. У практиці найчастіше укладаються угоди про розподіл користування реальними частинами спільного майна щодо неділимих об'єктів (автомашин, жилих будинків, інших споруд).
Спільна власність може приносити певні доходи або потребувати необхідних витрат на її утримання.
Кожен співвласник відповідно до своєї частки має право на доходи вщ спільного майна, відповідає перед третіми особами по зобов'язаннях, пов'язаних з цим майном, і повинен брати участь у сплаті відповідних податків і платежів, а також у витратах по утриманню і збереженню спільного майна. У принципі законодавець не забороняє співвласникам передбачити інший порядок розподілу вказаних обов'язків.Учаснику спільної часткової власності надається право на сплатне чи безоплатне відчуження іншим особам своєї частки у спільному майні (шляхом укладення угод купівліпродажу, дарування, міни, заповіту). Набувачами такої частки можуть бути сторонні особи або інші співвласники. У цих випадках спільна власність не припиняється, оскільки відчужується не конкретна частина майна, а частка у праві спільної власності, тобто відбувається лише заміна суб'єкта цивільного правовідношення.
У законодавстві встановлено також деякі гарантії захисту прав співвласників, які не заінтересовані у відчужені частки у спільній власності стороннім особам. Відповідно до ст. 114 ЦК при продажу частки у спільній власності сторонній особі решта її учасників має право привілеєвої купівлі частки, що продається, по ціні, за якою вона продається, і на інших рівних умовах, крім випадку продажу з прилюдних торгів.
Надання співвласникам права привілеєвої купівлі викликане рядом обставин. Насамперед вони можуть бути самі заінтересовані у придбанні відчужуваної частки для задоволення своїх матеріальних і культурних потреб. Крім того, їм далеко не байдуже, хто стане новим учасником права спільної част
302
кової власності, як виконуватиме обов'язки по утриманню спільного майна, користуванню ним. Право привілеєвої купівлі не застосовується при відчуженні частки шляхом укладення договорів дарування, довічного утримання, міни.
Законом встановлено також умови здійснення співвласниками права привілеєвої купівлі, а також наслідки їх недодержання. Так, співвласникпродавець зобов'язаний письмово повідомити решту співвласників про намір продати свою частку сторонній особі, вказавши ціну та інші умови продажу.
Якщо вони відмовляються від здійснення права привілеєвої купівлі або не здійснять свого права щодо будинків протягом місяця, а щодо іншого майна протягом 10 днів з дня одержання повідомлення, продавець вправі продати свою частку будьякій особі. Може статися так, що кілька співвласників виявить бажання придбати частку у спільній власності. Тоді продавець має право вибору покупця з числа цих співвласників (ч.2 ст. 114 ЦК). Незгода співвласників із запропонованими продавцем умовами повинна прирівнюватися до відмови реалізувати своє право привілеєвої купівлі. Не виключено, що співвласники можуть відмовитися від придбання відчужуваної частки і раніше вказаних строків. Відповідно співвласникпродавець вправі реалізувати свою частку у спільному майні стороннім особам з моменту такої відмови.При продажу частки з порушенням права привілеєвої купівлі заінтересований співвласник протягом трьох місяців може звернутися до суду, з позовом про переведення на нього прав і обов'язків покупця (ч.З ст.114 ЦК). Вказаний 3місячний строк є строком позовної давності і обчислюється з дня, коли позивач дізнався чи повинен був дізнатися про укладення угоди.' Переведення на співвласника прав і обов'язків покупця, як випливає із змісту закону, здійснюється без попереднього визнання угоди про відчуження частки у спільному майні сторонній особі недійсною. Під порушенням права привілеєвої купівлі слід розуміти також випадки продажу частки сторонній особі на пільгових умовах, наприклад, за нижчою ціною, ніж це було запропоновано співвласникам. Інакше продавець мав би можливість легко обійти закон, пропонуючи їм явно неприйнятні умови.
Вирішуючи питання про можливе переведення прав і обов'язків покупця на співвласника, який виявив бажання прид
' Судова практика в цивільних і кримінальних справах.—К., 1989—С.21. 303
бати продану з порушенням закону частку у спільному майні, суд має переконатися у серйозності і реальності намірів такого співвласника. Доказом цього є внесення позивачем на депозитний рахунок суду сум, які за договором зобов'язаний сплатити покупець.
Невиконання позивачем цих умов може бути підставою для відмови у позові про переведення на нього прав і обов'язків покупця.'Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду, оскільки з виділенням учаснику спільної власності на будинок його частки у натурі спільна власність на неї припиняється, решта учасників спільної власності втрачає право привілеєвої купівлі цієї частки. Це, очевидно, має стосуватися також іншого спільного майна, відносно якого можливе реальне виділення частки.
Кожен з учасників спільної часткової власності має право вимагати виділення своєї частки із спільного майна (ч. 1 ст. 115 ЦК). Співвласник має таке право без наведення мотивів. При реалізації права на виділення така особа отримує свою частку у майні і вибуває із складу учасників. Спосіб і порядок виділення встановлюються угодою всіх учасників права спільної часткової власності. Однак вони можуть і не дійти до такої' угоди, особливо щодо виділення частки у натурі з неділимого майна. Якщо згоди про спосіб виділення не досягнуто, за позовом будького з учасників майно ділиться у натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення. Інакше власник, що виділяється, одержує грошову компенсацію (ч.2 ст. 115 ЦК).
Отже, суд насамперед вирішує питання про можливість виділення частки у натурі, а грошова компенсація присуджується лише тоді, коли реальне виділення частки у майні є неможливим, зокрема у зв'язку з його неподільністю (наприклад, щодо автомашини, холодильника, телевізора). При цьому мається на увазі неподільність майна не у фізичному, а в юридичному розумінні. Так неподільними з юридичного погляду є тематичні колекції картин, майнові виробничі цілісні комплекси, зібрання творів одного автора, сервіз, гарнітур ме
'П. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 р. (з наступними змінами) «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на жилий будинок» (Постанови Пленуму Верховного Суду України в цивільних та кримінальних справах. —1993. —№6. — С. 255).
304
блів. У судовій практиці подільним за певних умов визнається жилий будинок. Проте, навіть за умови можливості виділення частки у жилому будинку певні його конструкції повинні перебувати у спільній власності (наприклад, покрівля).
У випадку порушення питання про виділення усіма співвласниками фактично відбувається ліквідація права спільної часткової власності (поділ). При неможливості виділити кожному з них частку у натурі і відсутності з цього приводу згоди між ними суд вправі присудити все майно одному із співвласників, а решті — відповідну грошову компенсацію.
Питання про виділення може бути поставлене також кредитором співвласника з метою звернення стягнення на його частку у спільному майні (ст.116 ЦК).