§ 3. Підстави виникнення права державної власності
На теперішній час одним з найпоширеніших способів виникнення права державної власності видається стягнення податків та інших зборів (наприклад, до Пенсійного фонду, державне мито тощо). Стягнення податків регулюються податковим законодавством України і не є цивільноправовими відносинами. За допомогою цього способу поряд з іншими джерелами формується Державний бюджет України, регулюється господарська діяльність юридичних осіб, встановлюються відносини між державою та платниками податків.
' Офіційний вісник України. 1996. № 21. Ст. 84.
Відомості Верховної Ради України. 1992. № 21. Ст. 294.
244
Націоналізація як спосіб виникнення права державної власності була притаманна радянській державі починаючи з 1917 р. У той час націоналізація становила собою примусове вилучення майна в його власника у власність держави. Націоналізацію було здійснено безоплатно на підставі спеціальних законодавчих актів. Про такий же спосіб виникнення права державної власності можна говорити й щодо набуття державою права на майно Компартії України і КПРС згідно із Законом України «Про обернення майна Компартії України та КПРС на державну власність». У нинішній час націоналізація практично не запроваджується, але пропонується прийняти нові законодавчі акти, які б регулювали націоналізацію як примусове, але сплатне вилучення у власників майна, що доцільно було б передати у державну власність.
Тобто вважається за необхідне запровадити компенсаційну підставу націоналізації з виплатою власникам майна, що націоналізується, певних коштів.Наступними способами виникнення права державної власності є конфіскація та реквізиція. Ці способи відрізняються від націоналізації (сплатної чи безоплатної), але збігаються між собою в примусовому характері їх застосування.
Конфіскацією згідно з п. 4 ст. 55 Закону «Про власність» визнається безоплатне вилучення у власника належного йому майна за рішенням (вироком) суду, арбітражного суду або іншого компетентного органу (посадової особи) у вигляді санкції за вчинення правопорушення. Тобто конфіскація в іншому розумінні може розглядатися як різновид майнової відповідальності особи. Саме це і відрізняє конфіскацію від безоплатної націоналізації як способу виникнення права державної власності не як санкції, що застосовується до правопорушника, а на підставі закону.
Реквізиція відповідно до п. З ст. 55 Закону «Про власність» застосовується за наявності таких умов:
коли мають місце надзвичайні обставини, а саме: стихійні лиха, аварії, епідемії, епізоотії;
за рішенням органів державної влади;
законодавством повинні бути врегульовані порядок та умови реквізиції;
власнику майна, що реквізується, виплачується його вартість в обсязі, передбаченому п. 4 ст. 48 зазначеного Закону, тобто в повному обсязі у відповідності з реальною вартістю майна на момент припинення права власності, в тому числі неодержані доходи.
245
Глава 16 ПРАВО ДЕРЖАВНОЇ ВЛАСНОСТІ
Розділ НІ ПРАВО ВЛА СНОСТІ ТА ІНШІ РЕЧЕВІ ПРАВА
З цього випливає, що реквізиція відрізняється від сплатної націоналізації своїми підставами та порядком застосування.
Можливим є також набуття права державної власності на безхазяйне майно, що передбачається ст. 137 ЦК, згідно з якою безхазяйним визнається майно, яке не має власника або власник якого невідомий. Цією статтею, а також п. 12 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»1, Інструкцією про порядок обліку, оцінки і реалізації конфіскованого, безхазяйного майна, майна, що за правом спадкоємства перейшло у власність держави, та скарбів, затвердженою наказом Головної державної податкової адміністрації України від 8 червня 1993 р.
№ 202, Інструкцією Міністерства фінансів України від 17 грудня 1987 р. № 112 «Про порядок виявлення та обліку безхазяйного майна» встановлюється порядок набуття державою права власності на безхазяйне майно. Відповідно до цього порядку роботу, пов'язану з виявленням, обліком, оцінкою та реалізацією безхазяйного майна, проводять державні податкові адміністрації в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції, їм надане право оцінювати це майно та передавати його торговельній чи іншій організації для наступної реалізації з зарахуванням коштів, вилучених від реалізації безхазяйного майна, в доход Державного бюджету. Рішення про визнання майна безхазяйним виноситься органом місцевого самоврядування, на території якого юно було виявлене, не раніше, ніж через рік після взяття його на облік відповідною податковою адміністрацією.Проблема застосування цього способу виникнення права державної власності в наш час полягає в тому, що згідно з Конституцією України комунальна власність не є різновидом державної власності, а становить собою окрему форму власності, і тому виконком місцевої ради як орган, що має повноваження щодо комунальної власності, не може приймати рішення про зарахування безхазяйного майна у власність держави, тобто до іншого власника, що передбачається ст. 137 ЦК. З огляду на це було б за доцільне врегулювати зарахування безхазяйного майна до комунальної власності, тобто встановити, що це спосіб виникнення права не державної, а комунальної власності. Статтею 136 ЦК передбачений і такий спосіб виникнення права державної власності, як безгосподарне ставлення громадянина до належного йому майна, що є пам 'яткою історії та культури. На від
1 Відомості Верховної Ради України. 1991. № 6. Ст. 37. : Бизнес. 1998.№48.Ч. III. С. 15.
246
міну від безхазяйного майна, власник майна, що безгосподарно ставиться до нього, відомий, але він неналежним чином здійснює свої повноваження. Враховуючи, що йдеться про майно, яке є пам'яткою історії та культури, державі не байдуже, як поводиться власник зі своїм майном. Втручаючись у повноваження власника, держава ставить за мету зберегти зазначене майно, не допускати в подальшому його псування та руйнування.
Майно, що є пам'яткою історії та культури, до якого власник ставиться безгосподарно, може бути передане у державну власність лише після попередження власника про припинення безгосподарного поводження з цим майном. Набуття державного права власності на цій підставі можливе лише за рішенням суду за позовом державних органів охорони пам'яток історії та культури. В цьому правилі можливі винятки щодо недодержання вимоги про попередження власника, який безгосподарно утримує майно, якщо це викликано невідкладною необхідністю забезпечення схоронності майна.Особа, яка має у власності майно, що є пам'яткою історії та культури, може бути винною в нездійсненні ремонту, реставрації майна (пасивно) або псуванні, знищенні його (активно). Але в діях (чи бездіяльності) власника вини може і не бути, коли він не має коштів на забезпечення схоронності майна, що потребує спеціального режиму утримання. В таких випадках майно може бути викуплено державою. При відсутності згоди власника на викуп такого майна суд може вилучити його. При цьому в тому чи іншому випадку власникові відшкодовується вартість вилученого майна в розмірі, встановленому за згодою сторін (власника та держави в особі її органів охорони пам'яток історії та культури). За умов, якщо згоди не досягнуто, вартість майна визначається судом на підставі результатів відповідних експертиз.
У державну власність переходять й зариті в землі або приховані іншим способом валютні та інші цінності (дорогоцінне каміння, перли, золоті і срібні монети, дорогоцінні метали в злитках, виробах, ломі, державна та іноземна валюта), власник яких невідомий або в силу закону втратив на них право, що іменуються скарбом.
Особа, яка виявила скарб, не набуває права власності на нього, хоч би його було знайдено на земельній ділянці, що їй належить на праві власності. Така особа згідно з ст. 140 ЦК повинна здати скарб державному фінансовому органу з подачею письмової заяви, в якій зазначаються обставини виявлення скарбу і рішення добровільно передати його державі.
Здача скарбу оформляється протоколом, що247
Глава 16 ПРАВО ДЕРЖАВНОЇ ВЛАСНОСТІ
Розділ III ПРАВО ВЛАСНОСТІ ТА ІНШІ РЕЧЕВІ ПРАВА
складається за участю працівника органу міліції. Скарб може також бути зданий і до місцевого органу міліції, який бере скарб під охорону. Скарб потребує оцінки, яку здійснюють відповідні фахівціексперти місцевих органів культури і торгівлі, а в необхідних випадках — і регіональні інспекції державного пробірного нагляду. При неможливості зробити експертизу та оцінити вартість скарбу це здійснює Міністерство культури і мистецтв України або відповідний державний науковий заклад. Предмети скарбу можуть передаватись до музею, бібліотек, державних архівів, наукових чи інших установ.
Особам, що виявили і добровільно здали фінансовому органові скарб, видається винагорода в розмірі 25% вартості зданих цінностей, крім випадків, коли розкопки або розшуки відповідних цінностей входять в коло службових обов'язків осіб, що здали виявлені цінності. Вартість цінностей зараховується до бюджету. Особі, що виявила скарб, винагорода видається районним (міським) фінансовим органом, якого було попередньо повідомлено державною податковою адміністрацією.
Певні дії передбачені ст. 138 ЦК у разі, якщо особа знайшла загублену річ (знахідку). Особа, яка знайшла таку річ, зобов'язана повідомити про це того, хто її загубив, і повернути йому знайдену річ, або заявити про знахідку і здати річ або до міліції, або до виконкому місцевої ради, або до керівництва відповідної юридичної особи, якщо річ було знайдено за місцем розташування чи діяльності юридичної особи. Законодавчо встановлений двотижневий строк, після закінчення якого орган управління юридичної особи зобов'язаний передати знахідку до міліції або виконкому місцевої ради. Останні повинні зберігати знайдену річ протягом шести місяців, після чого вона безоплатно передається у власність держави за умов, якщо в цей строк власника не виявлено. Чинним законодавством України не встановлюється право особи, що знайшла загублену річ, на винагороду, їй лише надається право вимагати відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням і здачею речей від власника, якщо він знайдеться, або від держави, якій ці речі передаються у власність.
Статтею 139 ЦК передбачаються порядок, підстави та умови виникнення у держави права власності на бездоглядну худобу.
Згідно із зазначеною статтею особа, якою було затримано бездоглядну або приблудну худобу, повинна негайно повідомити про це власника худоби і повернути йому худобу. Якщо це зробити неможливо з причини того, що власник худоби невідомий, відповідна особа по248
винна повідомити міліцію або виконавчий комітет місцевої ради про затримання бездоглядної худоби в триденний строк. До виявлення власника худоби вона передається найближчому сільськогосподарському підприємству. Можна передати її і колективному сільськогосподарському підприємству, і селянському (фермерському) господарству. Зазначеним юридичним особам законом заборонено відмовлятися від прийняття худоби. Якщо протягом шести місяців власника робочої або великої рогатої худоби (і її молодняка) не виявлено (а дрібної худоби — протягом двох місяців) з дня передачі такої худоби переліченим юридичним особам, вона залишається в державній власності. Якщо ж худобу було передано недержавним юридичним особам, останні набувають право власності на неї. У разі, якщо в зазначені строки знайшовся власник худоби, утримувач може звернутися до нього з вимогою про відшкодування йому витрат по утриманню худоби з зарахуванням вигод, одержаних від користування нею.
Способом виникнення права державної власності є й розширене відтворення. Закріплене за державними та казенними підприємствами майно в процесі його використання приводить до виготовлення продукції, товарів, що також є державною власністю за правилом ст. 133 ЦК. Реалізація такої продукції, товарів сприяє одержанню зазначеними підприємствами доходу, за рахунок якого придбаються нові об'єкти права державної власності — основні та оборотні фонди. Цей процес нескінченний до тих пір, поки діє підприємство, і є істотною та вагомішою підставою поповнення державної власності.