§ 1. Поняття і значення договору купівлі-продажу

Договір купівліпродажу — це угода, за якою продавець (одна сторона) зобов'язується передати майно у власність покупцеві (друга сторона), а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (ст.224 ЦК України).

Однак не всі учасники цивільних правовідносин можуть набувати майно у власність.

Таким чином, за договором купівліпродажу продавець зобов'язується передати покупцеві майно у власність або повне господарське відання чи оперативне управління, а останній зобов'язується прийняти це майно і сплатити за нього обумовлену угодою грошову суму. Це сплатний, двосторонній і консесуальний договір. Він спрямований на безповоротне відчуження продавцем майна і перехід його у власність (повне господарське відання чи оперативне управління)2 покупця, і, отже, є юридичною підста

' Такий правовий режим майна може бути встановлений також підприємствам інших форм власності, наприклад, рішенням власника приватного підприємства.

^Надалі, коли йтиметься про виникнення чи припинення права власності, матиметься на увазі також право повного господарського відання і право оперативного управління.

47

вою виникнення такого зобов'язального правовідношення, яке обумовлює появу в покупця абсолютного речового права.

Договір купівліпродажу, як правило, має одноразовий характер і укладається переважно на те майно, яке є в наявності і підготовлене для відчуження.

Двосторонній характер купівліпродажу обумовлює взаємне виникнення у кожної із сторін прав і обов'язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець, у свою чергу, зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі і водночас набуває права вимагати від покупця її передачі. Іншими словами, в договорі купівліпродажу відповідним правам і обов'язкам продавця кореспондуються відповідні права і обов'язки покупця і навпаки.

Договір купівліпродажу є консесуальним, оскільки права і обов'язки сторін виникають у момент досягнення ними згоди щодо усіх істотних умов. Настання цього моменту може мати ряд особливостей, зумовлених тим, що для окремих видів договорів купівліпродажу законодавець передбачає спеціальні вимоги до їх оформлення, без додержання яких укладена угода не може вважатися дійсною.

Договір купівліпродажу, безумовно, є одним з найефективніших засобів взаємозв'язку виробництва і споживання, регулятором нормального функціонування господарського комплексу країни. Він може укладатися між громадянами, між організаціями (підприємствами, установами), а також між організаціями і громадянами, що свідчить про його універсальність. Однак у період існування СРСР застосування такого універсального регулятора товарообігу було значно обмеженим. Найбільшого поширення купівляпродаж набула у внутрішньому товарообігу в сфері державної і кооперативної роздрібної торговельної мережі, за допомогою якої задовольнялася основна частина матеріальних і культурних потреб громадян у товарах особистого споживання.

48

ційноправових обмежень обсяг торгівлі з використанням договору купівліпродажу за участю організацій був зведений до мінімуму. Такі угоди могли укладатися, як правило, на продукцію (товари), яка не розподілялася в плановому порядку (зокрема, предметів канцелярського, культурнопобутового, спортивного призначення). У цей період товарообіг між господарюючими суб'єктами (юридичними особами) здійснювався за допомогою договору поставки, що укладався на підставі обов'язкового для сторін плановоадміністративного акту розподілу продукції (товарів). В умовах планової економіки, централізованого розподілу матеріальних ресурсів, панування адміністративнокомандних методів управління економічними відносинами договір поставки став домінуючим у товарообігу між господарюючими суб'єктами і сформувався в самостійний договір.

Перебудовні процеси в СРСР, започатковані в 1985 р., сприяли реформуванню планової економіки і певному розширенню вільного товарообігу. Розпад СРСР і проголошення Україною та іншими колишніми союзними республіками незалежності, усвідомлення необхідності докорінних змін прискорили прийняття нових економічних законів України («Про власність», «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні» тощо), направлених на зміну відносин власності, на розвиток підприємництва. Відтак разом з поступовим зародженням в Україні елементів ринкової економіки істотно зросла роль договору купівліпродажу. В умовах ринкової економіки договір купівліпродажу є основним регулятором взаємовідносин між виробниками і споживачами, відносин у сфері розподілу і перерозподілу матеріальних благ, забезпечуючи вільний і оптимальний розвиток усіх форм власності, підприємництва і торгівлі.

Правове регулювання відносин купівліпродажу здійснюється Цивільним кодексом України (ст.ст.224—240), Законами України «Про захист прав споживачів», «Про цінні папери і фондову біржу», «Про товарну біржу», «Про приватизацію майна державних підприємств», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», численними підзаконними нормативними актами.

З урахуванням особливостей організаційноправових форм торгівлі, що використовуються на території перебування сторін договору купівліпродажу, особливостей відчужуваних об'єктів, особливостей способу укладення та виконання договору існує кілька різновидів договору купівліпродажу, зокрема:

а) договори купівліпродажу в оптовій і роздрібній торгівлі;

договори, які укладаються на біржах і аукціонах;

49

б) договори купівліпродажу, які укладаються у внутрішньому і в зовнішньоекономічному обігу;

в) договори купівліпродажу земельних ділянок, валютних цінностей, жилих будинків, квартир, автомашин;

г) договори купівліпродажу на умовах комісії, консигнації та поставки;

д) договори купівліпродажу об'єктів приватизації;

е) форвардні і ф'ючерсні угоди купівліпродажу.